«Слово пацана. Кровь на асфальте» – сміття, не варте витраченого часу

Спеціально через ажіотаж звантажив собі 5 серій скандального ворожого серіалу «Слово пацана. Кровь на асфальте» і витратив кілька годин життя на перегляд. Це перший російський продукт, який я подивився за дуже тривалий час, за багато років, мабуть. Ні актори, ні режисери серіалу для мене ніхто, я не знаю нікого з них.

Історія про протистояння казанських підліткових банд Татарстану. Брудно, бридко. Неоригінально. Ностальгії не викликає. Епоху не відбиває. «Ніби схоже, але з третіх рук з чужих слів». Шалено жорстоко – абсолютно нетипово для нас, тому й не впізнається. Головні герої – пласкі й картонні. Сюжет передбачуваний і прямий як граблі.

Американський серіал «Чорнобиль» від HBO сприймається як щось відповідне реальності і справжнє. Тут – умовна штампована картонка. Опустимо купу ляпів в уявленні знімальної групи «з третіх рук і чужих слів» про пізній совок. Герой «афганець-патріот-антиамериканець» – натуральна клюква, не було таких з тих «воїнів інтернаціоналістів», кому вдалось повернутись. А взагалі антиамериканізм в кінці 1980-х можна було побачити тільки в геть упоротих комсомольських активістів з центральних органів і гебістських «тихарів», їм за посадою належало. Всі інші стандартно прагнули джинсів, жуйки, музики, фільмів «звідти».

Сценарій, відповідно, відверто слабкий і неймовірно розтягнутий. Там нема змісту, щоб розмазувати на 8 серій. Ну і цілковита вторинність: всі звороти і сценки вкрадені «як є» чи з Голлівуду, чи з Європи. Третьосортний сірий «Нечорноземний Боллівуд».

Висновок: я би не хотів, щоб ви це дивились – сміття, не варте витраченого часу. Ні художньої цінності, ні ностальгії, ні історичного антуражу... Взагалі нічого. Сіра бульбашка з тюремного мила.

І так, це російське іпсо. Діти з України дивляться про російських бандитів, а в цей момент за кількасот кілометрів росіяни вбивають їхнього батька, брата, діда. Це формує відповідну оцінку війни, відповідне ставлення до оборони своєї держави – як до чогось абсурдного і непотрібного.

Чому дивляться і чому серіал популярний? Підлітки шукають взірець «пацанської справедливості» (котрої якраз в «Слові пацана» нема, хоча ніби й натякають, обіцяють). Українські підлітки і юнаки почали шукати взірець справедливості саме в татарському Боллівуді - бо все їхнє життя (11, 15 чи 25 років – не важливо) телебачення, шоубіз України густим смердючим потоком з усіх носіїв виховували ці покоління саме отак, російським продуктом.

Бо українського конкурентного продукту не було і не могло бути: адже Москва забирала найкращі кадри, витрачала величезні гроші, стимулювала вироблення навіть умовно «українськими» співаками, режисерами, сценаристами «універсального» російського продукту, котрий можна продати і тут і на більшому й багатшому ринку РФ. Яка конкуренція за таких умов? Задля виживання мав бути геть інакший підхід. Так, репресивний також.

А так молодь не ідентифікує українську культуру як унікальну і окрему від Росії. Це для багатьох комфортніше: брати російське, перероблене Росією, перекладене в Росії західне (якщо про фільми і анімацію, книги і наукпоп). Виходить в росіян продукт вторинний, а в нас – вже третинний.

І окремий дещо «неконвенціональний» висновок: якщо тобі подобається цей серіал, якщо ти там знайшов для себе щось привабливе і цікаве - можливо, це означає, що ти належиш до того бидла, яке споживає будь-яке лайно, навіть не намагаючись думати.