Михайло Непран Перший віце-президент Торгово-промислової палати України

Звільнення глави БЕБ Вадима Мельника. Післямова

Вадим Мельник очолював БЕБ з 20 серпня 2021 року
фото з відкритих джерел

Йдіть у відставку, не чекайте поки вас звільнять, панове чиновники

Вчорашнє звільнення керівника Бюро економічної безпеки Вадима Мельника –  героя медійних публікацій останнього року, об'єкта критики та різноманітних  звинувачень, поставило крапку у кар'єрі чиновника. Чи кому? Чи знак запитання?

Як правило, широку громадськість мало цікавить подальша доля звільнених чиновників чи політиків, не обраних, скажімо до парламенту. Та й вони часто не дуже хочуть світитися, хіба що інколи змушені, коли відкриваються провадження і вчорашні герої світської хроніки стають героями хроніки кримінальної.

Інколи вони повертаються. Не часто, це не характерно для української влади.

Тож чому одні тріумфально повертаються, а інші йдуть у політичне забуття? Спробуємо розібратися.

У кар’єрі будь-якого чиновника з будь-якої країни є чотири етапи:

  • підвищення по службі;
  • вихід на пенсію;
  • звільнення ;
  • відставка;
  • інколи ці варіанти компонуються.

Новітній українській чиновник продовжує жити традиціями радянської служби, коли звільнення з посади було рівнозначно життєвій катастрофі, вело до втрати кабінету, службової машини, дачі, доступу до елітної лікарні, продуктового забезпечення, шани та поваги.

Тому радянський чиновник мертвою хваткою тримався за крісло до останнього і частіше чиновників виносили вперед ногами, ніж вони добровільно звільнялися. Про відставку чули, у теорії знали, але у реальній практиці радянського управління такого не було. То там, на «загниваючому заході» політики та чиновники подавали у відставку, а у нас партія керувала добором кадрів, обираючи кращих із кращих.

До речі, між відставкою та звільненням, особливо звільненням не за власним бажанням – велика різниця, яка або закриває публічне майбутнє, або дає можливість повернутися у якісно новому стані.

В українській новітній історії таких відставок було небагато. Свого часу подавали у відставку Олександр Разумков – батько нинішнього депутата Дмитра Разумкова, Анатолій Гальчинський - радник президента Кучми, перший віце-прем'єр-міністр уряду Пустовойтенка Володимир Куратченко. Останніх публічних відставок такого рівня не пригадую.

Окремий нехарактерний, але надихаючий приклад – це відставка блаженнішого Любомира Гузара, який заявив, що хоче «ще теплою рукою передати пастирський посох своєму наступникові».

Що цікаво, ніхто із вище згаданих персон не пішов у політичне небуття, хоча відставка була публічна, на знак незгоди з політикою чи діями керівника, як то й передбачає закон про державну службу. Разумков і Гальчинський повернулися в Адміністрацію Кучми і допрацювали до завершення його каденції. При цьому мали можливості відстоювати свою позицію вагоміше, бо той, кого кличуть, завжди вагоміший за того, хто просився

Новітній українській чиновник продовжує жити традиціями радянської служби, коли звільнення з посади було рівнозначно життєвій катастрофі

А як же Мельник, вже колишній очільник БЕБ?

Він – типовий приклад того, як було упущено шанс зіграти на перспективу і красиво повернутися.

Публічні виправдання, що, мовляв БЕБ не фінансують, кадри підбирав не він тощо… Вірю, що він хотів змінити ситуацію на краще. Останні події на ринку цигарок викликали хороші відгуки. Але вал негативу, який йшов як від бізнесу, так і від депутатів, преси нівелював позитивні кроки.

У цій ситуації йому варто було би вийти у публічний простір, виступити з добре підготовленою заявою про неможливість виконати задумане через незалежні від нього обставин і піти у відставку, побажавши наступнику успіхів. Цей красивий жест міг би викликати у когось симпатію, у когось повагу і перебив би увесь негатив. Але головне – поставив би Мельника у позицію не звільненого через допущені недоліки чиновника, а у позицію сильного, здатного на вчинок політика. Дав би не тільки можливість залишатися у публічному просторі, а й реальний шанс повернутися на високу посаду.

Але, на жаль, все пішло за традиційним українським сценарієм: триматися до останнього за крісло і бути звільненим зі скандалом, що робить примарним політичне майбутнє.

Красиво та своєчасне піти – це велике мистецтво мудрих людей і ознака високої управлінської структури, до якої ми прагнемо. Тому, йдіть у відставку, не чекайте поки вас звільнять, панове чиновники.

P.S. автор цього допису двічі подавав у відставку.

P.S.S. це не так страшно , як здається.

Читайте також:

Думки авторів рубрики «Думки вголос» не завжди збігаються з позицією редакції «Главкома». Відповідальність за матеріали в розділі «Думки вголос» несуть автори текстів

Коментарі — 0

Авторизуйтесь , щоб додавати коментарі
Іде завантаження...
Показати більше коментарів
Дата публікації новини: