Україна має запропонувати проєкт розпаду Росії

Війна Росії проти України закінчиться поразкою Москви і розпадом цієї імперії на нові незалежні держави. Такий сценарій уже не є фантазією, а розглядається як робоча модель перебудови Євразії після війни. 

Ще в середині 2022 року мало хто очікував, що точку суперкрихкості Російської Федерації взагалі вдасться виявити. Йшлося про «примус до демократизації», «зміну режиму», «ізоляційний пресинг» тощо. Світова спільнота гнала від себе, як страшний сон, перспективу розпаду РФ. Тепер дедалі більше впливових гравців починають прикидати лінії розлому Постросії, малювати приблизні карти нових суб'єктів постросійського простору. 

Російська ліберальна еміграція намагається довести свою спроможність як суб'єкта проектування долі своєї колишньої батьківщини. Однак, їхні потуги зберегти імперію не знаходять підтримки як в Україні, так уже й на Заході. 

Світ, де можливе існування «єдиної і неподільної», хоча й формально демократизованої, Росії, – ось утопія, яку ми не повинні допустити. Росія як геополітичне явище, як єдина держава – імперія, повинна перестати існувати. Це головна умова безпеки поствоєнного світу. 

Росія сама зруйнувала принцип недоторканності міжнародно визнаних кордонів і суверенітету держав. Одного разу окупувавши під виглядом напіввизнання, а потім анексувавши чужі території, Москва привела в рух кордони. Але тепер вони йтимуть не в додаток до імперії, а у відторгнення від імперії нових незалежних держав.

Природно, розпад Россі не є процесом мимовільним. Йдеться про проведення цілого комплексу заходів військового характеру, спеціального економічного режиму впливу, політтехнологічних операцій, спрямованих спецоперацій, формуючих проєктів тощо. До досягнення мети мине ще певна кількість часу. 

Ми також усвідомлюємо, що нова карта постросійського простору з'явиться не в результаті мирних домовленостей або мирного «шлюборозлучного процесу» (повторення розвалу СРСР). Найімовірніше, карта формуватиметься внаслідок глибинної громадянської війни в Росії та боротьби акторів, що проявляються, між собою і за вплив на окремі території. Не останню роль у цій історії зіграють і нинішні сусіди, і позарегіональні гравці, які мають свої уявлення про землі та ресурси колишньої РФ. Проєкти «Великого Китаю», Турану, Великого Євразійського Степу, «іранського світу» намагатимуться реалізуватися в тому чи іншому варіанті за рахунок колишньої Росії. 

Однак, ми як країна, що постраждала від агресії Москви, яка понесла весь тягар війни з рашизмом, маємо право на власне бачення перебудови Постросії.

Це бачення виходить із передумови: створити таку конфігурацію нових незалежних держав на построссійському просторі, яка через внутрішні суперечності і закладені від початку конфлікти перешкоджатиме будь-яким спробам відтворення імперії. 

Після того як громадяни РФ фактично стали співучасниками геноцидальної війни проти України, ми не бачимо необхідності зважати на думку мешканців тих чи інших територій Постросії щодо нової карти. Волевиявлення жителів на референдумах/плебісцитах – не принципове.

Але, якщо в умовній В'ятці або Інгрії є політичні представництва, готові стати точкою утворення нової незалежної держави, боротися за свою незалежність, платити репарації Україні, ми може і врахуємо їхні побажання. 

Така сама позиція і щодо національно-визвольних рухів у національних країнах Постросії. Ми не заперечуємо їхню роль у майбутньому державотворенні, але кордони цих держав визначатимуться здатністю національних сил їх захистити, зокрема й військовим шляхом.

Виходячи з цих передумов, ми пропонуємо вашій увазі наше бачення карти Постросії – Першу Київську карту Постросії. Це точка початку громадського обговорення і просування наративів антиколоніальної деконструкції імперії. Ми не виключаємо, що в процесі дискусії, а також із просуванням ЗСУ до кордонів України 1991 року, конфігурації цієї карти зміняться, з'являться пропозиції інших нових незалежних держав та їх кордонів. У будь-якому випадку автори карти відкриті до предметної розмови.

