Чи може зростати економіка під час війни?

Як показує досвід Ізраїлю у період з 1967 по 1970 економіка цілком може зростати в умовах війни. У цей період економіка виросла на 44%(!!!). Це був період так званої «війни на виснаження». Це при тому, що Ізраїль був в гіршому становищі ніж ми зараз. Не було тилу у вигляді Польщі та інших країн НАТО. Та спільного кордону з однім з найбільших ринків світу – ЄС. Я вже мовчу про розміри Ізраїлю, який за своєю площею приблизно як наша Львівська область.

Це стало можливим через те, що Центральний банк Ізраїлю працював на економіку та на людей, а не на купку банкірів та фінансових спекулянтів, які пафосно називають себе «інвест-банкірами». По суті, вони оголосили економічну війну всьому населенню країни, бажаючи отримувати надприбутки.

Наприклад, облікова ставка в цей період була – 6%, а не 25%, як у нас.

Сьогодні для нас важливий досвід всіх країн, які коли небудь вели та ведуть війни. Варто подивитись і на досвід Ізраїлю. А також роль Уряду та Центрального банку в цих процесах.

Давайте подивимось на ці процеси крізь призму монетарно-фіскального зрізу:

• Ключова процентна ставка. Залишалася стабільною на рівні 6% річних.
• Процентні ставки державних облігацій. В середньому становили 7,6% річних. Знижувалися в перший та другий рік війни (до 6,8% річних у 1968 р.). Відновлення їх довоєнного рівня відбулося лише після війни.
• Обмінний курс. Залишався фіксованим. Девальвовано в перший рік війни на 17%. До кінця війни залишався незмінним. Наступна девальвація була вже після війни – на 20%.
• Дефіцит бюджету. Суттєво розширено в 1-й рік війни (до 16% ВВП). В середньому за роки війни становив 18% ВВП (25% – без врахування грантів).
• Фінансування дефіциту. Понад 50% фіскального дефіциту покривалося прямою емісією центрального банку. Міжнародні гранти забезпечували близько 20% підсумкового дефіциту. Близько 20% припадало на зовнішню кредитну допомогу і 10% на банківські та інші внутрішні позики.
• Грошова та кредитна емісія. Загалом розширення емісійного фінансування Уряду та банківського кредитного фінансування бізнесу за роки війни становило близько 30% ВВП.
• Міжнародна допомога. Міжнародні гранти та кредитна допомога в середньому становили 10% ВВП у роки війни. Гранти та кредити становили пропорцію близько 50/50.
• Підтримка економіки Урядом. Уряд активно підтримував економіку, а низькі процентні ставки стимулювали бізнес до інвестицій. Уряд щорічно виділяв на розширення програм кредитної підтримки економіки близько 10% видатків сектора ЗДУ.
• Інфляція. Незважаючи на гігантські обсяги грошової та кредитної емісії річна інфляція залишалася в межах 10%, в середньому – 3,1% в рік у 1967-1970 роках.
• Зовнішньоторговельний баланс. Дефіцит зовнішньоторговельного балансу суттєво посилився і становив в середньому 10% ВВП щорічно.
• Промисловість. За роки війни фізичні обсяги промислового виробництва зросли на 60%, в 1-рік війни промислове виробництво впало на 3%, у наступні – зростало в середньому на 20% в рік.
• ВВП. Ріст реального ВВП не припинявся під час війни, в перший рік війни становив +2,5%, далі в середньому +12% росту на рік. Загалом за час війни: +44%.
• Інвестиції. Інвестиції підтримувалися державною політикою та низькими процентними ставками. В перший рік війни інвестиції дещо знизились в структурі ВВП до 16% ВВП, в наступних роках в середньому становили 23% ВВП.

Висновок

Ізраїль виграв війну на виснаження. ЦБ Ізраїлю під час війни концентрувався не на інфляційних ризиках, а на підтримці економіки. Спрямування додаткової грошової пропозиції у виробничі об’єкти та робочі місця дозволило створити фундаментальні основи довгострокової стійкості економічної системи.

Рецепти конкретної світової практики можуть бути більш корисними для України, ніж стандартні рекомендації дій, які орієнтовані в основному на умови мирного часу.

Війна в Україні набуває ознак війни на виснаження. Щоб перемогти в такій війні потрібна повна мобілізація виробничих та трудових ресурсів економіки. Для цього Ізраїль зберігав стимулюючу монетарну та фіскальну політику впродовж всієї війни.

Умови економіки Ізраїлю дещо відрізнялися від умов теперішньої економіки України, а саме:

• В Україні на відміну від Ізраїлю економіка не є перегрітою, реальний та номінальний ВВП скорочуються, безробіття сягає майже 30% робочої сили.
• Ключові драйвери інфляції України пов’язані не з додатковим попитом, а з ростом вартості витрат.
• В Україні обмінний курс вже зафіксовано і не розганяє інфляцію.

Що може бути корисним Україні з стабілізаційного досвіду Ізраїлю:

• Гнучке курсоутворення згубно позначається на економічній та фінансовій стабільності в умовах коли домінують фіскальні пріоритети, викликані війною. Фіксація обмінного курсу була ключовим елементом стабілізації економіки Ізраїлю. Тому Україні не варто передчасно переходити до гнучкого курсоутворення.
• Процентні ставки державних запозичень повинні бути консистентними з темпами реального ВВП і мати адекватне співвідношення із ставками кредитування бізнесу. В Ізраїлі ставки державних позик в 1986-1989 рр. становили 2,5% річних при зростанні реального ВВП в середньому на 3,7% в рік. Це дозволяло Уряду ефективно проводити реформи, формувати точки зростання для бізнесу, надавати пільгові кредити в стратегічно важливі галузі економіки і одночасно з цим – зберігати боргову стійкість державних фінансів. При цьому реальні процентні ставки банківських кредитів для бізнесу становили майже 30% річних.
• Підвищення процентних ставок ефективно нівелює інфляційні процеси лише в умовах перегрітої економіки, оскільки дозволяє переспрямувати «надмірні» доходи економіки з цілей споживання та інвестицій на цілі заощаджень. В умовах української економіки, яка працює значно нижче свого потенціалу, «надмірні» доходи (зарплати, прибутки) просто не формуються і тому підвищення процентних ставок – не знаходить свого адресата, трансмісія не спрацьовує, антиінфляційний ефект не виникає.