Що маємо робити, аби це не повторилося знову?
Після розпаду Радянського Союзу російські спецслужби працювали над максимальною русифікацією України й намагалися вкорінити в нашій державі маріонеткову владу.
Коли Росія послаблювала свій вплив, ми встигали за цей час заборонити проросійські організації: спершу КПРС, далі Компартію. Згодом «померла» Партія регіонів, але вона переродилася в ОПЗЖ, Опоблок та інші проєкти. Зараз РНБО знову блокує діяльність проросійських партій. Перші засідання щодо 14 партій, які можуть заборонити, відбудуться уже в червні.
Заборона партій ніколи не давала серйозного ефекту, бо боротися з юрособами – це одне, а карати колаборантів, садити їх до в’язниці – геть інше. Так, у парламенті вже є нові депутатські групи, сформовані з уламків ОПЗЖ, і вони будують новий плацдарм до політичного майбутнього.
Офіс генпрокурора на запит руху «Чесно» повідомив, що з 2014 року прокуратура розслідує понад 2 тис. фактів держзради. Але до суду дійшло лише 18%.
На ще один запит – скільки ж держзрадників засудили? – інформації так і не надали. Очевидно, їх дуже мало. Для порівняння можна згадати, як просувалася справа держзрадника Олега Царьова, який, попри все скоєне у 2014 році, був допущений до балотування на пост президента, а засудили його лише в 2022 році.
Після окупації українського Криму, частини Донеччини та Луганщини для притягнення до відповідальності держзрадників знадобилися роки. Навіть коли нам вдавалося зловити і засудити колаборанта, згодом він міг принести до суду довідку, що у нього хворе серце – колаборанта випускали. Це питання до корупції і недовиконаних реформ, та й до державної політики в цілому.
Такі проросійські політики знову й знову створювали нові політичні проєкти, які фінансував Кремль. Під ці проєкти створювалися телеканали, що вимивали мозок потрібною рашистам пропагандою. І цим каналам десятки років давали працювати з свідомістю українців.
Кількох колаборантів Україна засудила заочно. Натомість більшості з них держава давала шанси на втечу. Навіть Кива, з яким все було зрозуміло на старті, і якому оголосили дві підозри, встиг скласти повноваження і втекти. Про Медведчука, якому дісталася «лагідний» запобіжний захід – домашній арешт, можна навіть не згадувати. Всі знають ще з часів втечі Петра Мельника з Ірпеня в США, що браслет і домашній арешт – це пряма дорога до втечі. Але, на щастя, Медведчука спіймали.
З моменту повномасштабного вторгнення «Чесно» веде реєстр ДержZрадників. Це робиться для того, щоб після перемоги над рашистськими окупантами суспільство могло контролювати притягнення до відповідальності тих, хто сприяв окупантам.
Жоден колаборант не має згодом бути обраним в органи місцевої влади чи парламент, які б нові проєкти вони не запускали. Саме тому важливо зафіксувати вже зараз всі прізвища у нашій політичній пам’яті.
У перший же рік незалежності ми дали виграти вибори колишньому комуністу – нині покійному Леоніду Кравчуку, який у 2014 році подякував «Беркуту», який стояв на Майдані.
Через 30 років відновлення незалежності поява першого президента в Тристоронній контактній групі буде сприйнята вкрай негативно.
Думати про те, що послід «комунізму» щез разом із Петром Симоненком та Наталією Вітренко, – помилка. Після відновлення незалежності України, дійсно, саме цих політиків підтримувала Росія для того, щоб готувати захоплення українського Криму, Донеччини і Луганщини. Ось на агітці Вітренко чітко видно Крим, на який лягає «кривава і демонічна рука нацистів-НАТО». За останні 20 років риторика Кремля незмінна: НАТО і «неонацисти» постійно звучать з боку російської пропаганди.
Стара гвардія компартії, яка полюбляла відпочивати на Заході, готувала собі заміну – так зване «молоде крило». Так, у 2010 році у Донецьку депутатом райради від Компартії стає студент Дмитро Верзілов. Молодий депутат отримав мандат як член Компартії. На останніх місцевих виборах він уже як представник ОПЗЖ переміг у перегонах на посаду голови Часовояворівської громади (Донеччина).
Після початку повномасштабної війни Верзілов втік у Росію і на кордоні написав відеозвернення. У ньому колаборант назвав Революцію Гідності, яку раніше ситуативно підтримував, «державним переворотом», після якого прийшли «зубожіння та війна». З його слів, в Україні після нападу Росії силою змушують йти у «так звану тероборону». Оборону України від нападу держави-окупанта він назвав «кривавим злочином».
Випадки, коли комуністи виростали у політиків-колаборантів від ОПЗЖ, непоодинокі. Так, депутат однієї з райрад Одещини Борис Кальчев колись очолював районну організацію Компартії і залишався комуністом аж до повної ліквідації партії. Тепер він – представник ОПЗЖ.
