У Кремля з'явиться стимул зупинити війну лише за однієї умови

Поїздка Путіна на Курильські острови вкотре показала головну проблему майбутнього миру між Україною та Росією: ніякого мирного договору не буде.

Південні Курили були окуповані СРСР після Другої світової війни. Це незаконна окупація, і російська юрисдикція над ними не визнається практично всіма країнами світу, зокрема Україною, США, ЄС та Китаєм. Саме через це між Японією та Росією так і не було укладено мирного договору, адже він вимагає взаємної згоди щодо кордонів та суверенітету.

Цей приклад показує, чому між Україною та Росією не може бути жодної мирної угоди. За чинного політичного режиму Росія не звільнить окуповані території і не визнає суверенітет України. Україна ж навіть теоретично не зможе відмовитися від своїх територій, адже це прямо заборонено Конституцією. Відтак до повного завершення російської окупації мирний договір між Україною та Росією є неможливим.

Оскільки мирний договір недосяжний, максимальний результат, якого може досягти дипломатія – це угода про тимчасове перемир’я та припинення вогню. Щось подібне до фіналу війни між Північною та Південною Кореями або між Туреччиною та Кіпром. І це саме те, від чого Росія категорично відмовляється від першого дня повномасштабного вторгнення. Буквально сьогодні це вкотре підтвердив Лавров.
Іншими словами, до зміни політичного режиму в Москві офіційно війна між Україною та Росією не закінчиться.

Оскільки Путін не втрачає оптимізму щодо досягнення своїх стратегічних цілей військовим шляхом, зупинити його можуть лише дві речі: переконаність Путіна, що цілі війни вже досягнуті, або усвідомлення, що вони не можуть бути досягнуті наявними ресурсами, а залучити нові неможливо через їхню відсутність або надто високу ціну.

Як можна помітити, стратегія переговорів адміністрації США спрямована саме на перший фактор. Від початку 2025 року американці пропонують різні бонуси, які у сукупності можуть трактуватися Путіним як «перемога». Арсенал пропозицій – від зняття санкцій до офіційного визнання російської юрисдикції над Кримом – настільки широкий, що навіть повна військова перемога та перетворення України на велике «ДНР» не дали б Росії того, що Трамп пропонує просто за припинення вогню.

Натомість стратегія України та наших європейських союзників зводиться до реалізації другого фактору. Йдеться про зупинку просування ворога на лінії фронту та масштабування воєнних дій на території РФ. Під таким тиском Путін має усвідомити неможливість досягнення своїх цілей, коли ціна подальшої агресії стане неприйнятною.

Проблема в тому, що обидва фактори мають суб’єктивний характер і діють виключно в голові однієї людини в Кремлі. Стратегічною метою Путіна залишається знищення незалежної України, і саме за це він і воює. Він вважає це власною історичною місією, тому не рахується з ціною, яку сплачує Росія, і продовжує підвищувати ставки.

З іншого боку, Росії дедалі складніше вести війну такої інтенсивності та знаходити для цього ресурси. У ресурсному протистоянні з усією Європою, як це фактично відбувається прямо зараз, шанси РФ аж ніяк не бездоганні, тим більше що вона сама поступово перетворюється на «велику ДНР», і не факт, що цей процес можна зупинити.

Наостанок варто згадати цитату Сергія Лаврова: «Когда-то эта война закончится. Мы все равно отстоим свою правду. Но как дальше жить, я пока не представляю себе».

Тобто російські верхівки насправді повністю усвідомлюють, що питання вже не тільки в тому, коли закінчиться ця війна. Питання в тому, коли сама Росія перестане вважати свою катастрофу перемогою. Бо тільки тоді у Кремля з’явиться справжній стимул зупинити війну.