Що не так з міжнародними безпековими домовленостями

Бачу, що всі захопилися обговоренням укладених між Україною та Великою Британією домовленостей.

Частина занурилась в лінгвістичний аналіз, шукаючи різницю між «запевненнями» та «гарантіями». Частина впала у параноїдальний психоз, вбачаючи у цьому, що «Україна буде воювати за Великобританію». Цікаво, де вони це знайшли?

Реальність наступна.

Не існує сто відсотково «обов'язкових» для виконання міжнародних договорів. Будь-який договір може бути порушений, якщо так складуться обставини. Почитайте уважно «5 статтю НАТО». Там немає нічого про те, що напад на одну з держав – це вступ у війну інших членів НАТО. Там про те, що вони ВВАЖАЮТЬ нападом на одного нападом на всіх. І ще проводять потім консультації, щодо відповіді на цей напад. Вони цілком можуть вирішити, що досить накласти санкції. Цього ніхто не знає, бо прецедентів застосування не було. Бо поки що психологічна сила «5 статті» працювала щодо кожного потенційного агресора як стримуючий фактор.

Але що було раніше? Раніше була лише «Холодна війна» і «Кінець історії», який, як виявилося, не протримався і 30 років.

Під час «Холодної війни» блок НАТО опонував «Варшавському договору», і це було втіленням протистояння двох полюсів світу, двох суспільних та економічних моделей, двох ідеологій. Межа була дуже різкою, і всі члени «західного» союзу прекрасно розуміли спільну загрозу від комуністів. Прекрасно розуміли, що напад на одного з них буде нападом на всіх, і були готові давати на це відповідь. І опоненти це теж знали та розуміли. Тому такого нападу і не відбулося.

Зараз такого розуміння немає і близько. Хтось бачить у московитах ворогів, хтось – ні, хтось вирішує власні задачі.

Тим більше, що демократія все більше набуває охлократичних рис, і популістичні політики перемагають на виборах, обіцяючи менше витрат на якісь «незрозумілі» геополітичні цілі, а більше – на соціалку.

Ситуація з міжнародними зобов'язаннями США показує. Ніхто завтра не заборонить президенту цієї держави відмовитись від зобов'язань по НАТО. Що йому завадить це зробити? Він буде посилатися на власні конституційні повноваження та волю своїх виборців. Взагалі, зараз простіше не брати на себе зобов'язань. Немає зобов'язань – немає проблем. Але якщо вони є – ніхто і ніщо не завадить їх порушити. Єдиний фактор, що може їх забезпечити – розуміння власного інтересу, вираженого у домовленостях.

Укладаючи домовленості з Україною, політична еліта Великобританії розуміє, що це відповідає стратегічним інтересам власної держави. Як і інтересам України. Словесні конструкти можуть змінюватися – і будуть змінюватися. Ми входимо у час глобальних зсувів та трансформації союзів. Але стратегічне розуміння інтересу – саме це завжди було основою будь-якого стабільного союзу. У випадку Великобританії все це є. І було неодноразово продемонстровано на практиці. Що характерно – під час функціонування трьох урядів за два роки. Саме у цьому і є найважливіші аргументи.