Новорічна журба. Про емоційні гойдалки українського суспільства

Ну що, мої котики та зайчики, ви як, теж включились у національне змагання із новорічної журбинки про 2023 та депресивного вангування на 2024?

Шо, якщо каву сьорбаємо не у Ялті, то вже, як належить, у нашої нації крайнощів та емоційних гойдалок – наступ провальний, жертви даремні, орки не канчаються, їхні ресурси безмежні, Захід здувся і здав нас, добровольці скінчились, воювати нікому і нічим, расєю не перемогти, прапала фсьо, ми всє памрьом, жизнь юдоль скорбі та отето от фсьо?

Реалізму в такому новорічному настрої не те що не більше, але навіть набагато менше, аніж у минулорічній передсвятковій ейфорії.

Якщо під минулорічною ялинкою ми загадували каву у Ялті, то на той час це ще лишалось цілком реалістичним сценарієм – хоч на жаль не єдино можливим, але на той час ще і не фантастичним. Далі пішли збої у ресурсному забезпеченні, і плани довелось дуже сильно заземляти, але то сталось вже у нинішньому 23-му. І єдина помилка, яку ми (точніше багато хто з нас – далеко не всі, але ж визначає настрої більшість) зробили, то це те що намагались зберегти новорічні очікування ледь не до наступного нового року, замість того щоб корегувати їх впродовж року по мірі уточнення поточних даних.

Так цілком нефантастичні, хоч і оптимістичні новорічні прогнози потроху перетворились на виплекані всупереч очевидним фактам безпідставні надії, з якими шкодували попрощатись аж до пізньої осені. Коли ж те, що дива не сталось, стало незаперечним доконаним фактом, емоційний маятник українського тилу понісся у зворотній бік із невблаганністю комети на орбіті, і модним став такий настрій, ніби проводи старого року у нас перетворились на Проводи у похоронно-цвинтарному сенсі цього слова.

Між тим, насправді, рік що минає був для нас далеко не провальним чи програшним. Навпаки – якщо ми озирнемося назад менше ніж на якихось два роки, все виглядає трохи навпаки.

Лише двадцять місяців тому росіяни були впевнені, що на окупацію України достатньо кількох днів. Наші союзники вірили в нас, і вважали що ми протримаємось не кілька днів, а таки кілька тижнів Та й будемо відвертими – більшість українців так само вважали, що якщо вже Імперія попре по повній програмі, ми будемо партизанити під окупацією, і дискусія велася переважно про те, більш чи менш героїчно це відбуватиметься.

Під кінець 2023-го ті самі росіяни дуже пишаються що за рік запеклих боїв та ціною величезних витрат та ще більших втрат змогли зупинити наш наступ. «Друга армія світу» вважає величезним досягненням, що змогла «сдєржать натіск» і не дала себе викинути за парєбрік. І щоб досягнути такої «амбітної» цілі колишній наддержаві довелось провести найбільшу мобілізацію після 1945 року. Ще раз: рік тяжкої війни, найбільших мобілізєц з часів «дєди ваєвалі», і гіп-гіп-ура! – їм вдалося нас зупинити!

Отже за неповних два роки, абсолютно не готові до вторгнення на старті, ми впевнено помінялись ролями із загарбниками, і вони тепер змушені тримати оборону та пишатись нашими не-проривами. Так, через брак ресурсів, недоліки стратегії наших союзників та передчасну розслабленість українського тилу ми не дотиснули те, про що мріяли. Значний шмат роботи лишився на прийдешній рік або роки. Але ж, мої котики та зайчики, от чесно, ви могли собі уявити таку ситуацію та таку розмову пару років тому, га? І правда ж, ця ситуація м’яко кажучи не схожа на провал та фсьопрапало?

Рахунок цього року нашої тривалої війни однозначно на нашу користь.

В цьому рахунку і «лінія Суровікіна», яку не вдалося прорвати, але від якої лишилась лише половина, а відновити втрачену половину у окупантів можливості нема (там тепер наші бійці ), тож продовжити наступ можна буде із значно кращих позицій, аніж починали цього літа.

В ньому лівобережний плацдарм, який настільки кісткою в горлі сидить окупантам, що государь-імпєратор Мордора у своїй річній промові посеред маячні про велику геополітику та «русскіє города» чисто за Фройдом кілька разів згадав українське село Кринки, в якому всього 4 (прописом: чотири ) вулиці, і яке вже четвертий місяць не може взяти «друга армія світу».

В цьому рахунку чорноморський флот окупантів, загнаний в глибину бухт, прикритих кілометрами бонових загородок, та вимушений ледь не по-партизанськи вискакувати на запуск «Калібрів», замість безкарного патрулювання моря рік тому. В ньому потоплені та згорілі кораблі у кількості, співставній лише із втратами флотів під час другої світової, і загалом «острів Крим», з якого ГУР та ССО як лушпайки з цибулини пошарово «зняли» захист ППО, і який тепер методично «опрацьовують» Повітряні сили.

