Галина Третьякова: Різниця у зарплатах у цивільному секторі та у війську майже чотирикратна
Інтерв’ю
Голова комітету Верховної Ради з соцполітики: «У нас має бути дві армії – годувальники і захисники. Це стратегія виживання нації»
Українські політики часто вдавалися до популізму, аби сподобатись громадянам, але не говорили про реальні економічні обрахунки. Нещодавно резонанс викликала правка Дмитра Разумкова про збільшення видатків на виплати військовим без зазначення реального джерела фінансування. Водночас економіка держави в умовах війни у багатьох аспектах тримається на допомозі міжнародних партнерів, а влада вимушена у цій складній моделі шукати оптимальне рішення для належного розвитку держави зі збереженням підтримки громадян.
Які соціальні привілеї держава може скасувати? Чи позбавлять надбавок героїв Радянського союзу, а також нардепів та урядовців? Чому центри зайнятості варто переформатовувати? Які популістичні обіцянки держава не виконує і ніколи не зможе виконати? Чи існує стратегія соціальної адаптації громадян в умовах війни та після її завершення? Що буде з ЄСВ та що може стати альтернативою ФОПам?
Про все це – у розмові з головою Комітету Верховної Ради з питань соціальної політики та захисту прав ветеранів від «Слуги народу»Галиною Третьяковою.
Компенсації та виплати
В Україні близько 5 млн внутрішньо переміщених осіб (ВПО). Яка стратегія щодо їхнього розміщення, перекваліфікації, працевлаштування та підтримки з боку держави?
Питанням ВПО безпосередньо займається Мінреінтеграції та Комітет з питань прав людини. Наш комітет разом із міністерством працює у напрямку виплат, під час яких задіяні структури, що відносяться до вертикалі Мінсоцполітики. Ми почали перебудовувати методологію компенсації за шкоду життю та здоров'ю. Разом з Мін’юстом та Вищим судом дописуємо законопроєкт про те, які є види відшкодування: за шкоду майну, шкоду життю та здоров’ю (це витрати на поховання, лікування, реабілітація, за недоотриманий дохід, переобладнання життя, компенсація за біль і жаль), а також моральна шкода.
Є дві зовсім нові речі для української практики – це переобладнання життя і компенсація за біль та жаль. Перше передбачає зміну особистого, трудового та громадського простору для людей, які отримали пошкодження. Новий компонент – те, що йде від фізичних страждань людини і що їй потрібно, наприклад терапія заміщення чи знеболювальні і психологічна допомога. Маємо враховувати можливу зміну поведінки людини в результаті отримання інвалідності, зміну фізичного вигляду, втрату стійкості до думки інших, втрату годувальника та ін. Всі ці втрати, які Європа відносить до болю та жалю, мусять бути акцентовані у Цивільному кодексі.
У нас мусить бути дві армії – годувальники і захисники. Така стратегія виживання нації в цілому.
І яка тут роль ВПО?
Тут у нас є питання до Мінреінтеграції. Що означає «реінтегрована особа»? Відповідь від міністерства наразі не побачила. Вони визначають реінтегровану особу як особу з поновленими правами. Але поясніть, що таке поновлені права? Спершу потрібно визначити, які права були, які з них були втрачені, який був рівень дискримінації і в який спосіб ці права були поновлені. А також яким шляхом і якими службами це потрібно визначати.
Україна отримала після розпаду СРСР застаріле й абсолютно неєвропейське соціалістичне законодавство у трудовій та соціальній сфері. На відміну від системи охорони здоров’я, тут реформа і не починалась, тому зміни відбуваються через окремі закони. Ми отримали дві хвилі викликів – спершу через Covid-19, а тепер повномасштабна війна. Тому, наприклад, закон про трудові відносини у військовий час був написаний та ухвалений за два тижні (№ 7160), бо треба було оперативно всю країну переводити на інші рейки.
Для мене як людини, яка займається соціальною політикою, мета – вивести всіх в економічно незалежне життя попри те, що людина потрапила у складні життєві обставини.
