Дві доріжки переговорів Кремля. Який вибір стоїть перед США та Україною

Ушаков пояснив, коли Москва готова зустрітися з Україною і США в Абу-Дабі: дата залежатиме від ситуації на полі бою. Лавров тим часом летить до Атланти на зустріч міністрів G20, і для цієї поїздки Кремль жодних умов щодо фронту не ставить. Москва веде дві розмови на різних швидкостях, і різниця між ними каже про її плани більше, ніж будь-яка заява.

Туск оголосив, що переговори попередньо призначені на 4 листопада. Арахамія відповів, що дата ще на розгляді і чекають підтвердження від американців як посередників. Зеленський сподівається на зустріч до 10 листопада. Київ узгоджує календар із посередником. Москва узгоджує його з фронтом.

Кремль подає це як звичайний реалізм: переговори завжди відбивають баланс сил. Наполовину це правда. Баланс сил справді визначає, на що сторони погодяться. Але Ушаков говорить про інше, про саму дату. Тобто Росія хоче прийти на першу зустріч тоді, коли зможе показати щось нове: просування на одному з напрямків або чергову хвилю ударів по енергетиці перед зимою. Переговори в такій логіці стають нагородою за наступ. Доки наступ не дав результату, нагороду не отримано і їхати нікуди.

Лавров під американськими санкціями з 2022 року, і це не завадило поїздці. МЗС Росії заздалегідь оголосило, з чим він їде: виступати проти санкцій як «економічної зброї» і говорити про «неподільну безпеку». Захарова скаржилася, що проблеми з поїздкою знімали буквально в останню мить. Але зняли. До цього додається дизель: ліцензію на російське пальне Вашингтон уже видав, і танкери йдуть до Нью-Йорка. Тут Москва не питає, як справи під Гуляйполем. Тут вона бере все, що дають, і чим швидше, тим краще.

Розрахунок у цьому простий. З Америкою Кремль хоче отримати послаблення тиску до того, як почне говорити з Україною. Тоді в Абу-Дабі він прийде з меншими санкціями, з відкритими портами для свого пального і з фронтом як головним аргументом. Ця черга не нова: після попередньої розмови Рубіо з Лавровим, у Нью-Йорку, російське МЗС писало у своєму звіті про якнайшвидше налагодження відносин з Америкою, а про перемирʼя не писало взагалі. Атланта стала її продовженням.

У Києва порядок інший. Зеленський назвав, із чим Україна йде на зустріч: результат щодо енергетики й моря, обмін полоненими, формат зустрічі лідерів, буферна зона по обидва боки лінії зіткнення. Територія лишається червоною лінією. Кожен пункт із цього переліку можна обговорювати вже в першому раунді, і жоден не залежить від того, хто де просунувся за тиждень. Так виглядає позиція сторони, якій потрібна домовленість, а не відстрочка.

Чи зустрінуться Лавров і Рубіо в Атланті окремо, поки невідомо: в анонсі Держдепу Росія не згадується. Якщо зустріч відбудеться, у Москви буде ще один крок на швидкій доріжці.

Для України звідси одне завдання: зчепити дві доріжки, які Москва старанно розводить. Кожне послаблення, яке Росія отримує від Америки, має бути привʼязане до конкретного кроку в Абу-Дабі, від енергетичної тиші до обміну.

Інакше Кремль прийде на переговори, уже отримавши від Вашингтона все, що хотів, і говорити з ним буде нема про що. Зчепити ці доріжки може тільки Вашингтон. Як думаєте, на чию швидкість він перейде?