Що не так з критикою наших військових

Часто стикаюсь з коментарями військових, що звинувачують ті чи інші бригади у не якісному виконанні своєї роботи. В принципі з огидою ставлюсь до подібних закидів у публічній площині, але все ж спробую внести трохи об`єктивності.

Чимало наших військових частин були серйозно побиті ще в березні 22-го року. Їх доукомплектували мобілізованими, відправили знову на фронт на важкі напрямки, де вони знову втратили боєздатність, і знову були доукомплектовані мобілізованими. Кожна така ітерація не стає якіснішою, і лише знижує якість виконання бойових завдань підрозділом. Кадрових офіцерів, сержантів стає все менше. Людьми з вулиці їх повноцінно замінити неможливо: роки досвіду не падають з неба. У деяких бригад за останній рік змінилося по чотири командири. Кістяк військових частин тане і розбавляється мобілізованими, відповідно деякі бригади усе більше стають схожими на компанію випадкових людей. Бойова спроможність стає усе нижче.

Але ці «випадкові люди» борються, незважаючи на складнощі. Не скиглять, а воюють. Тому пред`являти бригадам, що вони з чимось не впорались, це те саме, що закидувати боксеру на 12-му раунді, що він не демонструє свіжості і легкості у діях. Що робити з цими підрозділами після проваленої задачі вище командування розбереться без коментаторів. Але відкривати рота на хлопців – не достойно, як мінімум, з точки зору солідарності.

Це наші військові частини, це наші люди. Поливання брудом не додасть їм ні моралі, ні бойової спроможності.

Наразі в Україні формується ще декілька нових бригад, окрім нашої. Усіх відправлять на фронт рано чи пізно, в залежності від готовності, і це дасть можливість комусь відновитись. Але загалом, тенденція з виснаженими піхотними бригадами буде зберігатись. З наявними ресурсами ми від цього не втечемо.

У ворога набагато більший мобілізаційний ресурс, відповідно і здатність здійснювати ротацію. У нас такої можливості немає. Усі виснажені. Не гризіть один одного, не грайте на руку ворогу.

Слава Україні!