Війна в Україні: перша битва між колективним Заходом і тріо «Росія-Китай-Іран»

Путін заявив, що постачання зброї НАТО в Україну робить альянс «учасником» конфлікту, повторивши свої твердження про те, що Сполучені Штати і їхні союзники прагнуть знищити Росію. Водночас Велика Британія, Франція та Німеччина висувають ідею оборонного пакту між НАТО та Україною як спосіб спонукати Київ розпочати мирні переговори з Москвою, повідомляє «Wall Street Journal» з посиланням на офіційних осіб трьох урядів.

Виглядає на те, що певні політичні сили в Європі хочуть нав’язати Україні дискусію щодо того, за яких умов Київ міг би піти на переговори з Москвою, без попереднього виведення з наших територій військ Російської Федерації. Водночас там не всі ще розуміють, що путінська Росія є надзвичайно небезпечним для всього світу тоталітарним утворенням, щоб там не розповідала агресивна пропаганда Кремля. Адже формула миру за Путіним досить проста – «необхідно припиняти війну, і Заходу буде набагато краще без цієї війни і без України».  

Українці платять своїми життями за право бути вільними і стати повноцінною частиною Європи, у той час, коли дехто в ЄС не хоче втрачати свої прибутки від торгівлі з Росією і рівень того життя, що був у них до вторгнення РФ на українську територію.

Не можна ототожнювати Росію часів Путіна з Росією 1990-их років, чи навіть з СРСР середини 1980-их років під час «перестройки». Адже це зовсім інша країна. Путінізм бере свої джерела зі сталінізму і тісно пов’язаний з ним. Саме звідти Путін черпає для себе історичні підказки.

У російсько-українській війні диктатор вже переткнув стільки «червоних ліній», що будь-які переговори з ним до повного виведення російських військ з української території виглядають небажаними і просто неможливими. Бо якщо поступитися Путіну, то це лише посилить його вимоги та рівень агресії. Путінська риторика моторошно схожа на риторику його попередника – Гітлера. Новий месіанський лідер «великої» нації  зі «славетним» минулим – вимагає «належної» поваги у світі, висуваючи іредентистські претензії на землі, які він вже оголосив історично російськими.

Крім того, ті, хто в Сполучених Штатах бідкаються про великі затрати на підтримку України, мали б усвідомити, що програвши цю війну, Америці доведеться повністю переозброїти Європу і, можливо, перекинути на Європейський континент до мільйона своїх солдатів. А утримувати такий величезний гарнізон у Європі для Вашингтону буде надзвичайно витратно. Зупинити його зараз в Україні обійдеться набагато дешевше, ніж у Польщі, Німеччині чи Франції.

Перемога Росії в Україні безперечно відповідає американським національним інтересам. Оскільки поки Російська Федерація залишатиметься загрозливою військовою силою, США доведеться повністю забезпечувати безпеку Європи.

Зараз все більше стає очевидним, що вище російське керівництво не має жодного уявлення як виграти війну з Україною, чи вийти з неї так, щоб їхній «національний лідер» при цьому не втратив «свого обличчя». І не дуже схоже на те, що Путін, який випрошує в Сі Цзіньпіна допомогу і благає про військову підтримку, щось може виграти.

Диктатор, який приписав Росії одноосібну перемогу у Другій світовій війні, через своїх телевізійних пропагандистів більше ніж 20 років «згодовував» росіянам легенди про непереможність та звитяжність радянської армії. Тому керівництво Російської Федерації дуже переоцінило боєздатність своїх військ.  Вони не мають можливості достатньо постачати свою армію продовольством, паливом, боєприпасами та будь-якими іншими речами, необхідними для війни в Україні. А змагання з державами НАТО щодо кількості та якості озброєнь, виглядає зовсім не на користь Москви. 

Якщо проводити історичну паралель з Другою світовою війною, то у будь-якому конфлікті виграє та сторона, яка може виробити найбільше зброї. І тут Захід, а особливо Сполучені Штати, мають переважаючу силу та здатність масово виробляти озброєння. Так США під час Другої світової війни побудували значно більше танків, бомбардувальників, кулеметів, артилерії та боєприпасів, ніж німці.

