Ситуація на сході ускладнюється. Що відбувається на фронті

Огляд. Ми продовжуємо у форматі «коротко з різних напрямків». Сьогодні – Південна стратегічна операційна зона, частина перша.

1. Новопавлівський напрямок

Противник (російські війська) у смугах своєї 29-ї загальновійськової армії (ЗВА) – угрупування військ (УВ) «Восток» та 90-ї танкової дивізії (тд) – УВ «Центр» продовжує вести активну оборону вздовж річки Мокрі Яли, аби запобігти подальшому просуванню передових підрозділів Збройних сил України (ЗСУ) у загальному напрямку на схід, північніше та південніше від дороги N-15 Запоріжжя – Донецьк.

На даний момент, очевидно, противник, незважаючи на контратаки, які він здійснив у напрямку Дачне – Новопавлівка та Горіхове – Новопавлівка, не зміг утримати свої позиції як на північ, так і на південь від вказаної дороги. Хоча в районі Філія – Новопавлівка – Горіхове – Дачне залишається досить значна «сіра» зона, де одночасно фіксується кілька невеликих ворожих піхотних груп.

Очевидно, противник намагається всіма силами утримати їх у районі Новопавлівки та Філії, аби зберегти здатність блокувати просування передових підрозділів ЗСУ вздовж річки Вовча, у напрямку Дачного.

Однак на південь від дороги передові підрозділи ЗСУ все ж змогли переправитися через річку Мокрі Яли в районі між місцем її злиттям з річкою Вовча та селом Піддубне і вийти на рубіж Ялта (село) – Зірка.

Очевидно, українські війська також змогли не лише звільнити село Піддубне, а й наблизитися до околиць села Запоріжжя (не плутати з містом). Таким чином, противник утримав свої позиції вздовж річки Мокрі Ялі лише на південь від дороги N-15. Очевидно, ЗСУ в цьому напрямку змогли не лише дістатися до рубежу Піддубне – Мирне, а й наблизитися до сіл Комар і Перебудова із заходу.

Таким чином, можна стверджувати, що підрозділи російської 36-ї окремої мотострілецької бригади (омсбр), 430-го мотострілецького полку (мсп) та частково 90-ї тд (228-й мсп), що діють у цьому напрямку, поки що не можуть повністю зупинити просування передових українських підрозділів по обидва боки дороги.

Хоча, очевидно, їм вдалося досягти певної стабілізації фронту вздовж річки Мокрі Яли на ділянці від Перебудови до Федорівки. Також слід зазначити, що наступ українських підрозділів поки що не відрізняється достатньо високим темпом, навіть у тактичному плані.

З цією метою, у більшості випадків, їм доводиться вести досить динамічні та вперті бої, часто відбиваючи контратаки противника, який, у цьому сенсі, вперто «чіпляється» за кожну зручну позицію, укриття та рубіж оборони.

Більше того, очевидно, що противник навіть намагається контратакувати в певних районах і напрямках, прагнучі таким чином обмежити ділянки активних дій українських підрозділів з флангів. Наприклад, у напрямках Федорівка – Воскресенка та Федорівка – Олександроград противник досить наполегливо проводив подібні дії, ймовірно, намагаючись прорватися до власних заблокованих дрібних піхотних груп, які продовжують фіксуватися у районі Січневого, Воскресенки та Олександрограду.

У результаті, він не досяг значного успіху (просунувшись у західному напрямку приблизно на 800 м – 1 км), але, очевидно, йому вдалося створити з південного флангу певні труднощі для українських підрозділів, що діють в напрямку Мірне – Комар.

2. Олександрівський напрямок

Противник продовжує досить вперті оборонні дії й в смузі своєї 36-ї ЗВА, посиленої низкою сил і засобів 120-ї дивізії морської піхоти (дмп), а також 68-го армійського корпусу (AK).

Більше того, незважаючи на низку «гучних» заяв офіційних представників вітчизняного військово-політичного керівництва про «повне визволення» Дніпропетровської області, її невелика частка продовжує утримуватися противником в районі на південь від Березового – на захід від Запорізького – Новомиколаївка – на північ від Калинівського, а також на південь від Новогеоргіївки.

Крім того, у тилу передових ударних тактичних груп (ТГр) ЗСУ, на території Дніпропетровської області України, продовжують фіксуватися невеликі залишкові групи ворожої штурмової піхоти, причому досить глибоко. Наприклад, у районі сіл Гай, Вишневе, на північний схід від Радісного.

Проте слід визнати, що на даний момент ЗСУ таки змогли просунутися в смузі російської 36-ї ЗВА у загальному південно-східному напрямку зразу на кількох ділянках та напрямках на глибину від 5-6 км до 12-15 км, досягнувши певного тактичного ефекту, зокрема:

