Де Росія бере «Шахеди». Інтерв’ю з розслідувачем, який викрив фабрику у Татарстані
Інтерв’ю
В «Алабузі» обіцяють випускати по 3 тис. дронів на рік
Одним із найбільш ефективних видів зброї, якою Росія обстрілює українські мирні міста, за співвідношенням ціна-результат є іранські дрони-камікадзе «Шахед». Вони мають невисоку вартість ($50-60 тис.), але й купу недоліків, як то невисока швидкість і гучність роботи двигуна. Їх легко виявити, але збивати доволі затратно. Часом полювання на дрон обходиться дорожче, ніж сам дрон. Росія використовує величезну кількість «Шахедів» і збирається її нарощувати, тому проблема з часом може лише загостритися.
Після початку повномасштабної війни Росія організувала збирання «Шахедів» на своїй території, так би мовити за франшизою. Причому усіляко заперечуючи, що ці апарати мають іранське походження. Навіть назву їм дали свою – «Герань».
Дві групи російських розслідувачів – «Розворот» і «Протокол», виявили цілу фабрику дронів на території РФ, в особливій економічній зоні «Алабуга», республіка Татарстан. Податок на прибуток там удесятеро нижчий, ніж в інших регіонах Росії, становить всього 2%, відсутні податки на майно, землю і транспорт, що до повномасштабної війни приваблювало численних не тільки російських, а й західних інвесторів.
У 2015 році західні медіа називали «Алабугу» найкращою спеціальною економічною зоною у Європі. Але після 2022 року справи там пішли вниз. Раніше на місцевих заводах збирали трактори та навіть американські автомобілі Ford (цим займалася спільна російсько-американська компанія Ford Sollers). Нині ж у цій економічній зоні збирають лише китайські вантажівки, які «буквально розвалюються, як тільки виїжджають із цеху», зауважують розслідувачі.
Проте «Алабуга» тепер освоїла геть новий напрямок бізнесу: там почали збирати дрони-камікадзе.
На початку повномасштабної війни влада Татарстану всіляко намагалася протидіяти відтоку спеціалістів з «Алабуги», яких військкомат забирав на війну. Але опір не міг тривати вічно. Шукаючи способи захистити співробітників від мобілізації, там вирішили збирати дрони, слкданики до яких надходять з Ірану. Орієнтовна вартість проєкта, як ідеться у розслідуванні, 132 млрд рублів. У планах відійти від збирання і перейти до виготовлення. Для цього вже зараз задіяна територія розміром у шість футбольних полів. За два-три роки її має бути збільшено у понад два рази.
«Главком» поспілкувався з одним із співавторів розслідування Антоном Рубіним. Говорили про масштаби і перспективи виробництва дронів у Росії. Рубін розповів, чому такий виробничий гігант Росії як «Калашников» відмовився допомагати у «дроновому» бізнесі і до чого в історії з їхнім виготовленням Білорусь.
Про які масштаби виробництва іранських дронів в «Алабузі» йдеться і які плани з його розвитку?
Одразу хочу зауважити, що термін «виробництво» не коректний. Тут йдеться про збирання дронів, оскільки самі нічого не виготовляють, не вміють. І хоча планують налагодити виробництво впродовж двох-трьох років, віри у це небагато.
Щодо обсягів, то вони напряму залежать від кількості запчастин, складників, що постачаються з Ірану. У листопаді 2022 року керівництво проєктного офісу говорило про 3 тис. дронів на рік.
Якщо у дронів примітивна конструкція і це не високотехнологічне виробництво, чому ви не вірите у те, що за кілька років у Росії буде налагоджене їхнє виробництво?
Через фінансові обмеження у закупівлі, через логістичні обмеження у постачанні запчастин, через обмежений людський ресурс, він не гумовий.
Але ж на території «Алабуги» є коледж, який може випускати спеціалістів…
Про те, яку роль відіграє коледж, молодь, у нас буде окреме розслідування. Тобто розслідування про людський фактор, про тих, хто працює і змушує інших працювати. Тим не менш, кількість людей, які готові і можуть там працювати – обмежена, кількість грошей також. Не все вирішується розмірами території для зібрання чи виробництва.
Мешканці «Алабуги» знають, що у них збирають іранські дрони, які убивають українців? Чи бояться вони, що і до них прилетить щось з України, адже вже і до Москви долітає?
Здається, немає такого страху. Здається, немає розуміння у місцевих мешканців, хто там і чим займається. Всі люди, з якими ми спілкувалися, звичайно, не розповсюджуються про те, чим вони самі займаються. Ймовірно, якщо ви дивилися першу частину розслідування, то звернули увагу, що вони навіть дрони називають човнами, а не дронами. Причому це не щось незвичайне, воно вже стало буденністю, такі розмови і така назва дронів. Тобто це не для зовнішнього споживача, вони між собою дрони називають човнами. Слово «дрон» ніколи не використовують. Настільки вони вже звикли до слова «човни». А Іран в них – це Білорусь. Тобто можете уявити ступінь конспірації.
