Битва за Авдіївку. Росіяни пішли ва-банк

Те що рашисти кинули під Авдіївку навіть раритет у формі БТР-90, аж ніяк є не головною деталлю обстановки.

З однієї сторони, поява такої машини на полі бою – подія занадто цікава, щоб просто так пропустити її поза увагою.

Свій БТР-90 росіяни накреслювали ще у 1990-х та 2000-х роках, за характеристиками то була значно краща машина, аніж БТР-82А, але на превелике щастя для всього цивілізованого світу тоді армія РФ в плані бронетехніки погналась саме за «аналоговнєтностю», а не надійністю.

Тому так і вийшло, що БТР-90 формально прийняли на озброєння ще у 2008 році, а потім ця машина кудись помандрувала взагалі на глухі бази зберігання ЗС РФ. Звідки її очевидно й «вигребли» для підтримки штурмових дій під Авдіївкою як черговий раритет.

Так, саме як черговий раритет, бо повідомлення влітку про те, що рашисти для нічних спроб штурмів навколо Авдіївки стали використовувати навіть БМПТ «Терминатор», тоді в принципі ніякого ажіотажу не мали.

Водночас, уже ж фіксується тенденція, що росіяни для подальших атак на Авдіївку вже відмовились від використання крупних бронетанкових колон, та перейшли до використання піхотних штурмових загонів.

Насправді для ворога це може бути рішення цілком раціональне.

Так, в останні кілька днів армія РФ несла дуже високі втрати по живій силі, до 1 тисячі «штиків» за добу. Але нюанс в тому, що орієнтовно 50-60% цих втрат припадало взагалі на Південь. З чого випливає, що для самих росіян Авдіївський напрямок може взагалі не виглядати «проблемним» саме в плані переходу на формат «піхотних штурмів».

На такому тлі точно не варто впадати у помилкові оцінки по тому, як зараз росіяни можуть управляти своїми військами при спробах оточити Авдіївку.

Так, на перший погляд виглядає все так, що починали штурмувати батальйонно-тактичними групами прямо в стилі лютого-березня 2022 року, а тепер все знову «розпорошилось» до рівня невеликих штурмових загонів.

Але скоріш за все, для командування армії РФ що БТГр на полі бою, що «штурмовий загін» можуть виглядати просто як частина з’єднань рівня «батальйон-полк-бригада-дивізія», які вони кинули в штурми для досягнення задач.

І ці самі «штурмові загони» рашистів, навіть якщо і виглядають розрізненими, але можуть діяти в рамках єдиного замислу на полі бою, поставленого для з’єднань рівня «батальйон-полки-бригада-дивізія».

Ну а те, що ворог пішов на таке «розщеплення» сил, може означати хіба те, що у нього насправді нема проблем із молодшим офіцерським та сержантським складом хоча би на тому рівні, якби нам всім хотілось.

Так, у Білому Домі вже оголосили, що РФ під Авдіївкою знову діє загонами погано навченої та оснащеної піхоти, але це оцінка скоріше політично вмотивована, і її мотивація нам навряд чи сподобається.

Раз на то пішло, ще із зими-весни 2023 року «штурмові загони» рашистів, незалежно від організаційної приналежності – чи то «Вагнер» або інші ПВК, чи ж «штурм-зет» Шойгу – чітко демонструють такий розподіл за структурою: орієнтовно половина – справді піхотинці з експрес-курсом підготовки, а от інша орієнтовно половина – гарно підготовлені бійці дефіцитних спеціальностей типу гранатометники, кулеметники, оператори ПТРК та снайпери.

Тобто це не просто так, що «шойгісти» з автоматами пруть під кулемети ЗСУ, «шойгістів» при цьому підтримують свої кулеметники та гранатометники.

Раз штурмові загони росіян зараз під Бахмутом почали активно ходити саме в нічні штурми, то значить як мінімум із тепловізорами все гаразд. Тобто про «поганість» екіпіровки рашистів тут точно говорити не доводиться.

А чому ж про таке заговорив той же Кірбі? Ну, можливо, в рамках політичного мотиву, за яким США далі даватимуть пряму підтримку зброєю Україні саме в тих лімітах, які можуть бути начебто «достатні» для стримування армії РФ як начебто «деградованого» противника.

Але не на рівні реальних спроможностей, які показуватимуть росіяни, а на рівні того, як це «бачитимуть» в Білому Домі.

Коли у цій війні РФ проти Україні починається про битву, яка уже затягнулась або може затягнутись на кілька місяців без стрімкого територіального прогресу, то чомусь говорять лише про паралелі з Першою світовою. Так, наче такого в Другу світову війну не було.

От особливо зараз став актуальним приклад із Битвою за Хюртгенський ліс, яку армія США вела із вересня 1944 року аж по лютий 1945 року на п’ятачку всього 130 квадратних кілометрів, і з наявних 130 тисяч «штиків» там було втрачено до 30 тисяч.

Нюанс в тому, що саме ця битва була головною при прориві так званої «Лінії Зігфріда», частина якого була органічно вписана саме в цей Хюртгенський ліс, а показовість саме в тому, що це настільки довго армія США при повних силах та спроможностях долала оборону вермахту, який був вже «напіврозібраний», але ще умів гнучко вести оборону.

Але так, справді, історичні паралелі – то іноді вкрай поганий інструмент і щоб оцінювати події в ретроспективі, і щоб намагатись передбачити розвиток майбутніх подій також.