• У напрямку Січневе – Маліївка їм вдалося просунутися на південь від останньої, розпочавши бої за неї. Очевидно ЗСУ в цьому районі повільно, але досить наполегливо просуваються до району Шевченко – Бурлацьке – Привільне – Вільне Поле. Звідки вони отримають можливість, у значній мірі, впливати у вогневому відношенні на важливий логістичний «хаб» противника в районі Великої Новосілки та Времівки. Принаймні, передові позиції Збройних сил України в районі Маліївка вже знаходяться менш ніж за 5 км від села Шевченко.
• Також ЗСУ змогли прорватися з півночі, вздовж річки Ворона до північних околиць Комишувахи, одночасно просуваючись у напрямку Тернове – Новогеоргіївки, фактично наближаючись до Комишувахи з південного заходу. У разі подальшого просування українських підрозділів по напрямках, які сходяться на схід від Комишувахи (з боку Маліївки та Новогеоргіївки), противнику стане дуже важко утримати саму Комишуваху, і ймовірність просування ЗСУ до вищевказаного району значно зросте.
• Водночас ЗСУ, очевидно, внаслідок досить запеклих боїв, що тривали кілька тижнів, змогли звільнити села Березове та Запорізьке, підійшовши менш ніж за 3 км до села Темирівка. А це, у свою чергу, створює досить очевидні передумови для фізичного «перерізання» ЗСУ важливої для противника рокадної дороги – Гуляйполе – Велика Новосілка.
• Вони також змогли утримати позиції на південний захід від Калинівського, відбивши достатньо наполегливі контратаки російських підрозділів у напрямку Новомиколаївки – Вербового, де противник явно намагався «зайти за лівий фланг» української ударної тактичної групи, яка просувається уздовж східного берега річки Янчур у напрямку Красногірське – Привілля.
• Щодо наступу Збройних сил України по обох берегах річки Янчур, то він, за останні тижні, також отримав досить значний тактичний розвиток. В цьому сенсі, ЗСУ, очевидно, змогли не лише звільнити села Рибне і Красногірське, а й розпочати бої за Павлівку та Привілля. На протилежному березі річки, ймовірно, вони досягли північної околиці села Солодке.

Таким чином, передові українські підрозділи, що діють по цьому напрямку, майже впритул наблизилися до ключового тактичного «вузла» оборони противника в районі сіл Успенівка та Нововасилівське.

Однак слід зазначити, що, незважаючи на те, що ЗСУ змогли досягти досить значних тактичних результатів на низці ділянок, під час свого наступу, який тривав кілька місяців, усе це ще не призвело до системної дезорганізації оборони противника навіть на тактичному рівні та появи у них значного оперативного ефекту. В першу чергу це стосується правого флангу та тилу сусідньої із російської 36-ї ЗВА 5-ї ЗВА. Що, очевидно, було головною метою цього українського наступу.

Так, протягом поточного місяця російські 5-та та 35-та ЗВА дещо знизили наступальну активність у своїх смугах (зокрема через перегрупування частини сил 35-ї ЗВА на стик 36-ї та 29-ї ЗВА), але не надто. Вони продовжують інтенсивні «інфільтраційні» дії своїх передових штурмових (піхотних) груп на ділянці від села Добропілля до села Чарівного у загальній дирекції Гуляйполе – Оріхів (детальніше про це в наступній частині огляду Південної стратегічної операційної зони).

Підсумки

Я поки що не можу з упевненістю сказати, що наступальні дії ЗСУ на Новопавлівському та Олександрівському напрямках вже повністю припинені. У цьому сенсі можна лише зазначити явне уповільнення їх темпу. Оскільки наразі стає очевидно, що бої на тих ділянках і напрямках, де просувалися ЗСУ, сьогодні носять досить запеклий характер і з дуже мінливими для українських військ результатами.

Більше того, реальний темп їхнього наступу (2-3 км за пару тижнів боїв) поки що не дає нам можливості сподіватися на те, що ЗСУ досягнуть значного оперативного ефекту на цих напрямках вже у найближчому майбутньому.

Більше того, справа навіть не в тому, що проєкт «Діп – Стейт» вже вважає за необхідне вказувати на своїх картах глибину та розмір просування ЗСУ за останні місяці, ніби натякаючи нам, що припинення українського наступу найближчим часом дуже ймовірне.

А в тому, що, незважаючи на те, що внаслідок наступальних дій ЗСУ на Новопавлівському та Олександрівському напрямках, коли вони отримали кілька, скажімо так, «перспективних» у плані подальшого свого розвитку, тактичних можливостей, це зовсім не означає й не означало раніше, що вони зможуть досягти цього на практиці.

З однієї простої причини – ЗСУ просувалися (ються) на цих напрямках дуже обмеженими силами та засобами. Крім того, слід пам'ятати, що на даний момент ситуація в Східній стратегічній операційній зоні для ЗСУ явно не покращується. Російське військове командування стратегічного рівня явно ще не відмовилося (або, точніше, не відклало) виконання свого задуму (плану) наступальної операції на Слов'янсько-Краматорському напрямку, хоча й зіткнулося там з низкою значних труднощів.

У цьому сенсі, на мою думку, найяскравішим показником може бути використання російським військовим командуванням більшості своїх стратегічних і оперативних резервів. Поки що в операційній зоні УВ «Восток», у цьому контексті, можна спостерігати лише 120-у дмп у смузі 36-ї ЗВА + 40-та окрема бригада морської піхоти (обрмп) у смузі 5-ї ЗВА.

Підсилення 29-ї ЗВА частиною сил 90-ї танкової дивізії в цьому плані не є достатньо переконливим показником (майже така сама частина сил 90-ї тд поїхала на підсилення угрупування російських військ, яке зараз наступає на Добропілля та Дружківку).

Очевидно, що Генеральному штабу Збройних Сил України, а також безпосередньо генералу Драпатому, протягом найближчого майбутньому, у цьому сенсі, доведеться зробити дуже складний вибір – продовжувати наступ обмеженими силами та засобами у Південній стратегічній операційній зоні, з досить суперечливими перспективами (насамперед щодо можливості впливу цього наступу на загальну стратегічну ситуацію), сподіваючись все ж-таки досягнути чогось більш «значного», або зосередитися на відбитті російського наступу в Східній стратегічній операційній зоні.

«Встигнути» одночасно, й там і там, очевидно – не вдасться.