Ігор Петренко Політолог

Путін втрачає головний інструмент залякування

Ядерна карта Путіна більше не працює
фото: згенероване ШІ/glavcom.ua

Погроза Росії, яку перестали слухати

Днями речник Путіна вкотре нагадав світу, що Росія готова застосувати ядерну зброю. Цей жанр Кремль відпрацьовує четвертий рік: коли на фронті й у тилу все погано, дістається остання карта – залякування. Але цього разу відповідь пролунала з несподіваного боку.

Зеленський, підбиваючи підсумки Анкари, переказав те, що почув від кількох європейських лідерів: вони спілкувалися з китайськими представниками, і Пекін «дуже серйозно, дуже жорстко і чітко» відреагував на розмови в російських медіа про можливе ядерне застосування у відповідь на українські удари.

Як передали президенту – в ультимативній формі: не може бути навіть думок. За оцінкою Зеленського, така реакція пролунала вперше, а китайська позиція загалом стала помітно жорсткішою.

Тут обовʼязкова чесність в атрибуції, без якої ця новина перетворюється на бажане замість дійсного. Це подвійна ретрансляція: Зеленський передає слова європейців про їхні розмови з китайцями.

Публічного підтвердження від Пекіна немає, і робити висновок про «розворот Китаю» щонайменше передчасно – Пекін залишається головним економічним тилом Росії, і жоден ультиматум щодо ядерної риторики цього не скасовує.

Показово й інше: роль Китаю була однією з трьох найактивніших тем саміту, Зеленський докладно обговорював її з Трампом – і зміст цієї частини розмови лідери домовилися не розкривати. Тобто щось у трикутнику Вашингтон – Пекін – Москва рухається, але рухається за зачиненими дверима.

І все ж навіть у такому обережному прочитанні факт значущий. Ядерний шантаж працює лише тоді, коли є аудиторія, яка на нього реагує. Західну аудиторію Москва за чотири роки майже втратила: погрозами супроводжувалася кожна передача Україні нової зброї – від Himars до далекобійних ракет, – і жодна червона лінія так і не спрацювала.

Залишався Пекін – майданчик, де Кремль звик до мовчазної толерантності: Китай традиційно висловлювався проти ядерної ескалації загалом, але не адресував це Москві напряму і тим більше не в ультимативному тоні.

Якщо європейські лідери передали почуте точно, ця мовчазна толерантність закінчується. А погроза, від якої відвертається останній слухач, перестає бути інструментом і стає просто шумом.

Що з цього Україні. Українські удари по російській нафтопереробці не спровокували ядерної відповіді – вони спровокували чергу за бензином і, схоже, неприємну для Кремля розмову з Пекіном.

Це і є деескалація через силу: простір для головного російського інструменту залякування звужується не завдяки поступкам, а завдяки тому, що погрози перестали купувати.

Стежити варто за тим, чи зʼявиться китайська позиція в публічній площині – це буде маркер того, наскільки глибокою є зміна.

Читайте також:

Думки авторів рубрики «Думки вголос» не завжди збігаються з позицією редакції «Главкома». Відповідальність за матеріали в розділі «Думки вголос» несуть автори текстів

Коментарі — 0

Авторизуйтесь , щоб додавати коментарі
Іде завантаження...
Показати більше коментарів