Тобто заборона Компартії ніяк не вплинула на долю комуністів. Вони продовжували під іншими брендами отримувати мандати і зараз співпрацюють з ворогом.
Коли було зрозуміло, що Компартія в Україні помирає, у Москви з’явилася необхідність у появі нової проросійської сили.
Після Помаранчевої революції російська агентура працювала над реваншем. І їй вдалося шляхом чорних технологій та за допомогою пропагандистів у ЗМІ попрацювати з виборцями так, що президентом країни став держзрадник Віктор Янукович.
Вся вища вертикаль контролювалася Росією. Міністром оборони став нардеп Павло Лебедєв, який від Партії регіонів балотувався на мажоритарному окрузі в Криму. Після втечі президента Януковича, Лебедєв утік з України ще до офіційної відставки. Був присутній у Кремлі на зібранні з нагоди початку тимчасової окупації Криму Росією.
Януковичу та Лебедеву ДБР повідомило про підозру у скоєнні держзради лише 2020 року. А колишнього очільника уряду Миколу Азарова, який теж втік у Росію, ми заочно тримаємо під вартою з 2021 року.
Але якщо із Януковичем, Лебедевим та Азаровим все було зрозуміло на старті, то є низка політиків, які дуже швидко перефарбувалися. Так, Володимир Олійник, який у 2004 році скандував Януковичу «Зека – геть!», згодом не просто влився до лав регіоналів, а міг стати альтернативним кандидатом у президенти від «тіньового уряду», який втік у Росію.
Регіонали були не єдиним проросійським проєктом. З огляду на те, що державою керували держзразники, не дивно, що і на Сході країни, і в Криму спецслужби закривали очі на те, що створюються проросійські проєкти, і дозволяли балотуватися громадянам Росії.
Так, Сергій Аксьонов, який отримав російське громадянство ще 2003 року, представляв у парламенті Криму партію «Рускоє єдінство». Ця політсила отримала лише кілька мандатів. Зате, коли Росія окупувала півострів, Аксьонов став самопроголошеним прем’єр-міністром окупаційної адміністрації Автономної республіки.
Такі проблеми зі спецслужбами і судами, які мали б чітко дотримуватися закону і карати за держзраду, були не лише за влади Партії регіонів. Так, колега колаборанта Аксьонова – Сергій Ганиш – голосував за «конституцію» Криму і брав участь у проголошених Росією виборах до міськради Феодосії. Його вдалося спіймати і навіть засудити. Але дуже швидко суд його випустив, оскільки отримав лікарську довідку про те, що у державного зрадника… хворе серце.
Наприкінці 2020 року ухвалою Київського апеляційного суду, яким було залишено вирок Дніпровського районного суду щодо Ганиша, рішення було скасовано і призначено новий розгляд в суді апеляційної інстанції, тож станом на 2022 рік розгляд справи в суді ще триває.
Але після Революції Гідності втекли далеко не всі регіонали. Значна частина пішла в нові проросійські політичні проєкти – ОПЗЖ, Опоблок тощо. Саме вони разом із спецслужбами Росії працювали над формуванням проросійського медіаполя, займалися підготовкою майбутніх колаборантів в органах місцевого самоврядування.
Так, Євген Балицький був спершу нардепом від Партії регіонів, а згодом від Опоблоку. Ініціював ходу, присвячену «бессмертному полку». У заході поряд з ним була і Галина Данильченко, яка працювала на підприємстві нардепа і є депутаткою міськради від Опоблоку.
Саме Данильченко самопроголосилася головою Мелітополя, а Балицький на своєму місцевому каналі дав можливість запустити мовлення телеканалу держави-агресора. Але довго Данильченко не протягнула – щойно у місті пролунали вибухи, гауляйтерка попросилася у відставку. Через питання безпеки захвилювалася не лише Данильченко. Колаборант і екснардеп Балицький попросився перевести його із Запоріжжя до Криму. Але Аксьонов відмовив.
Ті, хто мали б представляти інтереси громади і України, навіть не зважили, що їхні ж сусіди виходять на протести і закликають орків забиратися з міст, зате передусім думають про свою безпеку.
Окупанти створюють фейкові органи самоврядування у низці міст. Це своєрідна тактика там, де мери і рада не погодилися на співпрацю. Саме так депутат Маріупольської міськради від ОПЗЖ Костянтин Іващенко став самопроголошеним мером.
Але є випадки, коли міста здають обрані громадою мери. Так сталося з Куп’янськом, де громаду зрадив представник ОПЗЖ Геннадій Мацегора. А також на Луганщині в селищі Міловське – тут голова Олег Савченко, який також представляє партію ОПЗЖ, перейшов на бік окупантів.
