Росіяни не врахували один фактор. Наступ на Оріхів забуксував
Перспективи розвитку ситуації на Гуляйпільському напрямку
Противник (російські війська) продовжує наступальні дії в смузі своєї 5-ї загальновійськової армії (ЗВА) угрупування військ (УВ) «Восток», аби дістатися її головними силами ближніх підступів до Оріхівського району оборони ЗСУ зі сходу та північного сходу.
Однак наразі його командування так й не змогло відновити належний темп свого наступу, що дозволило б виконати це завдання найближчим часом.
Замість цього передові частини та підрозділи російської 5-ї ЗВА, на даний момент, втягнулися у виснажливі, тривалі, а головне – мало результативні зустрічні бої в тактичній зоні майже по всьому фронту смуги її наступу, що призвело до значного уповільнення їхнього просування.
Незважаючи на те, що командування УВ «Восток» зосередило в смузі своєї 5-ї ЗВА, окрім, власне, її військ (сил), доволі значні засоби посилення (включно з частинами та підрозділами 35-ї ЗВА, а також морської піхоти та повітряно-десантних військ), йому поки що, так й не вдається досягти відновлення порівняно високих темпів свого наступу у напрямку Оріхова.
• 1 •
На цьому напрямку противник діє у такому складі (приблизно):
5-та ЗВA – діє своїми основними (головними) силами
- 127-ма мотострілецька дивізія (мсд) - 114-й, 143-й та 394-й мотострілецькі полки (мсп), 218-й танковий полк (тп), 872-й самохідний артилерійський полк (сап)
- 57-ма окрема мотострілецька бригада (омсбр)
- 60-та омсбр
- 305-та артилерійська бригада (абр)
35-та ЗВA – діє на цьому напрямку частиною сил
- 38-ма омсбр – ймовірно, діє на цьому напрямку своїми основними силами та частиною сил у смузі 36-ї ЗВА
- 64-та омсбр – діє на цьому напрямку частиною сил, інша частина сил, ймовірно, є частиною оперативного резерву УВ «Восток»
- 76-та десантно-штурмова дивізія (дшд) – ймовірно, діє на лівому фланзі 5-ї ЗВА, на стику її смуги із смугою 58-ї ЗВА ГВ «Днепр».
Найімовірніше, ми говоримо про низку підрозділів 104-го та 234-го десантно-штурмових полків (дшп).
- 40-та окрема бригада морської піхоти (обрмп) – діє на цьому напрямку, ймовірно, основними силами (1 батальйон морської піхоти, 1 десантно-штурмовий батальйон, 1 розвідувальний батальйон + окремі артилерійський та зенітний дивізіони, можливо підсилені 1-2 танковими ротами).
Цілком можливо, що у смузі наступу російської 5-ї ЗВА також діє низка формувань рівня «окремий мотострілецький/стрілецький полк» (омсп/осп) зі складу Територіальних військ (ТрВ), сформованих як «мобілізаційний резерв» (МР) і включених до складу частин і з’єднань 5-ї ЗВА. Наприклад, у складі 127-ї мотострілецької дивізії 5-ї ЗВА під час «часткової мобілізації» був сформований і розгорнутий 1466-й мсп. Таких формувань у смузі 5-ї ЗВA може нараховуватись до 3-4-х.
• 2 •
Поточна ситуація на Гуляйпільському напрямку характеризується постійними спробами противника відновити відносно високий темп просування своїх передових частин і з’єднань у напрямку Оріхова. Однак наразі це прагнення фактично перетворилося на численні й регулярні спроби «проникнути» малими піхотними (штурмовими) групами у бойові порядки передових українських підрозділів (переважно 3-4 в/сл, рідше 6-8 в/сл), причому одночасно на кількох тактичних ділянках і напрямках.
Звісно, про масштабні атаки/штурмові дії, особливо з використанням значної кількості броньованої техніки, мову зараз вести не варто. Більше того, спроби противника проводити більш масштабні атаки/штурмові дії силами більших штурмових груп (наприклад, до 10-12, а іноді й 15-20 військовиків) із використанням 1-2-х одиниць бронетехніки є відносно рідкісними.
Частіше противник намагається збільшити тактичну глибину «проникнення» своєї штурмової піхоти у бойові порядки ЗСУ за допомогою засобів її моторизації – легкої автотехніки (ЛАТ), мотоциклів, баггі тощо.
Хоча слід зазначити, що така тактика час від часу приносить противнику обмежені тактичні результати, які, однак, у більшості випадків, призводять лише до рясного «перемішання» бойових порядків передових частин і підрозділів сторін у тактичній смузі шириною від 5,5 до 15-20 км, що протяглася приблизно від Нового Запоріжжя на півночі, до Лугівського на півдні.
