Росія змушує Україну відмовитися від її палива

Коли у квітні російський уряд заявив про «нафтові» санкції щодо України, це більше нагадувало психологічний тиск. 

Розшифрувати послання з Білокамінної за три дні до другого туру президентських виборів не вдалося, а в можливе скорочення поставок не вірили навіть самі російські експортери. Тому рішення Мінекономіки РФ різко знизити експорт дизпалива та скрапленого газу в Україну з 1 червня 2019 р. стало несподіваним для всіх.

«Это май-баловник…»

Новин із Москви чекали весь травень, намагаючись зрозуміти, яким буде новий механізм. Спецрежим експорту нафтопродуктів в Україну діє з 2016 р., при якому необхідно отримувати узгодження Федеральної служби з технічного та експортного контролю (ФСТЕК), а квітневі санкції передбачають ще одну надбудову — Мінекономіки. Російські експортери стверджували, що нова система дозволів стала сюрпризом для самого міністерства, оскільки в першій декаді травня все ще було незрозуміло, хто і як видаватиме дозволи.

Ближче до середини місяця розпочався прийом документів.

«Ми надали повний пакет документів, які вимагала в нас «Роснефть». Ми налаштовані повністю виконати свої зобов'язання перед українськими контрагентами в рамках підписаних терм-контрактів на 2019 р.», — заявили в компанії Proton Energy Group S.A., найбільшому постачальнику російських нафтопродуктів до України.

У цілому ринок поставився до нововведень як до формальності, що нічого не змінить у частині обсягу поставок. Цей розрахунок виявився неправильним.

По-перше, наприкінці травня стало відомо, що російські прикордонники на підставі урядової постанови від 18 квітня не випускають до України казахстанський скраплений газ, що йде через Росію транзитом. Така ймовірність не виключалася й раніше, але вперше стала реальністю.

По-друге, 1 червня стало відомо, що червнева експортна квота з дизпалива становить 65 тис. т, або на 70% нижче за середньомісячний рівень 
2019 р. (225 тис. т). За скрапленим газом червневий обсяг визначено на рівні 32 тис. т, або на 40% нижче за середньомісячний рівень (53,5 тис. т).

В обох випадках обсяги в співвідношенні один до трьох розділили між собою «Лукойл» та «Роснефть».

Ефект несподіванки підсилювався тим, що не зміг завадити такому розвитку подій і всемогутній Віктор Медведчук, якого прийнято вважати куратором нафтопродуктопроводу «Прикарпатзахідтранс» — найбільшої «дизельної» артерії.

«Скажіть спасибі, що хоча б стільки дали. Якийсь час ми були переконані, що експорт буде перекрито», — каже джерело в російській нафтовій галузі. За його словами, у Росії «партію війни» грає ФСБ, яка наполягає на тотальному ембарго.

Ще одним новим елементом у російській політиці поставок стане щомісячне узгодження обсягів, тоді як ФСТЕК була більш «ледачою» і давала дозволи на рік. Для ринку це означає постійну невизначеність, отже, перманентну напруженість і нестабільність.

І це стало відчуватися з перших днів. Самі постачальники російського ресурсу кажуть, що квота ще може бути збільшена, принаймні «Роснефть» відправила лист із таким проханням до Мінекономіки. Одні вважають, що її задовольнять, інші — якщо й задовольнять, то не в червні. Тим часом український ринок стоїть на паузі та чекає, що вирішать у Москві. Благо, запаси дозволяють.

Що робити?

Українському ринку та уряду вже найближчим часом потрібно буде дати відповіді на це одвічне російське запитання. У 2018 р. російське дизельне паливо забезпечило 42% українського ринку (див. рис. 1), скраплений газ — 29% ринку (див. рис. 2). Це надто великі частки російського палива на українському ринку.

Необхідно зазначити досить оперативну реакцію як уряду, так і представників нової президентської команди. Щоправда, як зазвичай, не обійшлося без загадок.