Так, але наразі дуже багато людей реально потребують підтримки, особливо ті, хто отримав суттєві ушкодження під час бойових дій.
Верховна Рада ухвалила закон, який ішов через наш комітет, про реабілітацію і включення мультидисциплінарних команд, а також щодо забезпечення допоміжними засобами реабілітації осіб, постраждалих від військової агресії.
Наприклад, якщо це втрата кінцівок, то пацієнт і хірург вже під час формування культі мають розуміти, чи буде допоміжний засіб реабілітації – крісло колісне, тоді це одна хірургічна операція. Якщо людина готова та хоче вертикальний протез, то пацієнт мусить знати, що його буде супроводжувати реабілітолог, психіатр чи психолог, а також протезист.
Наразі у нас допоміжні засоби реабілітації при втраті кінцівок – протези підвищеної функціональності – в середньому вартують 600–700 тис. грн. Півтора року тому ухвалили закон щодо біонічних протезів, бо раніше вони не відповідали ІSО 9999 (європейський стандарт прийнято як національний – ред.). Відповідно, ми не могли за рахунок бюджетних програм їх закуповувати. Сьогодні ми можемо це робити, і передові технології дають зовсім іншу якість життя для людей. Вперше ми витратили 1,8 млн на біонічний протез верхньої кінцівки. На рівні Кабміну встановлена межа до 3 млн грн на закупівлю одного такого протезу.
Паралельно держава працює над приватизацією 13 протезних заводів. Ні в Польщі, ні в Австралії таких держзаводів немає.
Чи виникають проблеми в реалізації рішень центральних органів влади на місцях?
У 95% проблемних питань – ситуації, коли людині юридично не пояснили, що вона має робити. Якісь банальні відмови, без пояснень. Аби зрозуміти, що саме відбувається не так, потрібно ретельно розглядати конкретні кейси. У нас є процедура звернень через листи, а зараз частіше навіть в режимі месенджерів. Ми намагаємось, наскільки це можливо, в комітеті розібратися, у чому справа.
Коли ми почали концентрувати виплати на Пенсійному фонді – це відбувається легше, адже там зараз дуже добрий менеджмент на чолі з Євгеном Капінусом, там знають та використовують ІТ та бізнес-рішення. Там є колл-центр, арбітражні процедури, є внутрішній аудит. Це нормальні рішення, які дозволяють людині, якщо вона не отримала якусь послугу, звернутися зі скаргою. Але не в усіх організаціях працюють арбітражні процедури, основний сенс яких полягає в тому, що можна поскаржитись не тому, від кого ти отримав відмову. Зараз, якщо людина не згодна з рішенням, скаржитись потрібно тому ж працівнику, який надавав послугу.
Щоб уникнути корупційних ризиків, ми розділяємо операції фронт-офісів і бек-офісів, відповідно фінструктури використовують принцип щонайменше «чотирьох очей». Якщо хтось щось нарахував, то інші в бек-офісі мають перевірити, чи все правильно. На жаль, такі зміни в такій кількості людей потребують не лише догани порушникам, але й навчання на принципах технологічного обслуговування, за протоколами та можливістю обирати надавачів послуг. Ми змінили підхід до системи фінансування закладів та закупівель соцпослуг за принципом «гроші йдуть за людиною». Тобто не інституційне фінансування закладів, а закупівля у цих закладах конкретних послуг для конкретних людей.
Державі слід переглянути програму держзамовлення в закладах освіти
У центрах зайнятості працює майже 9 тис. осіб, а роботу знайшли біля 20 тис. ВПО. Дослідження Руху «Чесно» підтверджує, що до центрів зайнятості часто не звертаються. Чому така ситуація?
Кваліфікаційні центри при Держслужбі зайнятості потрібно скорочувати або навантажувати додатковими функціями, бо там іде навчання заради навчання, а не для працевлаштування. В економічному сенсі навчання має призводити до опанування нової професії, яка збільшує дохід. Кожна освіта має приносити додану вартість, покривати витрати на освіту. У нас, на жаль, цього немає. Маємо чесно говорити, що державі слід переглянути програму держзамовлення в закладах освіти.