Фактично, у всій цій смузі точаться вперті зустрічні бої між окремими українськими та російськими малими піхотними групами, змушеними переважно діяти у режимі «ізоляції» (тобто на значній тактичній відстані від передових позицій основних сил своїх частин і підрозділів).
У цій так званій «сірій зоні» бої малих піхотних груп сторін ведуться шляхом своєрідного «взаємного блокування», без суттєвої взаємодії зі своїми основними силами, флангового взаємозв'язку, переважно за окремі позиції, опорні пункти, укриття, будівлі, лісові смуги, розвилки сільських доріг тощо.
Але, в оперативно-тактичному сенсі російська 5-та ЗВА поки так й не може повністю виконати навіть своє найближче завдання – просунутись основними силами своїх передових частин і з’єднань до рубежу Верхня Терса – Гуляйпільське, а також повністю відновити свої позиції вздовж рубежу Варварівка – Радісне, вздовж річки Гайчур і дороги Гуляйполе – Покровське.
Хоча вже має численні тактичні «проникнення» своїх малих піхотних груп у бойові порядки ЗСУ на цьому напрямку через наявність у них значних ділянок так званого «міжпозиційного простору», або взагалі неприкритих або слабо захищених.
Найзахідніші російські «інфільтрати» зафіксовані в районі Новоселівки (на захід від Гуляйпільського), на південний захід від Чарівного та в районі Воздвижівки. Найпівнічніші розташовані в районі Зарічного та Нового Запоріжжя.
У свою чергу, ЗСУ продовжують утримувати низку позицій на північ від Мирного, а також у районі Залізничного, Святопетрівки, Варварівки та Добропілля.
Фактично, після захоплення Гуляйполя російські війська в смузі своєї 5-ї ЗВА, основними силами своїх передових частин і підрозділів, внаслідок впертих наступальних боїв, що тривали понад 1,5 місяці, змогли просунутися в західному напрямку (тобто в напрямку Оріхова) лише на 7-8 км (на деяких ділянках – до 10 км), а в північному напрямку й того менше – у середньому на 4-5 км.
Насправді оперативно-тактичний наступ російського УВ «Восток» на лівому фланзі його операційної зони (у смузі 5-ї ЗВА), по суті, «виродився» у серію постійних дрібно-тактичних, слабко взаємопов'язаних в оперативному сенсі боїв «локального значення».
Більше того, незважаючи на значну перевагу російських військ на цьому напрямку у чисельності розгорнутих сил і засобів, наявністю значної «козирної карти» у вигляді досить ефективної авіаційної підтримки (а саме, здатності майже безперешкодно проводити інтенсивне бомбардування бойових порядків ЗСУ КАБ-ми), а найголовніше – можливістю регулярно поповнювати чисельність штурмової піхоти у своїх передових частинах і підрозділах у значно більших обсягах, ніж це можуть робити ЗСУ.
• 3 •
Щодо подальших перспектив розвитку ситуації на Гуляйпільському напрямку, то у своєму попередньому огляді, присвяченого саме цьому напрямку, я вже вказував на два фактори, які можуть зробити подальший наступ російської 5-ї ЗВА у бік Оріхова ще більш «проблематичним», навіть порівняно з його нинішнім станом. А саме:
- Досить «відчутна» вразливість системи матеріально-технічного забезпечення (МТЗ) цієї армії на тлі постійно зростаючої інтенсивності ударів по ній на оперативно-тактичному рівні українськими БПЛА та іншими засобами ураження.
- Поточні наступальні дії, хоч і в обмеженому масштабі, кількох тактичних груп ЗСУ у смугах 36-ї та 29-ї ЗВА УВ «Восток», здатних, у разі свого подальшого успішного розвитку, буквально «розгорнути» російську 5-ту ЗВА із заходу на північ.
Обидва ці фактори наразі актуальні для Гуляйпільського напрямку. Однак я хотів би додати до них ще один, який почав відчутно «вимальовуватись» у другій половині цього місяця все чіткіше.
Фактично, на даний момент найпотужніша армія УВ «Восток» (5-та ЗВА) наразі не обмежуються наступом виключно у західному напрямку, у бік Оріхівського району оборони ЗСУ. Вона також вимушена досить активно діяти й на північ від Гуляйполя, намагаючись просунутися в загальному напрямку Гуляйполе – Добропілля, вздовж річки Гайчур.
