Головна проблема українського порядку денного: баланс та пропаганда

І це справедливо для майже усіх – більшості ЗМІ, телеграму, ютуб, лідерів думок. Для всієї колективної спільноти, яка формує національний інформаційний порядок денний.

Так ось, головна проблема українського порядку денного у відсутності більшості його суб'єктів наміру навіть спробувати таку річ як баланс. Бо саме баланс потрібен зараз. Коли кожен з тих, хто має аудиторію – хоче того чи ні – виступає пропагандистом. Або українським, або російським. Свідомо чи ні.

І тому інформаційна спільнота під час війни має бути українським пропагандистом № 1. А не демотиватором № 1. Тобто російським пропагандистом. Бути пропагандистом здорової людини – це не казати весь час, що все добре. Це пояснювати, мотивувати, заспокоювати, адаптувати до складних рішень і складних часів. Це задача держави, безумовно. Але це і задача будь-кого, хто має навіть мінімальну аудиторію і бажає Україні перемоги.

Я розумію, що це важче продається, ніж «труна труда кладовище» і «пес патрон чмобіки переможенька близенько».

Проблема у тому, що коли країна веде війну за власне виживання – де перемогою буде вже, власне, виживання – начебто має десь зі старих підручників та західних тренінгів пролізти світла думка: єдиною задачею ЗМІ, лідерів думок, суспільних авторитетів і держави під час війни є збереження у голові громадян розуміння того, що війна це процес, який містить у собі велику частку непередбачуваності аж до моменту повного завершення. І тому єдиним можливим впливом на її перебіг і єдиною можливою моделлю поведінки є працювати на перемогу.

Наприклад, коли ворог наступає це не «боже вони просунулися на 5 км у Донецькій області, вони завтра будуть у Києві». Це – шановні громадяни, від вас треба більше допомоги, хоробрості, залучення до війська, донатів волонтерам, залученості до роботи на фронт. Тим більше опції такі надає не тільки держава.

Наприклад, коли ми наступаємо чи маємо перевагу на фронті це не «ахахаха чмобіки ми зараз ото до Криму дійдемо» (тут великий привіт державній інформполітиці минулого року, звісно), це – зараз наші герої просуваються, тому щоб довести справу до кінця від вас треба більше допомоги, хоробрості, залучення до війська, донатів волонтерам, залученості до роботи на фронт.

Коли мова йде про очікувані атаки на енергетичну інфраструктуру зимою, немає ніякої цінності у тому, щоб казати «це буде найгірша зима в історії, гірша за зиму 23/24». Це не підготовка до найгіршого сценарію. Це накрут. Чи могли ми очікувати, що росіяни спробують повторити минулу зиму? Так. Чи було у нас більше ППО, більше можливостей для імпорту, більше можливостей бити у відповідь? Так, було. Тому і пояснювати людям треба картину в усій її цілісності. Якщо це вже ваша робота.

І аргумент «я краще скажу людям страшну правду, бо їм марафон розповість про рожевих поні» – ницість і маніпуляція. Людям страшну правду розповідають не щоб їх підготувати, а щоб аудиторію зібрати або щоб вивалити на читача/глядача власні страхи. Ну або з цілями підриву сталості суспільства – але це роблять росіяни. Збалансованість, подачу другої думки, комплексний розгляд аргументів вигадали не просто так. Як і користь медичної профілактики кризових станів.

Дякую за увагу.