Вибори до Верховної Ради принесли відразу декілька позитивних моментів

Із викликами, котрі постають перед Україною у зв’язку із результатами парламентських виборів, все більш-менш зрозуміло. Проте варто не забувати й аналізувати ті позитивні моменти, котрі принесла цьогорічна кампанія, аби закцентувати на них увагу та закріпити в суспільній свідомости.

Завдяки максимальній обтічности своїх заяв Володимир Зеленський, під час недавніх виборчих перегонів, перетворився для українців на своєрідну пляму Роршаха. Якщо одна частина суспільства бачила в ньому свої сподівання, ілюзії та мрії, то інша – втілення страхів.

Правда традиційно виявиться десь посередині. А поки що варто відкинути емоції й поглянути тверезо на результати виборчих кампаній. Поміж купи викликів, котрі тепер чекають на країну можна розгледіти і тенденції, котрі засвідчують поступ.

Парламентська кампанія несподівано показала, що на теперішньому етапі розвитку країни гречка майже не діє. Кандидати, котрі роками обробляли свої округи й видавалися вічними завсідниками Верховної Ради раптово програли й не потрапили в парламент. Серед цьогорічних лузерів такі глиби, як: Володимир Литвин, Сергій Ківалов, Михайло Поплавський та багато інших.

Ще одна важлива зміна на цих виборах – втратила свою ключову роль дихотомія «проукраїнські сили проти проросійських». Вона не зникла зовсім із порядку денного, але відійшла на другий план, поступившись місцем боротьбі нових облич проти політиків старої закалки. Така тенденція може видатися недоречною в часи війни, але вона викликає надію, що Україна переросла цю боротьбу й вона втратила актуальність. Принаймні, тимчасово. Можливо, саме цього пониження запалу й бракує країні, аби творити нові сенси, а не застрягати в постійній боротьбі по осі Схід-Захід?

Логічним наслідком цієї зміни став і злам чергування проукраїнських президентів із тими, що орієнтовані на Росію, адже Володимир Зеленський постійно говорить про необхідність євроінтеграції України.

На цих виборах прокремлівські кандидати не мали шансів на перемогу. Якщо така тенденція збережеться й надалі – це означатиме, що українці нарешті визначилися та вирішили порвати із амбівалентністю, котра розривала країну та не давала їй рухатися вперед. Саме гойдання між Москвою та Брюсселем часто призводило до неспокою всередині країни.

Що ж стосується самих результатів парламентських виборів, то, з одного боку, вони несуть занепокоєння. Адже монобільшість «Слуги народу» відкриває Володимирові Зеленському та його команді шлях до узурпації влади. Тим паче, що система стримування-противаг в Україні не діє належним чином. З іншого боку, нарешті президент матиме в руках всі необхідні важелі, аби втілювати реформи.

Громадянському суспільству ж залишається у цьому випадку уважно слідкувати, бити по руках, коли влада чинить не по закону й підтримувати там, де потрібно.

Якщо у влади все успішно складеться – від цього здобуде вся країна. Якщо ж президент та команда проваляться – понесуть за це політичну відповідальність, адже тут буде не до відмазок, що хтось впихав палки в колеса.

Якісна опозиція

Ще один приємний бонус – шанс на адекватну опозицію в парламенті. Проросійські сили в Раді минулого скликання спробували монополізувати бренд головних антагоністів влади, назвавши свою фракцію «Опозиційний блок». В цьому скликанні вони знову захочуть створити собі образ ключової альтернативи владі, якщо не вдасться до неї примазатися. Тому дуже важливо, аби проукраїнські сили змогли перебрати на себе функції опозиції. Стали драйверами змін, котрі би підштовхували владу до корисних для країни дій, а не просто критикували та шпетили. Пропонували інші, кращі шляхи, а не були Бабою Ягою, що завше проти. Заодно буде можливість перевірити, яку альтернативу діючій владі вони можуть запропонувати.

Також діяльність в опозиції стане чудовою нагодою повчитися на чужих помилках тим парламентарям, які не мають достатнього досвіду в політиці. Вони зможуть набратися його, аби вже наступного скликання із впевненістю брати відповідальність на себе.

До парламенту втрапила чимала кількість різних волонтерів, професіоналів та інших порядних людей, котрі зможуть комунікувати понадфракційно щодо сфер, в котрих вони є експертами. Такий діалог може призвести до того, що новій Раді врешті вдасться виходити за рамки традиційної роботи, коли голосуються лише ті проекти, котрі подані депутатами від владних політсил.

Ну, і один із ключових здобутків цих виборів – велика кількість нових облич в парламенті, що дає країні шанс на зміни. У Раді вони зможуть здати екзамен на порядність. Отримають нагоду довести, що можна бути політиками і не скурвитися. Що система не всесильна і не перемелює всіх. Її можна здолати, в тому числі й зсередини. Це вселяє надію на якісні зміни.