Головними умовами зовнішньої легітимації нових держав постросійського простору є їхня: 

• дерашизація: покарання військових злочинців; засудження злочинного імперського режиму РФ; довічна люстрація учасників режиму; перегляд політики історичної пам'яті та криміналізація імперіалістичних наративів;
• денуклеаризація: вилучення ядерного арсеналу та встановлення міжнародного контролю над об'єктами ядерної енергетики. Можливо, нам слід на базі Постросії реалізувати ідею створення міжнародної організації з планетарного управління ядерною енергетикою, що базуватиметься на принципах:

1. відмови від передавання ядерних технологій;
2. будівництво, утримання, охорона й експлуатація ядерних станцій покладаються на міжнародну організацію (частково за це платять і ННД);
3. територія під та повітряний простір над силовими установками і засоби для їхнього безпечного використання повинні перебувати у віданні міжнародної організації;

• демілітаризація: скорочення звичайних збройних сил до прийнятної норми для оборони території та здійснення поліцейських функцій;
• «карантинний» період обмеженого суверенітету, що передбачає перехідні адміністрації для надання допомоги у формуванні демократичних інститутів, організації виборів тощо, міжнародний військовий трибунал для покарання воєнних злочинців тощо;
• запровадження «глобального природного патронату» в природоохоронних зонах, в Арктиці, Заполяр'ї тощо; 
• встановлення міжнародного контролю над використанням природних ресурсів і надр нових держав (міжнародна корпорація), організація виплат репарацій Україні та іншим постраждалим країнам від агресії Москви;
• введення міжнародних стабілізаційних військових/поліцейських місій для підтримання миру і стабільності в деяких нових незалежних державах.  

Ми згодні з Тарасом Бебешком, що глобальна ефективність міжнародних організацій, що ґрунтуються на галузевих інтересах (таких як економіка або безпека), дуже обмежена, те ж саме стосується і міжнародних організацій глобального антропоцентричного значення, що ґрунтуються на принципах CBDR (таких як ООН або Червоний Хрест). Необхідна нова система договорів і міжнародних організацій, яка, не підміняючи наявні, зможе створити нову якість для спільного співіснування і розвитку Людства, за умови збереження і примноження біорізноманіття на планеті.

Йдеться про концепцію «Протекторат Землі» – договір про міжнародний протекторат над екосистемами Землі. Основними елементи «глобального природного патронату» є:

• добровільна (або у випадку з постросією – примусова) передача державами прав суверенітету над узгодженими екосистемами Договору;
• міжнародна юрисдикція щодо екосистем відповідно до Договору;
• спільний міжнародний орган управління;
• непорушність кордонів екосистем;
• демілітаризація екосистем відповідно до Договору;
• суворе обмеження антропогенної діяльності в межах охоронюваних екосистем науковою та етнокультурною діяльністю (насамперед корінним населенням).

На нашій карті передбачаються зони «глобального природного патронату» майже в усіх нових незалежних державах постросійського простору. Це і землі Заполяр'я, Льодовитий океан і безліч островів у північних морях, природні заповідники та національні природні парки – у цих зонах запроваджується «глобальний природний патронат». Нові незалежні держави поступаються частиною свого суверенітету на користь майбутнього Людства. Це стосується не тільки Постросії.

Важливою позицією є контроль над використанням природних ресурсів країнами Постросії, особливо – енергетичних (газ, нафта, вугілля, уран тощо), а також питання виплат репарацій країнам, які постраждали від агресії Москви. Найоптимальнішою формою такого адміністрування було б створення міжнародної Московської компанії.

Запропонована вам карта є нашою візією майбутнього устрою построссійського простору. Ми не виключаємо, що кордони деяких нових незалежних держав будуть переглядатися в процесі дезінтеграційних змін у Постросії. Можливо, що в якийсь момент деякі сусіди пред'являть на цьому просторі свої територіальні претензії з метою відновити історичну справедливість. 

Тому «Перша Київська карта Постросії» – це робочий документ, що потребує співтворчості зацікавлених сторін. Поділ Росії – справа креативна і колективна. Долучайтеся панове, час працює поки що на нас.