Коли робота перестала ходити на роботу. Про новий «податок на OLX»

Останніми днями багато говорять про закон щодо цифрових платформ. У центрі дискусії – податки, OLX, продаж уживаних речей, контроль держави над доходами громадян.

Але мені здається, що ми сперечаємося не про те. Насправді це історія не про податки. І навіть не про цифрові платформи. Це історія про те, що у XXI столітті робота перестала ходити на роботу.

Сотні років людина працювала на землі. Потім прийшла промислова революція. Люди масово перейшли на фабрики і заводи. Держава навчилася обліковувати працю через підприємство. З'явилися трудові книжки, соціальне страхування, пенсійні фонди, профспілки.

У другій половині ХХ століття символом праці став офіс. Щоранку мільйони людей виходили з дому і прямували до місця роботи. Саме навколо цього будувалася вся соціальна модель держави. Є робоче місце, роботодавець, зарплатна відомість, податки, страховий стаж, пенсія.

Уся система працювала через одне поняття – робоче місце. А потім інтернет поступово почав руйнувати цю конструкцію.

Сьогодні людина може продавати товари через цифрові платформи, консультувати клієнтів онлайн, створювати дизайн для замовників із різних країн, здавати житло, надавати транспортні послуги або вести власний невеликий бізнес через смартфон.

Гроші, робота, клієнти, доходи є. Але класичного фіксованого робочого місця вже у багатьох немає.

Фактично ми спостерігаємо появу нового соціального класу – працівників цифрової економіки.

І саме тут починається найцікавіше. Більшість критиків закону про цифрові платформи бачать лише податкову складову. Вони запитують: чи будуть оподатковувати продаж старого велосипеда або дитячого візочка?

Але головне питання зовсім інше. Що робити з людиною, яка десять років працює через цифрові платформи, заробляє гроші, утримує сім'ю, але формально майже не існує для соціальної системи держави?

Уявімо двох сусідів. Перший працює в компанії. Другий десять років продає товари через інтернет, виконує замовлення через цифрові платформи або працює фрилансером. Обидва щодня працюють, заробляють, утримують сім'ї, платять за квартиру, купують продукти, відправляють дітей до школи. На перший погляд між ними немає жодної різниці. Різниця з'являється тоді, коли життя ставить практичні питання.

Один приходить до банку за іпотекою. Другий приходить до банку за іпотекою. Один має підтверджений дохід. Другий часто не може його показати. Один накопичує страховий стаж. Другий часто не накопичує. Через 20 років приходять оформлювати пенсію: один з повною економічною біографією, а другий раптом виявляє, що значна частина його трудового життя існувала лише в смартфоні.

Саме тут і починається справжня тема цифрових платформ. Йдеться не тільки про податки, OLX чи продажі. Питання у тому, як суспільство буде обліковувати працю людини у світі, де робота дедалі частіше у онлайні.

І тут Україна зовсім не є першовідкривачем. Європа зіткнулася з цією проблемою значно раніше. Людина могла жити в одній країні, виконувати замовлення через платформу, зареєстровану в другій країні, отримувати оплату з третьої та працювати для клієнтів у четвертій.

Стара система, побудована навколо робочого місця, перестала бачити таку економічну активність. Саме тому в Європейському Союзі була ухвалена директива DAC7, яка передбачає обмін інформацією про доходи, отримані через цифрові платформи. Її мета значно ширша за податковий контроль. Фактично Європа намагається зробити нову цифрову економіку видимою для держави та суспільства.

Україна сьогодні адаптує правила, які вже стали частиною європейської відповіді на фундаментальне питання XXI століття: як обліковувати працю людини, якщо ця праця більше не прив'язана до конкретного робочого місця.

Тому держава починає перебудовувати правила під економіку, в якій робота більше не живе за заводською прохідною чи офісним турнікетом.

Якщо ХХ століття було століттям робочого місця, то ХХІ століття поступово стає століттям робочої людини. І ухвалений закон є однією з перших спроб прийняти державою нову реальність – легалізувати формат праці, вже вкорінений у XXI столітті.