Трамп шукає спосіб покласти край війні з Іраном, але чи знайде? Аналіз NYT

Президент США Дональд Трамп продовжує пошук методів, які могли б забезпечити йому перемогу в протистоянні з Іраном. Його попередня тактика включала авіаудари по ядерних об'єктах у червні минулого року, інтенсивну повітряну кампанію в лютому спільно з Ізраїлем, а також блокаду іранського судноплавства в Ормузькій протоці. Останньою ініціативою став план із розблокування суден, що застрягли в протоці, проте відповідь Ірану у вигляді запусків ракет та дронів змушує більшість перевізників утримуватися від транзиту через високі ризики. Про це пише «Главком» із посиланням на The New York Times.

Попри впевненість Трампа в тому, що тиск змусить Тегеран капітулювати, експерти вважають такий підхід хибним. Аналітики вказують на ігнорування психології та адаптивності іранського режиму. Ісламська Республіка вважає, що здатна витримувати економічні труднощі довше, ніж президент США зможе терпіти зростання світових цін на енергоносії, спричинене зупинкою руху в протоці. Алі Ваез із Міжнародної кризової групи зазначає, що Трамп постійно шукає «магічний інструмент примусу», не розуміючи, що без пропозиції взаємовигідної угоди та можливості «зберегти обличчя» Іран не піде на поступки.

Фахівці, зокрема Сюзанна Мелоні з Брукінгського інституту, наголошують на стійкості іранської економіки до зовнішнього впливу та відсутності внутрішніх політичних стимулів для компромісу в авторитарній державі. Крім того, блокада може не дати результатів у терміни, критичні для світової економіки та передвиборчих перспектив Трампа. Сам президент США називає блокаду «дивовижною» і стверджує, що Іран нібито хоче угоди, але «грає в ігри».

Проблема також полягає у глибокому культурному нерозумінні сторін. Санам Вакіл із Chatham House стверджує, що Іран не приймає рішення на основі показників ВВП, інакше угода була б укладена ще багато років тому. Трамп також, імовірно, переоцінює критичність стану іранської нафтової інфраструктури. Його заяви про те, що вона «вибухне» через три дні без експорту, експерти називають перебільшенням. Іран має можливості зберігати нафту в танкерах та транспортувати її альтернативними шляхами до Пакистану, а досвід минулих років доводить здатність країни суттєво скорочувати видобуток без шкоди для свердловин.

Історія відносин показує, що тривалі переговори 2015 року призвели до ядерної угоди, яку Іран виконував. Проте вихід США з угоди у 2018 році та повернення до політики «максимального тиску» не дали результату у вигляді нового документа. Навпаки, це спровокувало Тегеран на порушення лімітів збагачення урану. Наразі Іран володіє запасом у 440 кг високозбагаченого урану, чого достатньо для створення близько 10 ядерних зарядів. Попри тихі дипломатичні контакти, іранське керівництво відмовляється вести офіційні переговори до припинення бойових дій, побоюючись, що будь-яка поступка під тиском лише спровокує нові вимоги з боку Вашингтона.

Раніше держсекретар США Марко Рубіо заявив, що бойова операція, розпочата в лютому проти Ірану, завершилася.

Рубіо натякнув, що пріоритетом США зараз є відновлення Ормузької протоки.

Також державний секретар Марко Рубіо заявив, що представники США працюють над тим, щоб отримати «певний рівень розуміння» того, з яких тем Тегеран готовий вести переговори, і угода, принаймні спочатку, може включати лише пункти взаєморозуміння на високому рівні. 

«Нам не потрібно мати письмову угоду, але нам потрібне дипломатичне рішення, яке чітко визначає теми, щодо яких вони готові вести переговори, а також обсяг поступок, на які вони готові піти на початку, щоб ці переговори були вартими уваги», – сказав Рубіо.