Зараз держава має зробити все, щоб підхопити людський капітал, який ми маємо, і використати для того, щоб нація процвітала і не було маргіналізації окремих верств населення та збільшення криміналізації. Це інвестиційний проєкт, складність якого полягає в тому, що в багатофакторній моделі потрібно знайти оптимальне рішення, щоб воно ще й усім сподобалось.
Соціальні гарантії vs привілеї
Як ви оцінюєте ініціативи влади й окремих депутатів щодо збільшення різноманітних виплат? Це популізм і спроба сподобатись громадянам?
У нас є велика проблематика щодо рішень судів, а також ЄСПЛ. За минулий рік у нас збільшилися зобов’язання на кілька десятків мільярдів гривень, і вони збільшуються в геометричній прогресії.
Ми маємо 11 рішень Конституційного суду, які, в свою чергу, не виконувались і виконуватись не можуть через фінансову неспроможність. Наприклад, популістичне рішення з часів президентства Леоніда Кучми про виплати на 5 травня (одноразова грошова допомога УБД до 5 травня здійснюється ще з 1999 року, і її розмір на початку був еквівалентним мінімальному розміру пенсії, але щороку зменшувався, адже держава не була спроможна забезпечувати всіх відповідним привілеєм – ред.).
Крім цього, пенсіонерам надано право на безоплатний проїзд у громадському транспорті. Чому? Ми маємо розуміти, що всі ці виплати є пожиттєвими, якщо вони призначені, то скасувати їх не можемо. На сьогодні середній вік виходу на пенсію менший за 60 років.
Якщо подивитися на всіх пенсіонерів, то цей вік в середньому становить 53,8 року. Наприклад, пенсії за вислугу років в середньому платимо з 53 років, із втрати годувальника в середньому з 33 років. Бачимо, що щось тут не так. Хоча пам’ятаємо, що Андрій Рева (міністр соціальної політики України в уряді Володимира Гройсмана – ред.) проводив реформу на збільшення пенсійного віку до 60, 63 і 65 років залежно від наявного страхового стажу, і вона пройшла майже непомітно в суспільстві. Збільшені вимоги до страхового стажу призводять до того, що люди, які працювали в 90-х роках, не будуть мати страхового стажу, і до 2030-х років ми отримаємо ситуацію, що трудову пенсію зможуть у нас за формулою отримувати лише 40% наших громадян, а решта 60% будуть мати мінімальну пенсію.
З іншого боку, народні депутати восьмого скликання розуміли, що збільшення пенсійного віку – це непопулярна штука. Але й досі для багатьох категорій працівників пільговий вік виходу на пенсію становить 50 та 55 років. Яким чином це фінансується і хто буде сплачувати податки, щоб покривати таку пільговість? Це питання.
Соцгарантії, які встановлює держава, передбачають, що нижче ми не можемо піти. Але це не означає, що якщо ми гарантували суддям 180 тис. пенсії, то ми мусимо їх утримувати. Це ж не про прожитковий мінімум. Якісь речі в соціальному плані ми можемо і маємо змінити. Зокрема соціальні привілеї. У нас є пенсія за особливі заслуги, але це вже не гарантія. Скажімо, хочемо ми чи ні надавати підвищену пенсію для Героїв Радянського союзу чи нагороджених орденом Леніна?
Або, скажімо, додаткові надбавки та виплати проросійським політикам, які досі мають звання Героя України, як Юрій Бойко чи донедавна підозрюваний у колабораціонізмі В’ячеслав Богуслаєв.
Так. Ми ще й з Азаровим судились, у нас там вся ця плеяда діячів.
Ми ухвалили законопроєкт про пенсії за особливі заслуги перед державою і прибрали надбавки для нардепів, які будуть виходити з наступної каденції, і для членів уряду. Ці привілеї в різних країнах є, десь їх скасовують, як це було в Німеччині, наприклад, із надбавками для ексканцлера Герхарда Шредера. Їх конституційний суд нічого не скасував, бо це не гарантія для громадянина, а привілей. Наш Конституційний суд, на жаль, сьогодні не розділяє привілеї, соцгарантії і соцстрахування.
