Скандал з НАТО. Чому ми маємо гостро реагувати на подібні речі

Ще раз з приводу слів керівника апарату генсека НАТО Стіана Єнссена (припущення, що Україна може стати членом НАТО у випадку територіальних поступок РФ).

Прочитала в коментарях, навіщо ми на це реагуємо, якщо така позиція точно не є мейнстрімом.

Звісно, не є. Але реагувати на такі слова треба обов’язково. Оскільки навіть сам факт такого припущення (яке якщо уже вийшло у паблік, то, мабуть, обговорюється і непублічно) є вкрай деструктивним. Тому важливо одразу зупинити цю «гілку» пошуку типу «компромісу».

Раніше я уже згадувала Умберто Еко, одне з його есе, де він розмірковує про необхідність табуювання війни (після двох жахливих світових гарячих воєн у 20 сторіччі та однієї холодної).

Поділяю такий напрямок думки. Але табуювання війни точно не можна досягти через поступки шантажисту. Це лише спонукатиме до нових проявів агресії.

І ще. У кулуарах самміту у Бухаресті в 2008 році Путін сказав, що «нема такої країни, яу Україна; частина земель, які подарувала Росія, і є частина земель, які подарувала Польща та інші».

Оцей підхід вступати в альянс «частинами», навіть на рівні дуже далекого припущення, уже вписується у цю викривлену Росією пропагандистсько-агресивну лінію.

Війна Росії проти України немає під собою жодних реальних підстав всередині України (як скажімо, ряд конфліктів з етнічною складовою; в Україні їх немає). Єдина причина війни Росії – зруйнувати Українську державність як таку.