Чому напади на українців у Польщі триватимуть і надалі

Нова атака на українців у Вроцлаві змусила мене згадати про свіжу соціологію від польського центру CBOS. Маю на увазі одну конкретну цифру, в якій на перший погляд немає нічого тривожного: 84% поляків вважають, що їхня держава повинна реагувати, коли інша держава глорифікує осіб, відповідальних за злочини проти поляків.

Річ у тім, що ця відповідь, а ще більше саме це питання, насправді свідчать про глибоке моральне розбещення значної частини польського суспільства.

Адже польські соціологи «забули» поставити полякам протилежне питання: як інші держави повинні реагувати, коли Польща глорифікує осіб, відповідальних за злочини проти їхніх народів?

Ця односторонність настільки вкоренилася в польській суспільній свідомості, що більшість поляків взагалі не сприймає її як проблему (винятки, звісно, є серед польської лівиці, але в сьогоднішній Польщі вони скоріше маргінальні).

А насправді це і є моральне розбещення: коли польські праві одночасно глорифікують власних «героїв-злочинців» та гучно засуджують ті самі дії своїх сусідів. Адже це усталює в польському суспільстві класичну «готтентотську мораль»: «нам можна, вам не можна». Іншими словами, веде до подвійних моральних стандартів в оцінці принципово подібних дій своєї держави та сусідніх держав.

Така некритично засвоєна настанова системно породжує та підтримує в поляках штучне почуття «односторонньої та несправедливої моральної скривдженості», яке вимагає моральної компенсації.

На цьому широкому суспільному тлі неодмінно знайдуться люди, які захочуть отримати цю компенсацію найбільш примітивним і брутальним способом: побиттям перших же, які зустрічалися ними українців.

Ще раз: ці люди реагують на значно поширеніші в польському суспільстві почуття, які свідомо підживлює польська правиця, а до певної міри тепер вже й польський політичний «центр», якщо вважати таким уряд Туска; просто ці реагують найяскравіше і найпримітивніше.

Ось чому ці напади неможливо зупинити тільки каральною реакцією польської поліції за принципом «ось коли вже поб'ють або вб'ють, тоді телефонуйте».

Ці напади триватимуть, поки ті самі 84% польського суспільства не приймуть однакові моральні стандарти щодо глорифікації контроверсійних постатей минулого їхньою державою та сусідніми державами.

А також поки ця відмова від культивування «національного егоїзму» в питаннях історичної пам'яті не стане мейнстрімом серед польського політикуму. Ясно, що це якщо й станеться, то не за один місяць, можливо навіть не за один рік.

Тим паче що польська правиця і не збирається зупинятися – судячи хоча б з божевільної ідеї президента Навроцького заборонити в Польщі пропаганду якоїсь міфічної «ідеології ОУН та УПА» (якого періоду? наприклад, до 1943 року чи після?).

Мій висновок полягає в тому, що засадничу політичну відповідальність за ці напади несуть навіть не Ментцен з Брауном, а передусім Качинський та Навроцький. Саме вони проклали та зміцнили в польській політиці той шлях, яким Ментцен і Браун просто зробили наступний крок.

P.S.

Додам до прояснення, що я не закликаю Польщу скасувати назви своїх військових частин імені Армії Крайової (хоча від рук її бійців загинули тисячі цивільних українців, у тому числі жінки, діти та священники), або Владислава Лінярського чи Зиґмунта Шендзеляжа.

Я закликаю лише відкинути моральне лицемірство, коли польські політики і польське суспільство засуджують Україну і українців за цілком аналогічні дії.

Лише тоді в польському суспільстві зникне те штучно сформоване відчуття «односторонньої моральної скривдженості», на яке окремі індивіди неспроможні реагувати інакше, ніж такими нападами.