День Незалежності. Тривожно...

Укотре, з великою тривогою, очікую наближення Дня Незалежності. І зовсім не в тому тривога, що орки активізують у ці дні свої повітряні атаки. Тривога в тім, що саме в ці дні трапляються якісь недолугі «знакові» речі, які навіть «ляпами» важко назвати. Бо це, скоріше, ті характерні знаки, що з року в рік свідчать про шлях нашої країни у бік подальшої культурної деградації.

Отож, з особливим інтересом знов спостерігатиму, яким ще «креативом» відзначиться молода команда на культурно-інформаційному полі. Кому вручатимуться високі державні нагороди? Хто перевершить своїх попередників у екстравагантності виконання Державного гімну України? Який ще з артефактів нашої спільної багатостраждальної культури опиниться в епіцентрі чергового скандалу?

Ні, я зовсім не натякаю на те, що хтось там в ОП спить і марить про те, аби вкотре познущатися над гідністю українців. Просто культура – річ настільки тонка і делікатна, що не терпить жодного дилетанства, фамільярності чи нещирості душі.

І якщо, приміром, проблему звернень Президента до Народу вже вирішили придбанням одного-єдиного талановитого спічрайтера, то як вирішити проблему шанобливого і трепетного ставлення до української культури? До її знакових імен, її артефактів, її важливих подій і її больових точок, торкатися яких треба з особливою обережністю. Бо одна суттєва помилка в культурі важить не менше ніж помилка в політиці. Політична помилка дискредитує владу, а культурна – позбавляє владу будь-якої довіри народу.

А без довіри і справжної культури – міцної і надійної держави ніколи не побудувати. Щоправда, політики в Україні і досі цього не розуміють. Тому їх і вистачає, максимум, на один виборчий термін, щастя, що ми живемо в демократичній державі.

Тож, цікаво, який знак на цей раз побачить Україна?