15 травня Кабмін прийняв постанову про запровадження мит на всі російські товари. Відповідно до цього документа, з 1 серпня 2019-го на дизельне паливо встановлено мито 2% (близько 350 грн/т, або 30 коп./л у поточних цінах). Але при цьому обсяг поставок фактично обмежено 2,5 млн т — усе, що понад нього, обкладатиметься митом у 25%, по суті загороджувальним. Ефективність такого кроку примарна, але більш цікавий сам прецедент — оперативне запровадження мита. А значення можна й змінити за потреби.

З незрозумілих причин бензин у постанові віднесено до чутливого імпорту, хоча його прямих поставок із Росії немає. До цієї самої категорії, на яку встановлюється нульове мито, віднесли й скраплений газ, поставки якого з РФ справді великі.

І хоча такий крок українського Кабміну важко назвати навіть поколюванням, у Москві сигнал чомусь викликав обурення, кажуть джерела. Не виключено, що саме це призвело до обрізання червневих квот.

І тут є цікавий нюанс: постанову від 15 травня станом на 5 червня так і не було опубліковано. Чи буде вона такою, як проект? Судячи з деяких багатозначних коментарів, фінальний текст може виявитися трохи іншим.

«Є також проблеми, пов'язані з обмеженнями РФ, які діятимуть з 1 червня. Це, можливо, створить серйозні виклики для країни, і ми маємо бути до цього готовими. Можливо, будуть обмеження в поставках дизелю, олив і нафти. Усе це виклики, на які потрібно шукати відповідь», — це вже заявив 
1 червня секретар Ради національної безпеки та оборони Олександр Данилюк, тим самим давши зрозуміти, що питання вже на контролі. Він додав, що бізнес повинен думати, як диверсифікувати поставки.

«Обсяги палива високі, варіанти диверсифікації існують. Деякі можуть потребувати часу, деякі просто приводять до зростання вартості продукту, наприклад бензину», — зазначив Данилюк.

Швидкі та не дуже перемоги

Джерела альтернативних поставок нафтопродуктів — це вже давно не секрет, і думати бізнесу тут особливо немає про що. Це й завантаження нафтою «Укртатнафти», і імпорт через морські порти та сухопутними коридорами. Наприклад, уже відомо, що група «Приват» шукає на морі близько 100 тис. т дизельного палива на найближчі місяці, а також на червень уже повністю завантажила свої потужності з приймання газу. Але це найбільший гравець із власною перевалочною інфраструктурою та мережею АЗС. Що ж до інших трейдерів, то їхня головна проблема — низька конкурентоспроможність і, отже, ризики поставок альтернативних нафтопродуктів.

«Сьогодні ми готові привезти морем скільки завгодно, але завтра росіяни збільшать квоти, і наш товар буде нікому не потрібний», — каже один із «морських» трейдерів.

Щоб зробити неросійські поставки стабільними та масовими, а ринок — усталеним, уряду необхідно вдатися до низки рішучих кроків.

Швидкою перемогою буде зниження портових зборів. Тим паче українські тарифи й так удвічі вищі за середньоєвропейські. Рішення назріло давно, його можна прийняти оперативно, але результату немає.

«Держава не тільки не втратить, а за рахунок збільшення вантажообігу отримає більше коштів і від портів, і від супутньої транспортної інфраструктури», — каже голова Skywalk Trading Ірина Рубан, один із найактивніших трейдерів по Півдню.

Запитання, на яке поки що немає відповіді: що робити із залізницею? Потужностей портів з приймання нафтопродуктів у надлишку, але через кризу з рухомим складом пропускна спроможність падає в рази. При проектній потужності 1 млн т на рік термінал «Стівідорінг» у «Південному» не може вивантажити більш як 500 тис. т, з яких основний обсяг виходить в автоцистернах, бо вагони — розкіш.

Стоїть на шляху диверсифікації й усюдисуща корупція.

«Щоб одержати цистерни, спеціальним людям потрібно доплатити 5000 грн за кожен вагон, зрозуміло, готівкою. Не кажучи вже про те, що Одеська залізниця — це держава в державі», — розповів один із трейдерів.

Хорошою підмогою було б зниження тарифів на вивезення палива з портів залізничним транспортом, але, схоже, це зі сфери фантастики.

