Мрієш здолати Росію – передусім здолай Росію у собі

Одного дня у Москві в черзі на літак до Лос-Анджелесу я поставив собі питання: чим я – українець – відрізняюся від росіян?

Адже якщо я виглядаю як росіянин, мислю як росіянин, розмовляю як росіянин то я, вочевидь, і є росіянином, навіть якщо показую прикордонникам український паспорт.

Я тоді ще бухав, а тому на легкому алкокуражі заговорив голосно українською до друзів, які летіли зі мною. Відразу відчув як напружилась, закоцюрбилась черга. Й кількох секунд не минуло, як збоку пролунало зверхньо зневажливе «О, х...хли лєтят».

Це сталося у 2011-му. Саме цей рік я вважаю переломним для мого світогляду. На хвилі тотального зросійщення, яке відбувалося за часів Януковича, я прийняв рішення чинити спротив та ставати українцем.

Що вирізняє його з тотального царства радянщини, російщини та малоросійщини? Носієм яких чеснот він є? На яких базових ідеологічних принципах має будувати власне буття?

Не буду зараз описувати усі подробиці пошуків самого себе. Виділю одну базову категорію ВОЛІ – як в контексті свободи, так і в контексті вольового зусилля для її здобуття. Саме усвідомлена, концентрована, дієва воля здатна змінювати цей світ, оскільки передусім змінює нас.

Ось чому в російській інтерпретації слово «свідомий» на адресу українців звучить як лайка, бо природний стан російської душі – неусвідомлений, руйнівний Хаос.

Щоб вирватись з цього Хаосу зросійщення, я почав ДІЯТИ. Того ж 2011 року з'явилися музичні проекти «Орест Лютий» та «Мама-Анархія» – махновські та анархічні пісні від минувшини до сьогодення.

Інколи вона рятує, як сталося у випадку з Майданом, що став взірцем націонал-анархічної бунтівної стихії, якій жодна політична сила чи самозвані лідери не могли дати раду, бо кожен з нас був «і один в полі воїн».

Природний український анархізм у вигляді добровольчого та волонтерського рухів перших років війни зупинили регулярні російські війська. Всі ми діяли на свій ризик і розсуд, не маючи єдиного керівного штабу, бо Держава не справлялася. Зрештою на той час ще і не мали власної Держави, але натомість якесь пострадянське квазіутворення, без чіткої ідеології, стратегії, ментальних маркерів, національних принципів.

Вона (Держава) почала окреслюватися трохи згодом. Коли з'явилась справжня українська регулярна армія, мєнти перетворилися на поліціянтів (не все як хотілося, але утримайтесь від злобних коментарів), відбувалися повільні, але вкрай необхідні процеси декомунізації, українізації медійного простору, Україна ставала справжнім, а не номінальним, суб'єктом міжнародної політики. Ми отримали Безвіз, Томос, задекларували свій курс до НАТО – і ці досягнення я дійсно вважаю магістрально-історичними та державоцінними.

Ось чому мій нинішній світогляд змінив вектор руху від анархічно-бунтівної складової в бік усталеної державницької позиції.

Як проявила історія, найбільші біди Україні у 20 столітті принесли ліві рухи, що керуючись маніпулятивними гаслами про «Свободу, Равєнство, Братство», зламали хребет нації, винищивши мільйони носіїв природного українства – дрібних та середніх господарів, хазяїв-індивідуалістів, яких зневажливо таврували «куркулями», інтелектуалів, що обстоювали національні чесноти, звинувачуючи у всіх формах буржуазного націоналізму.

Зазирнувши до Вікипедії, я із здивуваннням прочитав наступний абзац:

«Термін «український буржуазний націоналізм» з’явився у 20-х роках XX ст. спочатку в компартійних документах, звідки перейшов до публіцистики та наукової літератури. Він виконував функцію ідеологічного замовлення. Іншим ідеологічним замовленням було ототожнення в радянській історіографії українського націоналізму з фашизмом, у першу чергу, з німецьким нацизмом.

Кінцевим продуктом програмних цілей ВКП(б) було нагромадження в суспільній свідомості стійких стереотипів несприйняття щодо таких понять, як «націоналізм», «бандерівець», «український патріотизм», «приватна власність», «греко-католицизм», «уніатство» та інші».

«О! Та це ж як про мене написано!» – зрадів я. Саме так окреслюють мою діяльність й нинішні російські та проросійські ЗМІ в Україні. Адже за ідеологічними принципами все збігається: я – правий консерватор, який свідомо обрав шлях національної ВОЛІ, супротивник лівих ідеологій як західного, так і російського штибу, котрий будує своє життя за принципами поваги до приватної власності, належності України до європейського історичного та культурного поля, на всіх рівнях протистоїть ментальному варварству та євразійському тоталітаризму, вірить в еволюційний поступ та науково-технічний прогрес, не виключаючи Божественної суті Світоустрою, а також у примат Держави, що є єдиним прихистком для формування та збереження Нації – неповторної квітки у саду світових культур.

Мрієш здолати Росію – передусім здолай Росію у собі. Твори українське, пильнуй українське, шануй українське, підтримуй українське. Бо якщо передусім не полюбимо самих себе, як можемо вимагати любові від світу?