85 років від дня народження Івана Плюща. Моя історія
Особисті спогади про людину, яка відіграла важливу роль у становленні української державності
11 вересня 1990 року я та Іван Заєць вирішили привітати першого заступника голови Верховної Ради Івана Плюща з Днем народження. Роль Івана Степановича при ухваленні Декларації про державний суверенітет України була вирішальною і ми, рухівці-опозиціонери, про це добре пам’ятали.
Вітати Плюща надумали ми вже після засідань комітетів Верховної Ради і, пам’ятаю, почувалися трохи ніяково, бо були з порожніми руками – тобто без подарунків і без квітів.
Зайшовши до кабінету Івана Степановича, зніяковіли ще більше – бо вздовж і впоперек все було заставлено снопами квітів. Напругу розрядив Заєць, сміливо запитавши Івана Степановича чи можемо ми його привітати, але без дарунків?
Плющ, усміхаючись на це відповів так: «Заходьте, хлопці, сідайте, і подарунками не морочтесь, бо все оце, що бачите – це ж не мені. Це посаді. А я точно знаю, що ви прийшли привітати мене».
Після цих щирих привітань особисто у мене склалися дуже довірливі стосунки з Іваном Степановичем. У подальшому саме завдячуючи позиції Плюща Верховна Рада підтримала всі надважливі для України пропозиції спеціальної робочої групи, яку я очолював, у темі ядерно зброї. Серед яких зокрема закон, згідно з яким ядерна зброя на території України стала власністю України.
Прокремлівська виконавча влада України всупереч рішенням Верховної Ради віддала всю ядерку Росії, що обумовило нинішню страшну війну. Але це інша історія, про яку я писав і не раз.
А от Іван Степанович Плющ у моїй пам’яті лишається одним з небагатьох і найбільших українських державців.
Коментарі — 0