У вашому розслідуванні йшлося про те, що будуватиметься завод для власного виробництва, принаймні є плани на це. Коли будуватиметься, яке і звідки устаткування на ньому буде, про які часові рамки йдеться?
Певно, ви маєте на увазі завод із виробництва бойової частини дронів, яка зараз є найбільшою складністю у виробництві. Адже відливати пластиковий корпус – це одне, а виготовляти бойову частину – інше, працівники «Алабуги» цього не можуть. Тому у плані локалізації цей пункт найостанніший. Спочатку корпус, потім планують виробляти двигун, потім замістити усі електронні компоненти своїми найпростішими чіпами і тільки потім піде мова про бойову частину.
Японська компанія Saito Seisakusho, яка раніше постачала двигуни, відмовилася це робити після початку повномасштабної війни. Які двигуни зараз використовують на «Шахедах» російської збірки?
Іранці повністю локалізували своє виробництво. Виготовляють двигуни самі, абсолютно допотопним методом. Форму для лиття двигуна вони просто у землі викопують, у ці форми заливають розплавлений метал, виймають форму і роблять так двигун. В «Алабузі» планують робити так само.
У своєму розслідуванні ви згадали, що відмовилася займатися виготовленням «Шахедів» група компаній «Калашников». Нібито головний аргумент у тому, що для виробництва потрібна територія, віддалена від житлових будинків, чого немає в «Алабузі». Але яка справжня причина, адже слабо віриться, що можна легко відмовитися від заробітків і великих міжнародних контрактів, які за умов санкцій точно би не завадили?
«Калашников» відмовився тому, що потрібно щось робити, приділяти особливу увагу і розробляти нові технології. Бо бойова частина у тому вигляді, у якому їм потрібна, не виробляється. Це означає, що потрібні нові розробки, науково-дослідницькі роботи треба проводити. Це чисто російські лінь. Їм простіше працювати по-старому, ніж щось нове винаходити. Це якщо казати про «Калашніков». Якщо казати про «ТАИП» («Технології автоматизації і програмування» – одна з компаній, яка виготовляє російські безпілотники «Орлан-10»), який також саботував допомогу «Алабузі», то тут це конкуренція і небажання ділитися своїми напрацюваннями. Причому конкуренція не тільки комерційна, а й політична. У кожного виробництва свій інтересант у сенсі політики, а не грошової виручки. Комусь потрібно поставити галочку і показати Путіну, мовляв, подивіться, як я круто все організував. Ділитися цією галочкою ніхто не готовий.
У розслідуванні йдеться, що 26 листопада 2022 року віце-прем’єр уряду РФ Денис Мантуров приїжджав до «Алабуги». Неофіційною ціллю візиту якраз було лобіювання збирання іранських дронів. То хто з цього має і матиме найбільші дивіденди?
Ми у розслідуванні також пояснюємо, чому саме у Татарстані збирають дрони. Це справа випадку. Татарстан намагався відгородити своїх співробітників від набору до військкомату… А потім в «Алабузі» подумали, що таки зможуть збирати дрони. Мені здається, вони переоцінили свої можливості і можливості російського військово-промислового комплексу виготовляти ті чи інші складники. Думаю, президент Татарстану Рустам Мінніханов – один із головних вигодонабувачів. Але підтвердити документально цю думку, довести, ми не можемо. Це лише наше міркування.
«Ефективність збірки має перевершити іранську у десятки разів», йдеться у розслідуванні. Що мається на увазі? Що таке «у десятки разів»? Чим російські «шахеди» відрізняються і відрізнятимуться від іранських на практиці?
Технічні характеристики навряд чимось відрізнятимуться. Це ж франшиза. Ефективність збірки – це кількість зібраних дронів за одиницю часу, а не якість продукту. Коли ми говоримо про ефективність збірки, ми маємо на увазі, що кількість збирання виросте зі ста до кількох сотень на місяць.
Щодо заявлених темпів збирання, то з цим регулярно виникають проблеми. Тому робочий графік працівників дуже сильно не відповідає трудовому кодексу Російської Федерації. Про це докладніше буде у другій частині нашого розслідування.
Як підрахувати, наскільки заяви на кількість зібраних дронів відповідають дійсності? Чи вони справляються з темпами, які озвучували? Як відстежити, дрон, що летить на Україну – зібраний у Татарстані, чи привезений з Ірану у вигляді, готовому до використання?
Дійсно, цікаво буде подивитися на тенденцію, чи збирають вони стільки, скільки озвучували минулого року. Щодо дронів, то наскільки я знаю, вони усі зібрані в «Алабузі». Початок активного використання цих дронів проти України збігається з датами початку їхньої збірки у Татарстані.
Михайло Глуховський, «Главком»
Коментарі — 0