І якщо залізничне питання в теорії вирішується шляхом зміни менеджменту «Укрзалізниці» і правильного визначення пріоритетів, то з інфраструктурою з приймання з моря скрапленого газу легких рішень немає. Замістити поставки LPG з Росії та Казахстану українська морська інфраструктура не в змозі навіть на 50%.

«Для вирішення цього завдання необхідно розглядати виключно глибоководні порти з можливістю приймання великотоннажних танкерів на 20–
40 тис. т, здатних забезпечити поставки LPG зі США та Алжиру. Нині цим критеріям відповідає порт «Південний», — переконаний голова GT Group Владислав Колодяжний.

Однак будівництво такої інфраструктури — це кілька років, тому у разі жорсткого обмеження поставок із РФ і Казахстану трейдерам доведеться шукати газ на суші з націнкою 120–150 дол./т до російської ціни, а споживачам — бути готовими до зростання цін на це паливо в розмірі 2,0–2,5 грн/л. У випадку з дизпаливом ціна незалежності буде набагато меншою — близько 1 грн/л.

Проте зростання може й не бути зовсім, якщо додаткові обсяги буде залучено за рахунок зниження державних тарифів.

Між Росією та «Приватом»

Потужним джерелом палива є українські НПЗ, головним чином «Укртатнафта», завантаження якої в останні роки не перевищує 30%. Як його наростити? Згадане зниження портових зборів — у касу НПЗ, адже збільшення поставок сировини можливе тільки морем. Зростання виробництва означає більше мазуту та бензину — експортних позицій, тобто знову-таки низькі тарифи зроблять експорт більш ліквідним (сьогодні це безпросвітно збиткова справа).

Центральним елементом підтримки НПЗ має стати ліквідація тіньового ринку. Основні надії на це пов'язані із запуском з 1 липня 2019-го ліцензування операцій з нафтопродуктами, впровадження системи моніторингу фактичних залишків палива на складах з допомогою рівнемірів у стаціонарних і пересувних сховищах, а також модернізації системи адміністрування паливного акцизу.

«Щомісяця, за найбільш консервативними оцінками, у невідомому напрямку «розчиняється» 30–40 тис. т газового конденсату невеликих добувачів. А потім на ринку, як правило, за готівку, без сплати акцизного податку та ПДВ, з'являється паливо невідомого походження, з яким ми, легальний національний виробник, не можемо конкурувати», — каже директор із комерційних питань ПАТ «Укргазвидобування» Сергій Федоренко.

Як для «Укргазвидобування», так і для оператора «Укртатнафти» групи «Приват» зникнення тіньового ринку буде особливо вигідним. Їхнє паливо в основному реалізується на АЗС економ-сегмента, де їх основний конкурент — нелегали.

Повинна сказати тут своє слово й держава. По-перше, необхідно довести до кінця реформу ринку нафтопродуктів по боротьбі з нелегалами. По-друге, нагадаю, що «Укртатнафта» хоча й управляється «Приватом», але в ній державі належить 43% акцій. Тут є місце участі як у завантаженні нафтою, так і в реалізації нафтопродуктів силами НАК «Нафтогаз України».

Єдиний тонкий момент у відмові від російських поставок — ризик потрапляння в іншу залежність. Група «Приват» є не лише власником найбільшого НПЗ в Україні, а й по суті монополістом у сфері морської нафтоперевалки.

«Для нас ситуація складна тим, що як держава ми можемо позбутися російської залежності, але як бізнес ми ризикуємо опинитися в руках «Привату», потужного конкурента, який не проґавить можливості цим скористатися», — каже керівник великої роздрібної мережі.

* * *

Єдине, чого поки що домоглася Росія санкціями в нафтовій сфері, то це підірвала й без того слабку довіру до себе як до постачальника та запустила маховик процесу відмови від цих поставок. Насамперед ідеться про дизельне паливо, яке можна замістити досить швидко та недорого.

Складніше зі скрапленим газом, але робота йде і в цьому напрямі.

Справжній же іспит українському ринку треба буде пройти в серпні-вересні, на піку сезону активного споживання. Благо, час підготуватися є і в ринку, і в уряду.