Що ховається за новими версіями про підрив «Північних потоків»?

Чергова серія медіа-серіалу про український слід у підриві «Північних потоків» авторства Whall Street Journal не додала особливо нічого нового, окрім повторення гучних імен – президента України та колишнього головнокомандувача ЗСУ. Подальша «розробка» українського сліду мені дедалі більше нагадує «кольчугагейт» 2002 року, коли Україну намагались дискредитувати нібито таємним постачанням станцій радіотехнічної розвідки «Кольчуга» режиму Саддама Хусейна. «Кольчуг» так і не знайшли, але все подавалось як доконаний факт, а Україна потрапила у політичну ізоляцію.

На відміну від одноразового «кольчугагейту», нинішня дискредитація України причетністю до підриву російських газопроводів розрахована на багаторазове трансформерне використання – у міру виникнення необхідності. Загалом, можна сказати, що відбувалась плавна еволюція від «Залу-гейту» (основним «зловмисником» зображався головком ЗСУ Валерій Залужний, а президент Зеленський був непоінформований про операцію) до «Зелен-гейту» зараз, де виявляється, що президент був у курсі, але військові його не слухались і попри наказ на припинення операції, скоїли її.

Я не буду тут аналізувати абсурдність українського сліду з позицій організаційного та технічного аспектів проведення підводних диверсійних операцій високого рівня складності. Також чимало зарубіжних експертів висловились скептично на цю тему.

Єдине, на що варто звернути увагу, це тип вибухівки, яка була застосована і про яку вже йшлося ще у минулому вкиді і повторилось зараз. Це – октоген, значно більш потужніша вибухова речовина (ВР), порівняно з гексогеном. Октоген використовують, переважно, для спорядження кумулятивних зарядів різних видів амуніції. З відповідним пластифікатором використовується спеціальними підрозділами для диверсійних операцій.

Те, що не вказується у публікації (і не тільки у цій) – це яка модифікація октогену використана (октол чи окфол) і як був сконструйований вибуховий пристрій (ВП), тим більше, що за версією, один з пристроїв був втрачений десь у шведському порту і його так чи інакше мали віднайти. Чому це важливо? Тому що модифікація ВР та тип ВП звузять коло пошуків та вкажуть більш точно на потенційних виконавців та у який спосіб були отримані пристрої.

Виробництво октогену, на відміну від випуску тринітротолуолу чи гексогену, не таке вже й поширене. У США є лише один його виробник – Holston Army Ammunition Plant у Кінгспорті (штат Тенесі), у Норвегії – компанія Chemring Nobel, у Франції – EURENCO. У Польщі також є малопотужні лінії з виробництва октогену, одна належить приватній компанії Jakusz неподалік Гданська, інша – PGZ «NITRO-CHEM» у Бидгощі. У Росії – єдиний виробник октогену – це Федеральне казенне підприємство «Завод ім. Я. М. Свердлова» у місті Дзержинськ поблизу Нижнього Новгорода. А ось в Україні октоген, як і будь-яка інша спецхімія не виробляється (на жаль)!

Оскільки автори українського сліду обходять увагою питання типу октогену та ВП, то я не буду цей напрямок далі розписувати. Просто почекаємо версії казкарів з берегів Потомаку чи/та Шпреє. З кожною трансформацією версії українського сліду ми наближаємось усе ближче до розшифровки замовників.

До речі, кремлівський фюрер український слід у підриві потоків відкидає. 14 березня 2023 року в інтерв’ю телеканалу «Россия-1» ним було заявлено: «Я впевнений, що це – повна нісенітниця. Вибух такого роду, такої потужності, на такій глибині можуть здійснити тільки фахівці, до того ж підтримані всією міццю держави, що володіє певними технологіями». Ну і далі Пу, традиційно, вказав на США.

Наразі важливо зрозуміти чому саме зараз вкотре вилізла ця тема.