Варто зазначити, що не всі колишні регіонали стали колаборантами. Є нардепи, які голосували за диктаторські закони 16 січня, але після повномасштабного наступу Росії засудили дії держави-агресора і активно допомагали своїм громадам.
Більшість зрадників у парламенті були відомі до війни. Держава лише незадовго до наступу змогла посадити під домашній арешт кума Путіна Віктора Медведчука, який зрештою втік, як і його партнер та подільник нардеп Тарас Козак.
Медведчук завжди був пристосуванцем. Після здобуття незалежності політик став доктором наук, його наукова робота, яку вдалося відшукати «Чесно», була присвячена… пошуку національної ідеї України.
Нардеп Ілля Кива склав свої повноваження і тепер став рупором Кремля. Розповідає, що криваві події у Бучі – постановка. Нібито вбитих порозкидали українці для картинки і навіть для того, щоб її підсилити, в Україну повернувся Володимир Зеленський, який нікуди з країни насправді не щезав. Киві вже теж заочно вручили кілька підозр при тому, що він мав би уже сидіти.
Свою політичну кар’єру Кива розпочав балотування мажоритарником у столиці, а на президентських виборах був довіреною особою кандидата в президенти Дмитра Яроша.
Це далеко не вичерпний перелік нардепів, якими поповнюється Реєстр дрежZрадників. Рух «Чесно» дослідив відвідуваність нардепів, і вже зараз може назвати прізвища тих, хто не виконує присягу народного обранця і не з’являється у залі для голосувань.
Частина цих народних депутатів після перевірки вже внесені у Реєстр держZрадників, а щодо інших чекаємо інформації від прикордонної служби, щоб зрозуміти, чи залишили ці парламентарі країну.
Після втечі держзрадника Януковича і його свити колаборантів правоохоронні органи дозволяли їхнім пропагандистам і далі працювати на збільшення кількості виборців, які підтримували проросійський курс та відповідні політсили.
Так, блогер Анатолій Шарій не просто вів свій ютуб-канал, а навіть зі своєю однойменною партією брав участь у парламентських виборах 2019 року. Щоправда, його, як громадянина, який не проживає протягом п’яти років на території України, зняли з виборів. Лише після початку повномасштабної війни канал Шарія закрили, хоча це треба було зробити набагато раніше.
Коли Шарія затримали в Іспанії, це викликало значний суспільний резонанс. Але згодом, як стало відомо, тамтешній суд вирішив відпустити його під підписку про невиїзд, бо українська сторона не встигла подати відповідні документи, за що Шарій публічно подякував Генпрокурорці Ірині Венедіктовій.
Шарій – не єдиний хто не став ні нардепом, ні мером, ні депутатом місцевих рад, але знайшов можливість заробляти на проросійській риториці.
У цьому списку – Євген Мураєв, Дмитро Співак, Тетяна Монтян та багато інших. Навіть колишня народна депутатка Партії регіонів Ганна Герман знайшла себе не лише як захисниця у справі Януковича, вона ділилася «цінними думками» про долю Донеччини на телеканалі «Наш». Окрім того, з’являоася на Youtube-каналі іншої держзрадниці Оксани Марченко – у серіалі «Паломниця».
Наразі є лише поодинокі випадки, коли проти пропагандиста у суді вже розглядається справа. Так, наприкінці березня арештували пропагандиста-блогера Гліба Ляшенка. Але до нових справ, як і до вироків, ще дуже далеко.
А низка проросійських медійників після повномасштабного наступу, до якого вони готували ідеологічний плацдарм і робили це, звісно, не безплатно, почали працювати в українських ЗМІ. Таке перевтілення викликало обурення українських журналістів. Медіаспільнота закликала відсторонити від участі у національному марафоні проросійських журналістів та ведучих. Рух «Чесно», який наповнює реєстр держZрадників і додає в нього і медійників, також підписав таку вимогу.
Як доводить історія, жодне перейменування чи перевзування політиків, медійників чи церкви, що зараз відбулося у Московському патріархаті, не викликає якісну зміну. Те, що держава не змогла притягнути до відповідальності держзрадників і колаборантів, а дозволяла тривалий час працювати проросійським партіям, журналістам і церкві, привело до трагічних наслідків.
Саме тому наразі одним із пріоритетних питань є притягнення до відповідальності колаборантів і держзрадників. Це мало б превентивний ефект і не дало б змоги їм балотуватися до парламенту чи органів місцевого самоврядування знову. Рух «Чесно» стежитиме за справами, які наразі перебувають в судах і ще будуть туди передані за статтями держзрада чи колабораціонізм.
У випадку, якщо такі справи не завершаться до нашої перемоги і виборів, громадський сектор і ЗМІ мають зробити все можливе, щоб держзрадники не були обрані й не отримали владу, який би новий проєкт вони не створили.
Ірина Федорів, Рух «Чесно»
Коментарі — 0