Професорка вірусології пояснила, чим відрізняються найвідоміші вакцини від Сovid-19

Вакцини Pfizer-Biontech та Moderna – вакцини нового покоління і практика їх використання поки що дуже обмежена. На це в інтерв’ю «Главкому» звернула увагу доктор медичних наук, професор, лікар-вірусолог, завідувачка відділом вірусних інфекцій Інституту епідеміології та інфекційних хвороб ім. Л.В. Громашевського Алла Мироненко.

Фахівчиня зазначає: попри те, що виробники стверджують, що вакцина Pfizer-Biontech дуже ефективна, вона, і Moderna – це вакцини вироблені за новою технологією, досвіду використання таких препаратів у людства поки що не було, «Теоретично все прекрасно, але треба подивитися як воно буде працювати», – говорить Мироненко.

Нагадаємо, на сьогоднішній день для запобігання зараженню Covid-19 світова медицина офіційно визнала п’ять вакцин різного виробництва: Pfizer-Biontech, Moderna, AstraZeneca, Novavax, Sinovac .

Що ж до інших вакцин, то вже відомо, що вони мають певні обмеження. Наприклад, AstraZeneca не рекомендують для людей старшого віку. «Щодо AstraZeneca – вже відомо, що у людей, старших 65 років, ефективність застосування низька, тому цю вакцину не позиціонують для старшої вікової категорії. Тепер про Sinovac – це вакцина китайська, виготовлена за давно відомою технологією: вирощений в лабораторних умовах вірус, інактивований, почищений. Досвід використання вакцин, виготовлених за такою технологією, чималий. Я думаю, цілком її можна застосовувати всім, для кого взагалі вакцинація показана. Є ще Novavax – у її виготовленні застосовані нанотехнології, це генноінженерна вакцина… Не знаю, чи буде ця вакцина в Україні», – пояснила вірусолог.

Також Мироненко роз’яснила, чи дійсно вакцини від коронавірусу становлять небезпеку і можуть змінити ДНК людини. «У людини, як у будь-якої живої істоти, є дуже потужний апарат контролю. Я поясню. У клітинах є фермент, який називається репараза. Він «ремонтує» всі похибки, які трапляються під час відтворення генетичної інформації. Тобто є потужний апарат, який захищає клітину. Для того, щоб проникнути повз цей механізм контролю, фрагмент мРНК покритий ліпідним (жировим) наношаром. Наступний крок – мРНК вбудовується в хромосоми, в генетичну інформацію людини, в ДНК, після чого починається продукування фактично чужородного вірусного білка у самій клітині. На цей вірусний білок і мають утворитися антитіла. Теоретично все прекрасно, але треба подивитися як воно буде працювати», – зазначила вона.