Чому США і союзники стримуються від атак на Іран?

Чому це США і союзники не рознесуть Іран?

Насправді, в атаці Ірану на Ізраїль «у відповідь на вбивство кількох вищих офіцерів КВІР» дивує не тільки нахабність самого Ірану чи те, що левову частку ракет і безпілотників замість Ізраїлю збили французи, британці і американці. А те, що варіанту «зруйнувати режим аятол силою» немає навіть у теоретичному обговоренні. Хоча потенційна загроза більша за загрозу Хусейна свого часу. Та насправді пояснення дуже прості.

Перший фактор – клята нафта і її ціна. На кожному етапі загострення і під час війни ціни на нафту будуть робити дуже боляче усім – і Китаю, і США, і Індії, і ЄС.

Будь-яка велика війна у регіоні несе загрозу для енергетичної безпеки Китаю (який скуповує майже всю іранську нафту і значну частину саудівської), Індії (для якої ключові постачальники у регіоні – Ірак і ОАЕ), Європі (яка на шляху до відмови від російського все ще покладається на близькосхідне).
Весь морський експорт з регіону (а це 40% світового експорту нафти) йде через Ормузьку протоку, яка з'єднує Перську затоку з Аравійським морем.

Якщо регіон зануриться у велику війну, світові енергетичні ринки чекає у кращому випадку ціновий шок, у гіршому – фізичний дефіцит нафти в окремих регіонах.

Китай, який переживає найбільшу кризу за останні 30 років, може отримати дуже сильного удару. Але ж не смертельного. І конфронтація з ним вийде на новий рівень. А у боротьбі за нафту може стати більш агресивною китайська ж політика у Південнокитайському морі, де у контролі за шельф КНР знаходиться у постійній конфронтації з В'єтнамом, Філіппінами і Тайванем. Що зробить той регіон ще однією вибуховою точкою. Тому Китай продовжує наполягати на мирному врегулюванні конфлікту Ізраїлю і Саудівської Аравії з Іраном.

Шоку на ринку нафти боїться адміністрація Байдена. Ми ж бачимо як демократи напружуються від атак на російські НПЗ, хоча вплив цих атак на ринок нафти взагалі і близько неспівстваний з близькосхідним фактором.

Тому США будуть радо збивати ракети, які летять на Ізраїль, але навряд атакуватиме Іран. Хоча, наприклад, наприкінці ірано-іракської війни сама атакувала іранські нафтові платформи, щоб змусити країну піти на прийнятний для Хусейна мир. За 3 роки до «Бурі у пустелі».

Другий фактор – велика військова операція проти Ірану (тим більше вторгнення в Іран) лишається ідеєю, яка потребує занадто великого напруження сил.

Так, Ісламську Республіку немає причин боятися як Росію, бо він не може атакувати країни НАТО. А що робити в разі нападу на країни НАТО саме НАТО ще не вирішило. У нього досі немає ядерної зброї, а його системи ППО застаріли. Хоча якщо дотерпіти до моменту, коли Іран офіційно здобуде ядерну зброю, у регіоні буде відкрито ящик Пандори.

Але війна проти Ірану, щоб у ній швидко перемогти, потребуватиме набагато більше сил, ніж було задіяно проти Саддама 1991 і 2003. Нагадаю, обидва рази сили коаліції проти Саддаму перевищували 400 тис. військових. Іран більше Іраку у 4 рази. Його населення більше іракського зараз у 2 рази. Його армія неспівставно потужніша за армію Саддама.

Підготовка операції такого масштабу потребуватиме колосальної єдності і всередині американського істеблішменту, і спільної позиції усіх союзників, і цілковитого контролю над Іраком, бо це єдиний плацдарм, який може бути використаний для сухопутного вторгнення. А зараз навіть зі згодою Іраку бути таким плацдармом великі проблеми, бо країна колапсує.

Плюс ідея великої війни лякає практично усі інші країни регіону. Які можуть як фізично постраждати, так і зіткнутися з ризиком політичного загострення через активізацію радикальних рухів. Тим більше, що вторгнення в Ірак і Афганістан, а також їх подальша окупація не допомогли зробити ці країни стабільними демократіями чи хоча б автократіями. Скоріше навпаки.

Тому Ізраїлю допоможуть. Ракети позбивають (бо не бояться відповіді, як у випадку з Росією). Але чекати рішучих дій Ірану – марно. Можливо колись вторгнення стане єдиним виходом, але зараз на це немає сил і волі.