Як керувати електоратом. Приклад з історії

Колективною психікою електорату неважко керувати. Головне – вміти технологічно зіграти на почуттях і думках низів, розігруючи керований спектакль.

Приклад з історії. Консул і диктатор Цезар в Римі, який встановив фактично предмонархічну систему. 44 рік до н.е. Велика частина сенаторів та населення Риму – у традиційному пієтеті до ідей республіки. Республіка для більшості – канонічна форма сприйняття держави.

І ось в день Луперкалій – свята, коли молоді люди одягали лише настегнові пов’язки, випивали вина, бігали по місту та хлистами з шкіри жертовного цапа шмагали жінок, що їм зустрічались на шляху, Вважалось, що це підвищує плодовитість та полегшує в майбутньому роди.

Марк Антоній – консул і найближчий соратник Цезаря – під час споглядання Цезаря за цим дійством на Форумі на золотому троні начебто випадково надів на голову диктатора царський венець, повитий лавровими пагонами. Частина натовпу почала плескати в долоні, але більша частина почала свистіти. «Як це так?» – обурювались римляни, що звикли жити за республіканськими порядками.

Цезар вмиттю зрозумів все, презирливо зірвав і викинув венець на площу. Марк Антоній підняв його і знову поклав на голову Цезаря. Противників цієї «коронації» знову виявилось більше, ніж прихильників. Цезар вдруге зняв вінець та віддав Антонію.

Тоді народ вигуками висловив йому своє схвалення. Цезар велів посвятити венець в храм Юпітера з написом, що він був запропонований Цезарю і Цезар від нього відмовився.

Зрозуміло, що Антоній не влаштував би цього спектакля, якби про це не попросив його сам диктатор. Цей фарс був відіграний спеціально, щоб показати Цезаря як переконаного республіканця і зняти обвинувачення в монархічним замашках.

А в цей час держава крокувала в тому ритмі, який задавав саме диктатор, Він попросту демонтував старі порядки і не зважав на прояви опозиційності.

Це сюжет про те, що у політики є дві сторони. З одного боку, треба говорити і демонстративно діяти з врахуванням інстинктів електоральних мас, а з іншого – йти за своїм прагматичним лідерським велінням, що іноді співпадає з ритмом і духом часу та виправдовується обставинами.