Хвилина мовчання: згадаймо спортсмена Володимира Рудюка, який врятував побратимів ціною життя

Щодня о 9 ранку українці вшановують пам’ять усіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Нині згадаємо Володимира Рудюка.

У листопаді минулого року, боронячи Україну, на Донбасі загинув 35-річний військовий медик Володимир Рудюк. 

До повномасштабного вторгнення Росії на територію України Володимир Рудюк із Житомира був відомий, як засновник обласної федерації страйкболу. Мама Володимира розповідає, що спорт в житті сина займав особливе місце. З п'яти років Володимир захоплювався карате, потім айкідо, має багато нагород. Після школи він навчався на факультеті фізичного виховання в Житомирському державному університеті імені Івана Франка. Згодом став тренером: спочатку з карате, а потім – з айкідо. Сім років був інструктором з тактики страйкболу.

Мама Володимира Рудюка Світлана каже, що її син завжди був активним: у дитячому садочку, у школі, в університеті. І коли розпочалася повномасштабна війна, він з перших днів пішов добровольцем до військкомату. Жінка говорить, що до останнього сподівалася, що Володимир не піде, адже вже втратила старшого сина. Але, каже вона, дива не сталося.

«Володимир ще перед війною бійців тероборони тренував. Нічого не знали ці хлопці, не тримали в руках автомати. Страйкбол цьому вчить», – каже мама військового.

Світлана пригадує, як 27 лютого син прийшов додому вже у військовій формі.

«Прийшов із автоматом, – розповідає мама Володимира. – Я була на кухні, ще хлопчик разом із ним зайшов з автоматом. Я в шоці. Син попросив дати йому шампунь, мило, два рушники. Ви уявіть мій стан. Я швидко все поскладала. Запитала хлопця, чи він теж із Житомира. Відповів, що з Миколаєва. Це десантна група формувалася».

Володимир потрапив до 135-го окремого батальйону управління десантно-штурмових військ. Під час військової служби він поїхав до Львова і закінчив курси за фахом «бойовий медик». Світлана говорить, що кожного дня вона і син були на зв'язку.

Володимир загинув у районі Білогорівки на Луганщині. Під час російського обстрілу військовий медик виніс із поля бою 10 поранених, а коли повернувся за одинадцятим, то отримав поранення, несумісне з життям.

Друзі Володимира, які допомагали йому з необхідними на війні медикаментами, незадовго до його загибелі планували разом із медичним вантажем переслати корм для цуценят, якими він опікувався на передовій, однак не встигли.

«Главком» долучається до хвилини мовчання. Ми вшановуємо памʼять усіх українців, які загинули у боротьбі за Батьківщину. Ми згадуємо загиблих від рук російських загарбників, запалюємо свічки пам’яті та схиляємо голови у скорботі під час загальнонаціональної хвилини мовчання, вшановуючи світлу пам’ять громадян України, які віддали життя за свободу і незалежність держави: усіх, хто воював, усіх військових, цивільних та дітей, усіх, хто загинув в боротьбі з російськими окупантами та внаслідок нападу ворожих військ на українські міста і села.