Усіх проросійських політиків потрібно позбавляти звань. Зараз є два закони у цьому напрямку, один іде з гуманітарного комітету Микити Потураєва, а другий – з комітету держвлади № 6163 авторства Романа Лозинського. Наш комітет, так би мовити, працює вже з наслідками цих звань – доплатами до пенсій.
Варто сказати, що ми вперше підтримали борців за незалежність України і знайшли відповідні компенсатори. Це була ініціатива Володимира В’ятровича, яку я щиро підтримала. Раніше цей закон ніколи не проходив, бо не було компенсатора і всі боялися відкрити скриньку Пандори, але ми чітко розписали всі категорії та дефініції і закон вже діє.
До чого веде популізм?
Тут варто згадати про дискусії в парламенті щодо правки Разумкова та додаткових виплат військовим. Яка ваша позиція в цій ситуації?
Є 95 стаття Конституції (виключно законом про Держбюджет визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків, держава прагне до збалансованості бюджету України – ред.), і коли комусь хочеться похайпувати і в соцмережах розповідати, що саме він є рятівником нації і роздає зарплату, то я рекомендую роздавати в першу чергу свої статки.
Коли ти працюєш на держслужбі, то все маєш збалансувати. Всі гроші бюджету мають бути розподілені на всю проблематику в державі. Так, у нас зараз війна і держава витрачає шалені кошти на оборону, але водночас є й інші проблеми, які потрібно вирішувати. Вся соцсистема наразі фінансується завдяки допомозі партнерів, і саме вони нам утримали спокій всередині країни.
Уявіть, що було б, якби в Україні почали зменшувати або взагалі скасували пенсії та зарплати бюджетникам? Цього не відбулось, але є падіння в цивільному секторі, зарплата наразі по країні в середньому становить близько 13 тис. грн. Але вона витягується за рахунок армії. В цивільному секторі зарплати почали катастрофічно падати, тому у мене була правка, щоб роботодавці не мали одночасно із фінансуванням війська платити їм (мобілізованим – ред.) середню зарплату. Що теж викликало обурення, за що мене критикували. Але виходить, що ми забирали у тих, хто працює в цивільному секторі, і віддавали в армію, хоча паралельно вже підняли зарплату військовим.
Наразі у нас різниця у зарплатах у цивільному секторі та у війську майже чотирикратна. Це теж не дуже добре, бо війна – це продовження економіки, яка навіть у таких умовах має розвиватись. Потрібно дбати про підвищення заробітної плати у цивільному секторі.
Чому політики граються в популізм у такий надзвичайно складний для держави час? Очевидно, що за теперішніх обставин ресурси мінімальні.
Парламент за радянських часів формувався зокрема із представників трудових колективів. Такого немає в Європі. Там більшість ключових посад у державі є політичними, і на них працюють ті, хто розуміє, що таке управління державою.
Велика частина політиків вчиться. Але якщо ти в молодому віці досягаєш ключових посад у державі, то вже скоро постає питання, а що далі? Є ж ризик бути не обраним на наступних виборах. Відповідно, якщо є бажання і далі бути в політиці, то обирається стратегія, як подобатись народу, шляхом начебто легких рішень гострих соціальних проблем.
Ми маємо пам’ятати: якщо ми комусь щось даємо, то у когось забираємо. І якщо ми нашим дівчатам і хлопцям військовим хочемо дати 200 тисяч чи навіть мільйон, то маємо думати і про те, якими коштами буде все це підкріплено, якими економічними обрахунками і можливістю цивільного населення сплачувати додаткові податки.
Водночас нам потрібно думати про розвиток громадянського суспільства, а для цього думати про внутрішні джерела фінансування громадянського суспільства.
