Путін у Монголії. Кортеж замість кайданів – ще один цвях у труну міжнародного права

Сьогодні забито черговий цвях у труну міжнародної системи права: Путін приїхав до Монголії – і його там зустрів урочистий кортеж, а не правоохоронці з кайданками. При тому, що Монголія підписувала Статут Міжнародного кримінального суду і на неї вповні поширюється юрисдикція ордерів МКС.

Сьогоднішній прецедент серйозно зменшив легітимність цього органу і взагалі сенс подібних міжнародних угод. Ну і зробив сумнівним сенс підписання Римського Статуту Україною. Адже це тепер практично декоративний папірець, а не втілення сили міжнародної спільноти.

Монголію у цілому зрозуміти можна. Це та ж логіка, що у країн Африки, що в активному вступі до БРІКС найрізноманітніших за рівнем розвитку і впливовості країн. Всі вони банально ловлять момент, коли можна добряче подоїти Росію – на дешеві чи й безкоштовні ресурси і банально на гроші. Навіть Туреччина не втрималась і теж нині позначила намір долучитись до БРІКС.

А Монголія – країна бідна. Тому вибір між конфліктом з Путіним (звісно, ніхто б його не заарештовував у будь-якому випадку, просто не узгодили б візит, посилаючись на ордер і зобов’язання перед МКС) і заробітком на російських проблемах був насправді доволі очевидний.

Путін приїхав з конкретними потребами: йому необхідний дозвіл Монголії на прокладання газогону до Китаю (котрий виграє, мабуть, більше за всіх від підсанкційного статусу Росії: той же російський газ чи нафта Пекіну дістаються неймовірно дешево, а іноді поставки ще й заганяють Росію у борги). Тому він привіз до Улан-Батора чималий пакет приємних пропозицій.

Це не так щоб відверта корупція, у сенсі, прямий підкуп. Але вигода дійсно надзвичайна і далека від ринкової. Йдеться і про ціни, і про постачання сировини, і про певні послуги.

***

Окремо варто відзначити і проміжкову точку маршруту Путіна до Улан-Батора: візит до Кизила, адміністративного центру Тиви. Саме там, причому чомусь перед школярами, абсолютно не цільовою аудиторією, Путін озвучив оновлені тези щодо переговорів з Україною. Мовляв, він ніколи не виступав проти переговорів, але допоки «бандити» нападають на Курську область, ніяких переговорів не буде.

Тобто, весь стандартний вже 2,5 роки набір ультиматумів Путін звів до одного пункту – Курська операція. Принаймні, у публічній позиції, якщо не у реальних вимогах. Якщо ж це дійсно стало і офіційною позицією, то несподівана авантюра ЗСУ з Курською офензивою вже окупилась.

Тобто, є шанс, що для Путіна це достатньо незручна ситуація, щоб відсунути всі абстрактні умови і перейти до реальної підготовки переговорів. І щоб процес дійсно почався ще до президентських виборів в США (я залишаюсь прихильником саме цієї версії розвитку подій).

Варто звернути увагу і не ще один важливий момент: Путін називає ЗСУ на Курщині «бандитами». Це суперечить реаліям, зате відповідає логіці подачі ситуації росіянам. Адже Путін визначив повернення захоплених іноземною армією значних територій Росії як «КТО» (контртерористичну операцію), а не як армійську операцію. І відповідальність поклав, відповідно, на ФСБ і спецслужби, а не на армію.

Путін свідомо уникає реальних визначень «інтервенція», «окупація», «захід іноземних військ»... З заяв Путіна, як і раніше, виглядає, ніби є якийсь «київський маріонетковий режим», з яким говорити безсенсово, однак є якась офіційна влада України, з якою переговори можливі; є ЗСУ, які вибивають окупантів з теренів України, і є якісь «бандити», які захопили терени Росії на Курщині... І це уникання називати речі своїми іменами свідчить про непевність Путіна і намагання якомога довше зберігати статус-кво.

У сенсі, жодної мобілізації під гаслами «на нашу Батьківщину напали вороги, вставайте!», жодного офіційного визнання. Путін все ще хоче вислизнути з ситуації, не використовуючи аргумент повної мобілізації у Росії – котрий навряд буде прийнятним для росіян. І 78% підтримки продовження «СВО» очікувану реакцію не пом’якшать.

Тому Путін вимушений продовжувати витрачати ресурси Росії на відкритий підкуп тимчасових союзників, щоб зберегти враження, ніби все йде за планом, Росія успішно виконає задачі «СВО».