Відповідно, з цією метою 5-а ЗВА вимушена задіяти досить значну частину своїх сил і засобів (ймовірно, йдеться про її 127-му мотострілецьку дивізію). На даний момент командування 5-ї ЗВА просто не може тимчасово відмовитися від таких дій і зосередитися виключно на наступі на Оріхів, оскільки в цьому випадку виникне цілком очевидна загроза контрнаступу ЗСУ з півночі, тобто з флангу ударного угрупування 5-ї ЗВА, яке саме зараз намагається прорватися до Оріхова зі сходу.
Більше того, ймовірність саме такого розвитку ситуації була продемонстрована українським командуванням кілька місяців тому, коли ЗСУ змогли відтіснити передові підрозділи 5-ї та 36-ї ЗВА на південь і південний схід у районі Добропілля кількома успішними контратаками.
На даний момент російська 5-та ЗВА змушена забезпечувати собі правий (північний) фланг в районі Добропілля, образно кажучи, виключно самостійно, що об'єктивно призводить до розпорошення її сил і засобів у різних напрямках. І це, у свою чергу, негативно впливає на темп її наступу на Оріхів.
Слід припустити, що спочатку план російського командування, щодо наступу на Оріхів, передбачав, що флангове прикриття 5-ї ЗВА з півночі здійснюватиме 36-та ЗВА, просуваючись між річками Янчур і Гайчур у північно-західному напрямку.
Однак, очевидно, українське командування «прочитало» цей план своїх «опонентів» і організувало серію контратаки у смузі російської 36-ї армії, які тривають і досі. Відповідно, її командуванню у цей момент стало не до прикриття правого флангу 5-ї ЗВА.
Причому, настільки «не до», що командування УВ «Восток» було змушене перегрупувати у смугу 36-ї ЗВА частину сил 35-ї ЗВА, яка явно мала на меті початково посилювати саме 5-ту ЗВА, а не 36-у ЗВА (в першу чергу це стосується 69-ї окремої бригади прикриття), а також перемістити туди ж «резервну» 120-ту дивізію морської піхоти (дмп), яка ще продовжує своє «формування». І лише 40-та окрема бригада морської піхоти (обрмп) зуміла «доїхати» до смуги першої з них.
У минулому огляді я також згадував очевидну помилку російського командування, допущену ним у ході планування активних наступальних дій УВ «Восток» у загальному Оріхово-Запорізькому напрямку. Одним із головних елементів цього наступу, очевидно, було «звертання» української оборони перед фронтом 58-ї ЗВА сусідньої УВ «Днепр» (принаймні на її правому фланзі, саме в районі Оріхова), внаслідок чого обидва російських угрупування мали отримати можливість прорватися безпосередньо до Запоріжжя. Одне із півдня, друге, відповідно, зі сходу.
Однак ці планувальники, очевидно, не врахували один дуже важливий нюанс. Факт у тому, що в такому випадку УВ «Восток» об'єктивно мало би наступати в операційній зоні, яка постійно (перманентно) розширюється по фронту. Тобто, це угрупування просувалося би не лише зі сходу на захід, а й одночасно з півдня на північ. Іншими словами, поступово розтягувало би свої сили та засоби вздовж фронту. У таких умовах було б дуже складно ефективно зосередити їх виключно на «напрямку головного удару» (у смузі 5-ї ЗВА).
Більше того, ситуація для російського командування ускладнювалася ще й тим, що цю вразливість наступальних дій російського УВ «Восток», ймовірно, «прочитало» українське командування, яке організувало у найневдаліший для росіян момент серію локальних контратак у смугах їхніх 36-ї та 29-ї ЗВА, тобто саме там, де це об'єктивно призвело би до ще більшого розтягування сил і засобів російського угрупування.
Очевидно, що російський генеральний штаб, свого часу, вважав, що власних («штатних») сил і засобів УВ «Восток» цілком достатньо для такого постійного «розширення». Й з об'єктивної точки зору, у них були підстави для цього. Адже це угрупування має у своєму складі зразу чотири загальновійськових армії + армійський корпус.
Але, як показала реальність, їх було не лише «просто» недостатньо, а настільки недостатньо, що «генеральний наступ» УВ «Восток» у смузі його 5-ї ЗВА застопорився вже у середині літа, а для самого цього угрупування «якось несподівано» знадобився досить вагомий «довісок» у вигляді оперативних резервів, аби нейтралізувати негативний вплив цього розширення.
Загалом, ми зараз спостерігаємо наслідки саме того, що російське командування, плануючи свої дії в операційній зоні УВ «Восток» на літо 2026-го, так й не врахувало цей фактор. Хоча, звісно, ці наслідки знаходяться ще не на піку свого впливу.
Адже, на мою думку, справжній їхній «апофеоз» (тобто, наслідки оперативно-стратегічного характеру) ще попереду й може виникнути навіть не на цьому напрямку…
Коментарі — 0