Усіх проросійських політиків потрібно позбавляти звань
У влади є розуміння та план заходів, як діяти після того, як партнери перестануть надавати допомогу, яка зокрема йде на виплати у соцсфері?
Домовленості з партнерами середньострокові, в межах трьох-п’яти років. Ми в Комітеті соцполітики в тому числі займаємось і макроекономічними процесами, хоча раніше було уявлення, що ми виконували лише функцію перерозподілу, при тому, що впливаємо і на споживання. А споживання прямо впливає на розмір перерозподілу. Тому я, наприклад, прихильниця збільшення ЄСВ з одночасним збільшенням пенсій та виплат за іншими видами соціального страхування. Але наразі ходять розмови щодо скасування ЄСВ взагалі (заступник голови ОП Ростислав Шурма пропонує такі зміни – ред.). Його не можна прибрати, бо це 46 стаття Конституції, яка дає право на соцзахист. Я законодавчо пропоную розмір ЄСВ і страхові суми, які виплачуються за чотирма видами соцстрахування (безробіття, лікарняні, нещасний випадок на виробництві та пенсія – ред.), то вони мають бути щорічно підраховані Кабміном, збалансовані і надані нардепам для ухвалення.
Якщо, наприклад, буде вистачати 22%, то все нормально, якщо потрібно 10%, то Верховна Рада разом з Кабміном мають сказати, що нам потрібно зменшити зобов’язання. Але якщо ми хочемо відмовитися від ЄСВ, то маємо і людям правду сказати, що тоді держава також не буде нічого й виплачувати – не сплатили в страхову систему, тоді й нічого не виплачуємо.
Ми хочемо середню пенсію мати на солідарному рівні 40% від середньої зарплати, про що й говорить конвенція Міжнародної організації праці. Наразі у нас коефіцієнт заміщення на рівні 31%, ми його утримали і зупинили падіння. За часів Порошенка, наприклад, двічі за п’ятирічну каденцію була індексація пенсій: перший раз – коли він зайшов у владу, і вдруге – коли йшов на вибори. Але закон про індексацію пенсій ухвалено цим скликанням парламенту і нашим комітетом. І тепер індексація відбувається щорічно не через постанови Кабміну, а на рівні закону, і це відповідає Конституції.
Ми підвищили рівень низьких пенсій у пенсіонерів 80+ та 75+, в яких була історично низька зарплата ще з радянських часів, тому й отримували малу пенсію і були малозабезпеченими. В Україні зменшилась кількість пенсіонерів, які отримують мінімальну пенсію. Якщо у 2019 році таких було до 40%, то наразі це 3,5%. Середня пенсія станом на 1 квітня цього року становила 5238 гривень, і в наступному році хочемо вийти на рівень 8000 гривень.
Розвиток бізнесу, зокрема малого, міг би допомогти економіці країни. Як держава планує його підтримувати?
У мене є окремий законопроєкт № 8143 щодо домогосподарств і про свободу підприємницької діяльності, який позитивно схвалив комітет. Для післявоєнної України це буде економічний важіль, який зможе надати домогосподарству гідний рівень життя. Люди, об’єднані у домогосподарстві, повинні мати право проводити економічну діяльність без реєстрації ФОП і юросіб. У нас дуже цікава ситуація із ФОП, яких немає в Європі, але є домогосподарства і самозайнятість.
Наприклад, у Європі немає нашого застарілого Трудового кодексу, натомість поширена практика, коли родина живе на другому поверсі, а на першому має якусь крамницю, сімейний ресторан чи кав’ярню, де задіяні всі члени родини. І в цьому разі не реєструє ФОП. Це домогосподарство.
У нас, виявляється, цього не можна робити, бо в Господарському кодексі є радянський релікт про те, що не можна проводити економічну діяльність без юридичної реєстрації. Це робилося, аби забрати всю додану вартість на партію, на загальний бюджет, а потім розподіляти. Це суперечить ринку та здоровому глузду вільного народу.
Олександр Саліженко та Вікторія Олійник, парламентські аналітики руху «Чесно»
Коментарі — 0