Україна лишається сам на сам з ворогом?

Зараз в західних ЗМІ практично тотальна «зрада» щодо України: чи не щодня котрась публікація на тему, як все погано, а буде ще гірше.

Але якщо розібратись, то це все ж не стільки «зрада», скільки форма спонукання виборців країн-союзниць, обрана їхніми політичними лідерами для донесення простих істин. Що це життєво важливо – для тієї ж Америки важливо, для її власних інтересів. Не встоять ЗСУ – проблема агресивної Росії впаде на голову вже чоловікам, синам, братам американських виборців.

Це вже прямо каже глава Пентагону Ллойд Остін. Це прямо каже Джо Байден (що як Україна програє – наступною жертвою буде вже котрась країна НАТО, США як гарант недоторканності муситиме втрутитись особисто, відправляти своїх бійців, почнеться війна США-РФ, можливо і ядерна).

Це природній і давно очікуваний процес, бо в США демократичний режим: є потужні політичні опоненти влади, є виборці, котрих треба переконати сильними аргументами в правильності рішень і вимог президента. Якщо переконати вдасться – республіканці підуть на поступки і допомогу нам буде проголосовано.

Але якщо процес затягнеться, в цьому для України теж буде певна користь: влада матиме шанс зрозуміти, що не можна розраховувати тільки на один варіант. Треба завжди готувати «план Б», «план В»... І головне – запускати своє виробництво.

Хоча посилення ВПК актуальне і для Америки, в цілому для країн НАТО, і не тільки для забезпечення ЗСУ. Все ж Путін, як будь-який диктатор, дійсно непрогнозований. Росія будь-якого моменту може просто напасти на країну НАТО (скажімо, якщо Путіну завтра скажуть лікарі, що йому жити лишилось півроку – і він вирішить піти до могили з музикою і ядерними феєрверками замість відставки і санаторію). А зброї Альянс, як показала наша війна, виробляє недостатньо для суворих часів.