Росія зазвичай наступає двома ешелонами – в першому балет і Пушкін, у другому – танки

Старий радянської доби анекдот:

Якийсь чоловік записується на прийом до першого секретаря райкому КПРС, потрапляє в кабінет, здіймає правицю і неголосно мовить: – Хайль Гітлер!
Секретар райкому кидається до вікна, запинає штори, тоді теж здіймає правицю і запитує: – Що, наші вже в місті?

Згадую цей анекдот щораз, коли читаю про «добрі» наміри передати пам'ятник Чкалову до музею авіації, пам'ятники Пушкіну чи Катерині ІІ – ще до якихось музеїв, а в музеї Булгакова змістити акценти з творів, антиукраїнської спрямованості яких музей багато років волів не помічати, на інші.

І щораз запитую себе, навіщо дехто намагається зберегти артефакти колоніального минулого. Невже гадає, що колись ці артефакти знову зможуть знадобитися?

Згадав цей анекдот і сьогодні, коли на ФБ-сторінці МЗС РФ прочитав допис такого собі Івайла Симеонова з Болгарії: «Американці витрачають шалені кошти, щоб змінити громадську думку в нашій країні. Як я можу змінити мою думку – я, котрий прочитав десятки книжок російських класиків?»

Авжеж, Івайло Симеонов навряд чи змінить колись свою думку. Навряд чи збагне те, про що я писав ще багато років тому: Росія зазвичай наступає двома ешелонами – в першому балет і Пушкін, у другому – танки.

На те, щоб тисячі, мільйони таких Івайлів не розгледіли за першим ешелоном другого, десятиліттями працювали російські культурні центри за кордоном, російські ЗМІ, російські університети та наукові центри.

Російська влада в усі часи використовувала і використовує російську культуру як зброю масового ураження.

А між тим саме співвітчизники Пушкіна та Чайковського чинили і чинять воєнні злочини – і не лише сьогодні в Україні, а й десятиліттями, навіть століттями в різних куточках світу. І готові чинити далі.

Ще раз переконався в цьому, прочитавши на тій же ФБ-сторінці МЗС РФ сьогоднішнє інтерв'ю заступника міністра закордонних справ держави-агресора Міхаїла Галузіна. Ось один абзац з того інтерв'ю, який мав би знати кожен громадянин України і мільйони громадян інших країн (на Івайлів не розраховую):

«Вважаємо, що всеосяжний, стабільний і сталий мир на Україні і в Європі можливий за припинення бойових дій українськими збройними формуваннями та поставок країнами Заходу озброєння, також виведення іноземних найманців. Необхідний нейтральний і позаблоковий статус України, її відмова від вступу до НАТО та ЄС, підтвердження без'ядерного статусу України, а також визнання Києвом і міжнародним співтовариством нових територіальних реалій. Крім того, обов'язковою умовою є демілітаризація та денацифікація України, захист прав російськомовних громадян, вільне транскордонне переміщення з Росією, скасування Україною й Заходом антиросійських санкцій і відкликання позовів, припинення судових переслідувань щодо Росії, її фізичних та юридичних осіб. Важливо відновити договірно-правову базу України з Росією й СНД, а також – на кошти Заходу – цивільну інфраструктуру, зруйновану ЗСУ після 2014 року».

Сподіваюсь, після прочитання цього одкровення Галузіна, не повинно бути сумнівів щодо того, що ворогові не можна залишати плацдармів ні на території, ні в свідомості.