Стаття Залужного. Головні висновки

По виступу Залужного в The Economist:

• Давайте для початку окреслимо, що про що в тому тексті не говорив Головнокомандувач ЗСУ.

Він там не говорив за потреби в бронетехніці, пілотованій тактичній авіації, оперативно-тактичних ракетах, «класичній» ствольній артилерії та по військово-морській складовій.

З чого можна зробити висновок, що у цій публікації Залужний окреслив лише 1) найгостріші технологічні та організаційні проблеми, які постали перед нашим військом у воєнно-технічному плані, і 2) які ми можемо вирішити в першу чергу лише із повним залученням власних сил, і хіба що в другу чергу – із окремим вкрапленням поставок від західних партнерів.

Іншими словами – за окремими сегментами в нас ситуація близька до відчаю, і це не зважаючи на уже витрачені зусилля.

• Ну наприклад – Залужний прямо вказує, що нам таки треба дрони-камікадзе із таким самим функціоналом, як «Ланцети», «Куби» та «Шахеди» рашистів.

Ну бо нема в нас досі таких стандартизованих літаків-снарядів, які б могли брати на себе функціонал контрбатарейної боротьби і далекобійних ударів. І це при існуючій «Армії Дронів», та різноманітті типів та виробників БПЛА, «ім’я котрим Легіон».

Можливо, «картонні дрони» в нальотах на електропідстанції десь під Бєлгородом чи Курском – то справді є добре.

Але якщо міряти в плані впливу на ситуацію на полі бою, то серійна доставка «бавовни» відповідного типу безпілотниками потрібніша зараз скоріше по Тіхорєцку, де якраз складуються оті всі снаряди від КНДР.

Окрема проблема і сегмент, де треба принципово інше застосування дронів – це «винос» тих самих С-400 рашистів, які перекривають повітряний простір аж до міста Дніпро. Що в свою чергу взагалі-то звужує простір до використання тих самих F-16.

Складно сказати, що саме в цьому сегменті у нас виклик унікальний.

Бо та ж Туреччина масштабувала виробництво і технологічність своїх «Байрактарів» саме на тлі того, що сама докладає зусиль до самостійної модернізації уже наявних F-16, і по розблокуванню поставки ще +160 таких літаків від США.

• Інший проблемний момент – нам теж треба не просто багато снарядів, але й багато керованих артилерійських снарядів також.

Нюанс в тому, що один керований артилерійський боєприпас коштує до сотні тисяч доларів, а поточні темпи виробництва в країнах Заходу – кілька тисяч чи кілька сотень на рік.

Про долю вітчизняного аналогічного проекту 152-мм керованого снаряду «Квітник», технологічно подібного до рашистського «Краснополя», котрий схоже в другій половині 2010-х років був похований остаточно – якось і говорити не зручно.

• Пошук масованих та ефективних рішень по розмінуванню – це уже окремий момент відчаю.

Якщо сам Залужний пропонував у тексті для цього використовувати хоч уже касетні снаряди. Котрі у світі насправді ще більш дефіцитні, аніж «конвенційні» артилерійські боєприпаси.

Історія ставити списані реактивні двигуни на шасі й так «випалювати» мінні поля- виглядає окремо специфічно, і наче як запозичена із музеїв залізничної техніки (колись на дрезини ставили списані рушії від МиГ-15, щоб розтоплювати сніг на коліях).

Але щось же треба придумувати, в сфері інженерного військового мистецтва чи боєприпасної хімії в умовах, коли як заявляється глибина мінних полів рашистів може сягати навіть до 20 кілометрів.

• А ще Залужний по суті говорить про те, що не вистачає готових продуктів та «заліза», які б можна було використовувати як системи автоматизованого управління військами або ж для введення в оману рашистських засобів радіотехнічної розвідки.

Ну бо для ілюстрації – в нас вся авіація зараз літає на малих висотах саме тому, щоб не потрапляти в поле моніторингу рашистських РЛС.

Навіть при всіх проблемах, наявних у рашистів літаків А-50 та А-50У (радіолокаційного дозору) цілком достатньо, щоб «перекривати» більшу частину території України.

Ще виявилось, що нам треба ще більш досконалі РЛС для контрбатарейної боротьби. А це уже виклик для вітчизняного ВПК.