В ньому збиті «Кинджали» (вперше у світовій історії), приземлені літаки та гелікоптери, загалом не те щоб спокійне, але зовсім не контрольоване ворогом небо над нашим тилом.

Це здається нам чимось очевидним, але взагалі-то у всіх війнах, розпочатих нашими ворогами, не дати їм контролю над небом вдалося вперше. Афганці, чеченці та сирійці могли б нам розказати, чого це вартує, і наскільки мало ми це цінуємо.

Але головне – в цьому рахунку наші та ворожі втрати.

Війна це взагалі-то в першу чергу про вбивство, все інше – лише похідні від цього. Робота солдата – не дати вбити себе та вбити своїх ворогів. І цю роботу наші захисники виконали на відмінно.

Нам цього року знову було боляче прощатися з нашими захисниками, та з цивільними – жертвами ворожого терору. Наступного року це буде так само боляче, і цей біль буде з нами завжди Але за кожного нашого загиблого ворог заплатив вкрай дорогою ціною.

Коли початок року ми зустріли в обороні, в жахливому пеклі Бахмута за кожного нашого героя до пекла йшли в середньому вісім окупантів. Втрати окупантів сягнули того рівня, коли про подальший наступ їм довелось призабути, і навпаки перейти до глухої оборони, а ті ким найбільше пожертвували в цій м’ясорубці, навіть від відчаю невдало спробували «психонути» проти самого імператора.

Ми перейшли до наступу, і здавалося б мали помінятись ролями у лічбі втрат – але ні, весь час коли ми наступали, за кожного нашого полеглого від двох до трьох окупантів ставали у чергу до пекла. А по техніці лічба втрат просто вражає – співвідношення «один «Лео» за п’ять «Проривів» чи «одна «Три сокири» за сім «Мста» слід вважати усередненим, і можливо навіть заниженим.

В кінці року ми в глибоких тилах зняли рожеві окуляри, і нарешті побачили те, що на фронті та хоча б поблизу нього було очевидно весь час: що у нас великі проблеми із особовим складом, його заміною та поповненням. З осені додалась вже було призабута проблема економії снарядів (привіт республіканцям, щоб їм горіти у пеклі). Але з цього не варто робити хибний висновок, що у ворога менші проблеми аніж у нас.

Вони рівні ті самі, тільки значно більші, приблизно у пропорції до розміру армій. Так само бракує людей (штурмувати Авдіївку та Кринки одночасно вже виявляється трохи заскладно для «наддержави» ), і ще більше бракує заліза та БК. Армія окупантів знекровлена тяжкими боями цього року, і далеко не впевнена що витримає ще один такий само рік – і саме звідси ціла дезінформаційна кампанія «прінуждєнія к пєрємірію»: за підсумками року вороги відчайдушно потребують паузи для відновлення.

Про цю кампанію (в яку ідеально вписуються наші новорічні «скорбєц» та шмарклі) я писав докладно, так само як і про «неісчєрпаємі» ресурси нашого ворога. Хто пропустив – раджу переглянути в попередніх постах під загальною назвою «Третє дихання». Зараз не повторюватимусь, бо в новорічну ніч не цікаво займатись аналітикою та «умняками»

Хочу лише сказати, що рік що минає був для нас геть не поганим, хоч і не став казковим, ідеальним чи траумфальним.

Це був рік, який з військової точки зору слід визначити як загалом успішний, а ситуацію за його підсумками – як цілком робочу.

От такий він був, другий рік великої та страшної затяжної війни. Війни за наше право на існування. Війни на виснаження ресурсів, в тому числі моральних. Він міг бути кращим, як ми мріяли – але міг бути незрівнянно гіршим, як мріяли наші вороги. Натомість він був яким був – ще раз повторюсь, в першу чергу по-воєнному робочим.

І саме слово «робочий» має стати камертоном настрою прийдешнього року. Він також ще не стане тріумфальним. Він точно буде дуже важким. А при тому може стати не лише не гіршим від минулого, але і значно більш переможним.

Яким буде прийдешній рік – визначати в першу чергу нам, українцям, і зокрема дуже значною мірою українському тилу. Тобто безпосередньо нам з вами, мої любі котики та зайчики

Що саме ми маємо зробити у прийдешньому, як з нового, так і з профуканого нами у 23-му, які косяки не варто повторювати, а які здобутки варто примножити, загалом як зробити прийдешній рік більш переможним – серйозно поговоримо після свят, тобто вже дуже скоро.

А наразі, мої котики та зайчики, келих до рук та рівняння на ялинку.

Нашу ялинку прикрашають іграшкові танчики та літачки – горілі «Прориви» та ціленкі «Абрамичі», збиті «Сушки» та новенькі «Ефочки». При основі стоять батареї іграшкових «Петріотів» та паперові кораблики із назвами кораблів ЧФ РФ у траурній рамочці Її як конфеті обсипають черепушкі з емблемами «Вагнера»

На ній є місце багато чому, радісному та сумному. Але точно немає місця для шмарклів Як немає їм бути місця у наших настроях прийдешнього року.