Путін напав на Україну заради одного

Я вам зараз покажу, звідки має готуватися напад.

Ми вкочуємося у 12-й рік війни і у 4-й рік повномасштабних бойових дій. Градус риторики в останні тижні зашкалює, реальні справи і факти не встигають за словами. Далі буде ще складніше.

У цьому всьому потрібні якісь орієнтири, що спрощують картину. Інакше важко.

У мене є своя виключно шкідлива антинаукова конспірологічна шкала, яка допомагає ранжувати події. Застосовую її, коли занадто багато плутанини.

1. Я вже писав і повторю. Упевнений, що Путін напав на Україну заради одного об'єкта – собору Святої Софії у Києві.

В Україні немає більше нічого, що могло б стати причиною вторгнення з боку путінської Росії. Взагалі нічого. Від слова зовсім. Бо у Росії все інше є в надлишку. Або його можна отримати за гроші. А собор контролює той, у кого влада. Потрібна або повністю своя влада через вибори, або окупація.

Напавши на Крим і Донбас, Путін відсік частину лояльного електорату і чисто технічно максимально ускладнив отримання контролю через вибори. Тому екстремальні заходи.

Лавра – це духовний центр однієї з конфесій. Такі є і у Росії. А Софія, як і фундаменти Десятинної – це символи тисячолітньої світської влади, вісь історії, на одному кінці Рим/Константинополь – на іншому Кремль. Без них будь-який московський цар завжди буде залишатися в Європі амбітним провінціалом.

Вони намагалися це змінювати. Випинати Херсонес, затирати Київ – не працює. Через що перший крок поважаючого себе московського царя – захоплення Софії, а далі – домінування над Європою.

Щоб всі боялися, щоб не насміхалися. Америка всю цю тисячолітню хтонь не розуміє від слова зовсім. У них немає відповідних звивин. Європа розуміє. Тому треба дивитися на загальний контекст через призму володіння Софією.

Варіантів всього два.

Перший. Поки московська орда Софію не захопить – вони не відстануть, будуть намагатися. Відповзати, чекати наших помилок, повертатися, і т.д.

Другий варіант. Кремль відстане, коли у Росії відбудуться внутрішні трансформації, внаслідок яких Софія перестане бути джерелом вищої легітимності для царя і правлячої еліти.

Наприклад, коли столиця де-факто переїде у Казань. І/або відбудеться дроблення, де зацікавлений у Софії суб'єкт буде рівновеликим Україні.

Підкреслюю. Ламати Софію марно, якщо у когось раптом закралися такі ідіотські думки. Це символічне місце, як римський форум або афінський Акрополь. Руїни чудово годяться для забезпечення вищої легітимності. Тому нам Софія потрібна ціла, а їм – будь-яка.

Тобто, якщо війна зупинилася, Софія у нас, у Росії без змін – значить, вони повернуться. Треба готуватися. Надзавдання – трансформації у Росії, еволюція середньовічного людожера з ядерною бімбою у щось менш екстравагантне.

2. Якщо розводити конспірологію у категоріях прикладної безпеки, треба:

• дивитися з Європи;
• встановити таймер з кроком у покоління;
• достатньо мати глобус/карту і відповісти на ряд поставлених питань.

Питання відправне – чи вважаємо ми (Європа) Росію довгостроковою загрозою?

Формально – вважаємо. Так прямо і написано у ряді стратегічних концептуальних документів ЄС, НАТО, окремих країн.

Якщо вважаємо – що ми з цим робимо?

Одна з гіпотез (спростованих) – якщо допомогти Росії досягти добробуту, вона перетвориться із загрози в партнера.

Найкраще спростування дав товариш Путін: «Нудно. Движухи немає». Це гарантія того, що Росія не припинить влаштовувати движухи, поки її не позбавити такої можливості.

Як відвадити Москву від Європи? Ніяк. Вони будуть лізти, як тільки вважатимуть, що момент вдалий.

Як зробити, щоб момент був завжди невдалий? Концептуально все до жаху просто: єдиною гарантією відсутності наповнень Кремля на захід є загроза появи української армії під Москвою.

