Хвилина мовчання: згадаймо майданівця та батька п'яти дітей Олега Юрченка
Чоловік був активістом та учасником двох революцій
Щодня о 9 ранку українці вшановують пам’ять усіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Нині згадаємо Олега Юрченка.
Олег Юрченко – батько п'яти дітей, член Спілки української молоді, був активний у громадському житті, майданівець, який згодом пішов на державну службу будувати Україну, а потім на військову – захищати її.
Багатодітна сім’я Юрченків уже ніколи не збереться в повному складі за столом: батько Олег загинув 2 січня під Бахмутом на Донеччині у віці 45 років.
Подружнє життя
Олег із Людою сиділи за однією партою (у середній школі села Тростинка на Обухівщині Київської обл.), хлопець ділився фломастерами, які в той час були дефіцитом. Те, що обоє близькі по духу, Люда зрозуміла, коли вже студент Олег скаржився, що в столиці всі розмовляють російською.
Юрченко вчився в школі міліції. Коли служив у морській піхоті – листувалися по-приятельськи. Поки Олег був у армії, його тодішня дівчина знайшла іншого. А в Люди симпатія була глибокою ще зі школи.
Згодом Олег покликав Люду до вінця. Вони з’їхалися й побралися офіційно. За тиждень після весілля жінка поїхала в СУМівський табір. Восени вже прийшли сім’єю до Спілки української молоді, яка стала осередком людей із ідеалами.
Олег вступив на юриста-правознавця в Київську державну академію водного транспорту й очолив київський міський осередок СУМ в Україні.
Пізніше подружжя купило землю в Щасливому на Київщині – на будинок грошей не вистачило, лише звели стіни майбутньої оселі. Із часом почали будуватися й відкрили маленький бізнес – кавові автомати.
Згодом глава сімейства став скарбником крайової управи СУМ в Україні, займався впровадженням в освіту системи національно-патріотичного виховання, організацією та проведенням всеукраїнської дитячо-юнацької патріотичної гри «Сокіл» («Джура»).
Юрченко був одним із керівників Центру національного відродження імені Степана Бандери, із 2010 року членом ОУН (б).
Чоловік мав свої деревообробні верстати – усе, що з дерева вдома, сам зробив. Не встиг змайструвати стіл. Дошки купив, але війна у 2014-му і її повномасштабне продовження у 2022-му завадили.
Майдан, СБУ, адміністрація на Луганщині
Звісно, Олег одразу потрапив у вир революційних подій. У 2004-му на «помаранчевий» Майдан пішов із виборчої дільниці, де був спостерігачем. Ще з юнацтва обрав позицію оборони принципів й українських цінностей.
Коли почалася Революція Гідності 2013 року, Олег – перший на барикадах. Був заступником сотника 4-ї козацької сотні Самооборони Майдану. Отримав поранення у сутичках із «Беркутом».
18 лютого після погрому під Маріїнським парком дзвінок від Олега до дружини був із настановами: збирати речі й бути на ранок готовими, бо заїдуть евакуювати.
Люда, вагітна п’ятою дитиною, за ніч зібрала все необхідне. Спершу до Луцька, звідти автобусом до Любліна, потягом до Бидгощі, а там уже до Тухолі – такою була дорога вагітної на сьомому місяці Люди із чотирма дітьми поряд.
Олег спершу їхати не хотів. Переймався відповідальністю перед сотнею. Однак після слів Люди, що вона сама не справиться, обрав сім’ю. Відтоді був психологічно надломлений: важко переніс усі жертви Небесної Сотні та втрату Криму.
У 2014-му хотів іти на фронт. У військкоматі подивилися на сімейний стан, усіх дітей і сказали, що такому треба до психіатра, а не на війну. Мовляв, принеси від дружини дозвіл.
Як служити країні, Юрченко усе ж знайшов: пішов у Службу безпеки України.
У СБУ йому належала машина з водієм – посада передбачала. Сам їздити не міг, лишати під будинком також: авто мусило виїхати з гаража й туди ж повернутися. Водій мешкав за містом, а Олег працював допізна, тож повернутися через увесь Київ поставити авто в гараж, а потім самому повернутися додому кілька кілометрів пішки було ще тією атракцією на витривалість. Зрештою Юрченко пояснив керівництву причину відмови від привілею і їздив на роботу автобусом. Невдавана людяність Олега проявлявся, коли цього потребували обставини.
Із 2016-го по 2018 рік Юрченко працював заступником голови в Новоайдарській військово-цивільній адміністрації Луганської області. Їхав на рік – затримався на три. Приїздив додому раз на півтора місяця. Єдину відпустку провів із батьком, який захворів на рак.
У мене немає мрій, у мене є цілі.
Олег Юрченко
Повномасштабна війна
Коли почалося велике вторгнення, Олег перебував у Миколаєві на об’єктах. Останнім місцем його роботи стала енергетична компанія TIU Canada, де він працював керівником безпеки.
24 лютого 2022-го Олег Юрченко добровольцем став до лав Збройних сил України. Був бойовим офіцером Збройних сил України, мав військове звання майора та псевдо «Кий».
Із початком великої війни виконував особливі завдання на командних посадах.
Люда з дітьми зі Щасливого виїхала на правий берег, Олег – поїхав до Києва їм назустріч. Спершу жінка із дітьми оселилася в друзів у Тернополі, а згодом вирушила до Польщі, коли зрозуміли, що закінчиться війна не скоро.
23 березня на Яворівському полігоні Олег із Людою подружжя зустрілося востаннє. Після цього жінка майже рік не бачила коханого. Аж до похоронів.
Олег Юрченко загинув 2 січня 2023 р. на нульовій лінії біля міста Бахмут в ході виконання бойового завдання у бою за свободу і незалежність України проти російських окупантів.
«Герої вмирають», – вважав військовий. Був надзвичайно скромним. На свій однострій майор Юрченко почепив лише декілька найважливіших нагород, зокрема орден «За мужність». Та коли після похорону дружина розбирала речі у сейфі, із подивом виявила, що багато нагород та орденів чоловіка лежали запакованими.
Коментарі — 0