Нас чекає запекла боротьба за європейське майбутнє України

Стаття Валерія Пекаря «Виграти війну, програти мир: інерційний сценарій» викликала резонанс не лише великий, а й, на мій подив, частково нездоровий. Я вже бачив реакції в діапазоні від «ах він гад такий, вганяє нас в песимізм» до «Пекар – це новий Арестович». Бачив навіть «спростування» цього «інерційного сценарію» по пунктах.

Люди, яке таке пишуть, всі – наголошую, всі – тупо неуважно читали початок і кінець тексту Валерія.

На початку ось це:

«При прогнозуванні майбутнього завжди в полі зору з'являється так званий інерційний сценарій – найбільш ймовірний сценарій, який настає, якщо суб'єкти нічого не роблять, аби перейти на інші, кращі, бажаніші, менш імовірні сценарії, які потребують активного втручання.»

А наприкінці ось це:

«Зазвичай інерційний сценарій нікому не подобається, викликає відразу й огиду. Для того він й існує, щоб мотивувати до його відвернення. «

«Сценарне» прогнозування за визначенням передбачає, що сценаріїв декілька. Один з них – за замовчанням – завжди «інерційний». Якщо він вам не подобається, я вас вітаю. Але якщо ви думаєте, що його «не станеться» без ваших особистих зусиль, спрямованих на те, щоби його «не сталося», я вам співчуваю.

Як я вже раніше писав, запекла боротьба за європейське майбутнє України – і не в статусі «Угорщини.ua»! – на нас чекає від першого ж дня після перемоги. А зараз ми воюємо лише за те, щоби надалі виборювати своє європейське майбутнє вже не в Путіна – ціною багатьох тисяч життів – а в українських популістів і крадіїв, тобто вже без кровопролиття. Не менше, але й не більше.

На всіх, хто думає інакше, невдовзі після війни чекає таке гірке розчарування, яке може не зменшити, а збільшити ймовірність оцього самого «інерційного сценарію».

А цього дуже не хотілося б.