Ні географічно, ні демографічно ніяких інших варіантів немає. Як мінімум – в осяжній перспективі. Якщо Росія ходить на Балтику-Скандинавію – повинна автоматично отримати українські війська біля воріт столиці.

Але:

1. навіщо це Україні?
2. якщо Україна погодиться, як забезпечити на практиці успіх її дій в інтересах Європи? Інакше Москва не повірить.

Є тільки один варіант і ніяких інших. Тільки один. Він називається: військовий (оборонний) союз.

Який може бути у надцяти варіантах юридично, але головне – щоб був фактично.

Всі це знають. І в європейських столицях, і у Москві, і у Вашингтоні. Але слова «військовий союз» – дуже страшні. Ескалація!

Я прямо у режимі реального часу відзначив завершення витка спіралі і початок нового. Якщо взяти матеріали за 2021 рік – там все, що відбувається було публічно проговорено. І про зламу старого порядку, і про кому ООН/ОБСЄ, і про необхідність нового формату забезпечення безпеки в Європі тощо. Навіть про НДР. Ось прямо зараз новий порядок наочно і формується.

Українська сторона талдичила про це на всіх зустрічах. Всі все розуміють. Але вимовити вголос страшно. Тому у хід йдуть евфемізми типу «місце України у системі європейської оборони».

Що вимагає Путін? Виключити Україну з рівняння. «Нейтральний статус», згортання армії. Щоб можна було спокійно нависати над Європою. Що буде далі?

Європа прекрасно усвідомлює і від жаху злегка проговорюється. Прем'єр Данії Метте Фредеріксен сказала фразу, яку почали тягати, але контекст такий: мир в Україні в нинішніх умовах може бути більш небезпечним, ніж війна. І для України. І для Європи. Тому що не усуває, а масштабує ризики.

Ми зараз виграємо Європі час, оплачуючи кров'ю. Але довгостроково так не буде. У нас в якийсь момент закінчаться сили. Нам набридне. Тоді московський цар зверне свій погляд туди, де багато смачного.

Затягування війни не у наших інтересах, тому що ми страждаємо. І Європі довгостроково це не треба. Бо данці пакистанського походження і шведи сомалійського можуть мати свою думку на тему опору Росії. А ми будемо не захищати Європу від проблем, а посилювати їх.

Щоб забезпечити собі довгостроковий результат, Європа повинна допомогти вирішити питання України. Тобто, допомогти озброїтися до зубів і забезпечити економічну базу під військовий сектор. Щоб Росія до нас не лізла, а ми технічно могли включитися на боці Європи.

Це – поставки зброї на передбачуваній довгостроковій основі (через бюджетні програми), це якийсь формат допуску на ринки ЄС, кооперація, інвестиції та ін.

Найдешевший і простий спосіб все вирішити (був) - негайно прийняти Україну в НАТО, поступово відкриваючи можливості ЄС. Це все пораховано!

Але трек з НАТО політично заблокований. А сам блок на роздоріжжі. Тому всі дії і слова фільтруємо через призму – це оборонний союз чи ні?

Всі заяви, що хтось там сильно співчуває, не проти України у НАТО і навіть за – це риторика.

Є щось довгострокове у плані зброї? Є щось відчутне у плані зниження тягаря військових витрат?

Відповідає масштаб потребам/викликам? 5 тисяч касок всі пам'ятають.

Отже. Базовий фільтр Софії: поки вона у нас, а у Росії немає змін – мир не буде тривалим, якщо ми не готові дати відсіч силою.

Додаткові фільтри: після красивих слів чи падає щось матеріальне у кошик оборонного союзу? Ні? У сад!

Тоді більшість стрибків і вужимок в інформаційному полі взагалі випаровується. І залишається суть.

Суть така. Росія зупиниться, коли втратить можливість наступати.

Лавров підтвердив, що Москва виходить із заявленого раніше ультиматуму: для старту забрати чотири регіони повністю, а потім займатися «усуненням причин конфлікту».

Змінити підхід можна тільки примусом. Ось на примус і весь фокус.

Армія. Тил. Для ментального здоров'я – сніговики-розсада.

Трамп наскочив – відскочив. З Путіним інакше, там школа інша. Не відскочить – а відповзе, заявивши про перемогу...

Все це ненауково, зате економить час і енергію.