Ядерний пінг-понг Кремля: де ж проходять «червоні лінії»?

Ніхто у Москві не відає, де ж та «червона лінія» національних стратегічних інтересів, після перетину якої «вождь» погрожував натиснути на ядерний ґудзик. Тому від цього незнання болотні «еліти» сваряться між собою. Причому тенденції геть непередбачувані: Медведєв звично істерить, закликаючи до негайного тактичного удару, йому сяк-так підспівує поранений «нижче спини» (читай – у центр прийняття рішень) Рогожин.

Медведєв – не дивина, він, просвітлений, увірував в окремий «рай» для росіян на випадок атомного апокаліпсиса. Рогожину взагалі нічим зайнятися після освоєння неозорих просторів роскосмоса.

Є ще один прихильник «швидких рішень» (ядерного удару по Україні), який після дроноісторії над кремлем порівняв Київ та Зеленського з терористичними угрупованнями на кшталт Аль-Каїди чи ІДІЛ. Це – спікер держдуми Володін. Після його атомних пасажів російські телеграм-канали почали розганяти вістки про реальні приготування: мовляв, на авіабази в Енгельсі (Саратовська область) та Шайківці (Калузька область) відправлено доручення готувати до вильоту низку ТУ-22М, – носіїв ядерних зарядів.

Але абсолютною несподіванкою стали заяви інших персонажів цього шапіто, тих, хто тим чи іншим чином ближчі до реалій війни, а отже, – знають про боєздатність росармії та ЗСУ, – і відповідно тверезіше (як це б парадоксально не звучало для Росії) оцінюють стан речей. Так ось, несамовитий у критиці Шойгу і його відомства «зеківський полководець» Пригожин не менш емоційно заперечує потребу застосування ядерної зброї. «Як людина радикально налаштована я можу сказати, що про застосування ядерної зброї у відповідь на безпілотник, звичайно, ніякої мови бути не може», – каже власник ПВК «Вагнер».

Слід зауважити, що стриманість «кухаря Путіна» дивує, адже він реально злий на міністерство оборони. Ця злість не зупинила його навіть перед відеодемонстрацією втрат своїх найманців під Бахмутом. Мовляв, гляньте, штабні щурі, до чого призводить ваша некомпетентність та політичні ігри.

Суголосно з Пригожиним проти застосування ядерної зброї у банальній «СВО» (так принаймні наразі виглядає повномасштабна війна Росії проти України в уяві пересічного мешканця русской тмутаракані) висловився і скажений Рамзан. Кадиров, який досі навпаки методично нагнітав ядерну істерію, поступово «з'їхав» з теми, транслюючи «батьківські напучування» світові про небезпеку атомної війни. Тепер вже він солідаризувався з Пригожиним, і вважає Медведєва, Рогожина та Володіна блазнями без мізків і політичної «чуйки».

Як би те не було, ядерний пінг-понг всередині російських «еліт» є опосередкованим свідченням неготовності Москви до воєнних несподіванок. Якщо один неідентифікований БПЛА над куполом резиденції Путіна спричинив такий шарварок («ми виглядаємо наче клоуни, які погрожують «ядрьоною бомбою» на дитячий безпілотник», – Пригожин), то чого чекати після початку контрнаступу ЗСУ?

Щобільше, поділ на ядерних «яструбів» і «голубів» демонструє, що Путін у Росії втратив монополію на візії закінчення війни. Занудні мантри Пєскова про «готовність» до переговорів, гучні візити до «бункерного» китайського лідера й оприлюднення сумнівної пекінської «формули миру», залучення до «миротворчої місії» Папи Римського… Путіну вкрай потрібно перемир'я (миром це не назвеш), аби заякоритися на захоплених українських територіях, зупинити контрнаступ ЗСУ, перегрупувати воєнні сили та, можливо, політичний ландшафт, посиливши свою диктатуру.

Ядерна істерія топових для російського медіапростору спікерів може зруйнувати світоглядну конструкцію, яку ретельно вибудовує кремлівський самітник. А «войнушки» поміж його «стратегами» дають розуміння, що навіть за віртуального бажання домовлятися, ні Київ, ні Вашингтон, ні колективний Захід, не знають, з ким це робити. Не кажучи вже про відповідь на запитання: «Навіщо?».

Дезорієнтована, розсварена Росія вже готова до громадянської війни. Не важливо, що спрацює за стартовий постріл – вихід ЗСУ на кордони 1991 року (включно зі звільненням Криму), черговий (можливо, святковий салют безпілотників над Красною прощею 9 травня), палацовий переворот чи, – яка несподіванка, – смерть вождя. І я маю сумніви, що учасники цієї кривавої «реконструкції» ставитимуть собі за першочергову мету заволодіння «ядерною кнопкою». Радше за все такою метою буде банальне фізичне виживання…