Сьогодні стратегія України і Заходу полягає в тому, щоб витіснити Росію з України, включно з Донбасом і Кримом. Тут й далі відкритим залишається питання, чи зможуть це зробити самостійно українці без втручання армії НАТО. І коли путінські терористи будуть вигнані з території України, то яким має стати механізм запуску переговорного процесу? Щоб всі зацікавлені сторони сіли  за стіл переговорів і погодилися на мир, котрий би гарантував та забезпечував незалежність України.

Ніяке «корейське рішення», щоб до Росії перейшли частини українських східних територій, нас влаштувати не може. Хоча тут прослідковується повчальна аналогія, що тоді Сталін помер до того, як сторонам конфлікту вдалося домовитися про перемир’я. То ж чи не повториться це так само цього разу, але тепер вже з Путіним?

 Проте війна в Україні все більше перетворюється на першу битву у війні між колективним Заходом і «віссю зла» – Росією-Китаєм-Іраном. Тому якщо Росія не програє в теперішній війні, то вже зараз можна говорити про її жорстоке продовження у недалекому майбутньому.

Усе це напряму залежить від того, чи США і Захід забезпечать Україну необхідним озброєнням, щоб українські війська мали успіх під час своїх весняних наступальних операцій. Коли українцям вдасться вигнати Росію з окупованих територій або з більшої їх частини, то в Москві можуть нарешті прийти до висновку, що ціна продовження війни стає вже занадто високою, а успіхів на фронтах війни немає, і вони не передбачаються. 

Україна – зовсім не прелюдія до Третьої світової війни, початком якої так люблять лякати світ в Москві. Однак Путін з усіх сил намагається перевести війну в Україні у розряд «народної війни», зробивши бажання перемоги над українцями ледве не релігійним переконанням кожного зомбованого путінізмом росіянина. Це наочний приклад  зростання атеїстичної релігії, де більшість є агностиками, які своїм неспротивом насиллю над сусіднім народом, освячують зло у його найжахливішому вимірі.

Тиран розраховує на небажання Заходу зупинити його. Україна шалено бореться за свою свободу і суверенітет. І очевидно, що допомога українцям потрібна на порядок більша, ніж це було досі. А для США ця ситуація стає шляхом вибору – залишення України сам на сам з Росією, стало б катастрофою для політики, яку проводять американці на міжнародній арені. Адже після слабкої реакції Барака Обами на силове захоплення Російською Федерацією українського Криму і невиправдано поспішний вивід військ президентом Джо Байденом з Афганістану, фіаско США в Україні означало б не тільки зникнення довіри союзників до Білого дому, а й втрату Америкою статусу наддержави.

Україна, котра колись 337 років була колонією Москви, ніколи не погодиться на втягування до будь-якої подоби СРСР. Після того, як в 1991 році розвалився уявний світ радянської ідеології, усе що залишилося у Росії – це правління кегебістсько-бандитських злочинців і прагнення домінувати над сусідніми країнами, щоб гарантувати собі подальше утримання влади.

Країна, де міфологізація свого сумнівного минулого введена у ранг державної політики, виявилася недієздатною в усьому. Так те, що коли  під час чергового обстрілу росіяни випустили по Україні 11 зенітних керованих ракет, і 10 з них впали у Бєлгородській області, вкотре доводить, що РФ все більше стає технологічно неспроможною.

Путін завжди заявляв, що кінець Радянського Союзу був історичною помилкою, і він хотів цю помилку виправити. Проте ще одним з вагомих мотивів спроби захоплення України – є демографічна причина. Чисельність етнічних росіян в Російській Федерації стрімко скорочується.

І Путін почав думати, що поглинання України допоможе йому уникнути не тільки дефіциту кваліфікованої робочої сили, а й підніме якісний склад населення, яке стрімко деградувало за останні 20 років його правління. З такими знаннями і рівнем загальної освіченості, росіяни хіба що можуть працювати тільки вохрою. Тому Путіну потрібні не тільки «нові землі», але й «нове населення». Без якого його невдала держава не буде спроможною хоч якось  функціонувати.  

Російська Федерація все ближче наближається до свого розвалу, так само як і СРСР під час холодної війни. Це об’єктивний історичний процес, і ніхто його призупинити, чи скасовувати не зможе. Росія, у теперішньому своєму вигляді, просто приречена на зникнення. Питання в тому, щоб не дати Москві під час ліквідації «путінської імперії» потягнути за собою інших.