«Путінська формула смерті» або Як Україну хочуть помирити з РФ

Безперечно, у Зеленського чудові райтери. У цьому вкотре можна переконатися, послухавши його промову на церемонії вручення Премії Карла Великого у Німеччині.

«Путін і є катастрофа. Путін і є агресія. І він не хоче для себе та свого народу іншого. Його формулою стала смерть. Як з нею говорити?... Людство ще не знало нікого, хто міг би домовитися зі смертю…» – сказав український президент.

Такий акцент особливо актуальний зараз, коли на глобальному видноколі раптом виринув легіон охочих «полагодити» «українське питання» на свій розсуд і штиб. Я спеціально вживаю тут зворот «українське питання» замість «російсько-українська війна», оскільки більшість «планів», «формул», «алгоритмів», «місій», оповитих для пристойності флером миротворчості, так чи інак ставлять Україну у позицію підлеглості.

Тобто передбачають апріорі втрату Києвом суверенітету над його тимчасово окупованими територіями, відмову від природного для кожної незалежної країни вектора руху, безпекову обмеженість у виборі блоків чи міждержавних об'єднань.

Натомість щодо агресора, то і китайський «план», і те, що пропонує Макрон та Ко, і нікому не відома (принаймні, в загальних рисах) «миротворча місія» Папи Франциска, про яку він прохопився після відвідин путінофіла Орбана, і активність бразилійця Лули, – навпаки, – надають кремлівському господареві преференції, більше схожі на улещування та умиротворення.

Тому «путінська формула смерті» є точною характеристикою і реальної практики Москви щодо своїх сусідів, насамперед України, а в перспективі і найближчих сусідів – Грузії, Балтії, Молдови, Польщі, і наслідків згаданих вище сумнівних «китайських грамот».

Чому різношерстні пацифісти активізувалися саме зараз? Насамперед тому, що досі так чи інакше перебувають під впливом Путіна, його ефесбешної мережі, його грошей і, ймовірно, певних компрометувальних матеріалів десь у шухлядках Луб'янки. І, зрозуміло, не можуть не помічати, що Росія Путіна дуже близька до поразки. Нищівної, з непередбачуваними наслідками, з ноунеймами біля керма велетенського монстра, яких вже точно змушуватимуть до депутінізації, декагебізації та демонтажу імперії.

Ми зараз просто не можемо уявити собі наслідків майбутніх процесів, які невідворотно нависли над путінським режимом у всіх його виявах, але наслідків для цілого світу і геополітики загалом. Тобто йдеться про реноме багатьох досі «білих та пухнастих» діячів, про те, що їхні кар'єри, успіх, досягнення будувалися на прихованій підтримці Москви.

Другим поштовхом до активної, але сумнівної за визначенням миротворчості є докорінні зміни на планетарній шахівниці після перемоги України. Йдеться не тільки про кризу міжнародних безпекових, гуманітарних та інших інституцій, які не встояли (будемо відвертими) перед викликами новітньої війни. Йдеться про порушення рівноваги на терезах такої звичної архітектоніки впливів у різних регіонах планети: в Європі, у велетенській Азії, Латинській Америці та Африці. Усунення «російського чинника», повірте, відчують навіть у Арктиці та Антарктиді. І це очищення буде тільки цілющим. Якщо йдеться про наш континент, то ніхто після поразки Путіна не ризикне нехтувати впливами України, яка разом з Польщею та країнами Балтії стануть локомотивами для ЄС, розбудивши від летаргійного сну так звану стару Європу. То ж чи сидітимуть склавши руки перед втратою впливовості, а отже й виборців, політики теперішніх важковаговиків?

Ще одним мотивом «миротворців» є, без сумніву, український контрнаступ. Він пришвидшить агонію Росії, і, цілком ймовірно, стане стартовим пострілом до процесів у самій «федерації», які наразі не надаються до тверезого прорахунку. Зважаючи на непрогнозованість дій тих чи інших акторів на велетенській сцені від Балтики до Сахаліну. Зважаючи на характер «російських бунтів», знаних з історії. З огляду на те, що всі ці заворушення, громадянські конфлікти, локальні війни спалахуватимуть на терені, де розміщена ядерна зброя. Не кажучи вже про те, що ніхто не сидить у мізках самого Путіна – цього гопника з амбіціями імператора, цього щура, загнаного у глухий кут. Тобто наразі, попри заспокоєння резонерів та психоаналітиків, ми не гарантовані від того, що воєнний злочинець, аби уникнути справедливого покарання, не вдасться до застосування останнього аргументу.

Тому, як не крути, формула Путіна таки є «формулою смерті». Смерті, унаочненої вже в тимчасово окупованих містах та селах України, з могилами жертв російського геноциду, що волають до помсти. Смерті, яка ледь не щодня прилітає у мирні помешкання українців ракетами найвитонченіших модифікацій. Зрештою, смерті самих росіян, фізичної – на фронті, моральної та етичної – у тилу.

Єдиним шляхом для деактивації цієї формули є формула перемоги України. Тобто – формула життя.