Гіркіна в президенти? Трагікомедія по-російськи

У Клубі «розсерджених патріотів» тим часом тривають запеклі бої.

Z-людожери продовжують з'ясовувати, хто з них іуда і зрадник.

Друг Гіркіна, блаженний дурник Михайло Полинков звинуватив у зраді Пашу Губарєва і Максима Калашникова, які відмовилися підтримати висування Гіркіна в президенти.

Чекаю, коли вони нарешті почнуть шукати один в одного єврейське коріння і звинувачувати в роботі на масонів. У Росії це тепер у тренді.

Не втомлююся дивуватися тому, наскільки ж усі ці «розсерджені патріоти» і z-людожери насправді гнилі й боягузливі. Вони можуть вигукувати найкровожерливіші гасла, закликати до ядерних ударів і вбивства мільйонів українців, але трусяться від однієї думки, щоб піти проти пана або начальника.

Наочний тому приклад – спроба Гіркіна висунутися в президенти. Здавалося б, абсолютно логічний і нормальний хід. Шансів на перемогу немає, але як піар – дуже ефективно.

Пам'ятаю, я якось ще у 2012 хотів балотуватися в мери Єнакієвого. Зрозуміло, що шансів на перемогу не було, але на це я й не розраховував. Розрахунок був на те, що участь опозиційного блогера у виборах на батьківщині Януковича викличе резонанс у ЗМІ, яким можна буде скористатися і піднімати теми корупції та свавілля Партії регіонів на Донбасі. Саме тому мене тоді й не зареєстрували. Боялися не конкурента на виборах, а не вигідного хайпу. Але попри те, що мене навіть не допустили, ту історію з висуненням згадують досі.

І ось Гіркін спробував зробити те ж саме, але на нього накинулася навіть не російська влада, а його ж власні соратники. Які настільки злякалися самої думки про те, що можна піти проти пана і зазіхнути на авторитет начальника, що стали люто штовхати свого ж бойового товариша і висміювати його спроби якось заявити про себе.

Немає нічого більш жалюгідного, ніж російський імперець-націоналіст.