Григорій Плачков про ситуацію на Запорізькій АЕС: Ми відстаємо від росіян на кілька кроків

Запорізька АЕС в окупованому Енергодарі – у центрі уваги всього світу. Попри присутність на об’єкті українських фахівців, там господарюють  російські військові та атомники, станція постійно обстрілюється, у чому окупанти звинувачують Україну, а Україна – окупантів. Після чергового обстрілу загинув працівник станції.

Існує висока загроза можливої екологічної катастрофи, яка вийде далеко за межі України. Представник Євросоюзу із зовнішньої політики та політики безпеки Жозеп Боррель закликав створити демілітаризовану зону довкола найбільшої в Європі атомної станції та вивести звідти російських військових. З аналогічним закликом звернулися генсек ООН Антоніу Гутерриш та генеральний директор МАГАТЕ Рафаель Гроссі. Російська сторона на ці заклики реагує зі звичною долею цинізму. Заступник керівника Радбезу РФ Дмитро Медведєв натякнув, що деякі неприємні інциденти можуть відбутися і на європейських атомних станціях.  

Колишній голова Державної інспекції ядерного регулювання Григорій Плачков в інтерв’ю  «Главкому» пояснює, чи може ЗАЕС внаслідок кривавих авантюр росіян стати для світу новою Фукусімою.

Григорій Плачков: «В історії людства не було такого, щоб одна країна захоплювала об'єкти ядерної інфраструктури іншої країни»

фото: iclub.energy

«Крім відсутності розуму, у росіян ще є інстинкт самозбереження»

Чи можна технічно відключити ЗАЕС від енергосистеми України? Це погрожують зробити росіяни. Які процедури вже зараз вони проводять?

Від керівників Російської Федерації або тих, хто знаходиться на окупованій території, лунають заяви про те, що станцію намагаються перевести на забезпечення потреб Криму або споживачів захоплених територій Херсонської та Миколаївської областей. З технічної точки зору, це можливо, оскільки і Крим колись був в нашій об’єднаній енергосистемі, і Україна працювала з Росією, Молдовою та Білорусією в єдиній енергомережі. Скільки ресурсу, коштів і часу це забере в Російської Федерації – аналізувати і прораховувати дуже складно. Але росіяни вже ведуть роботи щодо переключення АЕС спочатку до Криму, а потім до приєднання її до єдиної енергомережі РФ.

Є високовольтна лінія Запорізька АЕС – Каховська, яку почали будувати ще в 2010-2011 роках. Ця лінія і Каховська підстанція за проєктом були побудовані для забезпечення електроенергією як Донецької і Луганської областей, так і Криму.

Яка роль цієї станції для України? Які ми будемо мати втрати, якщо її зараз від’єднають від нашої енергосистеми? Наскільки це загрожуватиме енергобезпеці?

Минулої зими ЗАЕС працювала повним складом обладнання, тобто всі шість атомних енергоблоків працювали та видавали в мережу України, за моїми оцінками, шість гігават встановленої потужності. Але давайте не забувати, що під час війни впало споживання електроенергії. Теоретично без цієї атомної електростанції ми можемо пройти зиму, але з погляду держави це буде неправильно, бо ми просто залишимо найбільшу атомну станцію в Європі. Наразі профільний міністр каже, що цієї зими ЗАЕС буде працювати повноцінно, але як вони це зроблять, мені складно сказати. І регулюючий контроль, і фізичний захист на станції втрачені.

Зараз станція обстрілюється, при цьому сторони звинувачують в цьому одна одну. Наскільки великою є небезпека витоку радіації внаслідок якихось навмисних чи ненавмисних дій?

Небезпека є досить високою. В історії людства ще просто не було такого, щоб одна країна захоплювала об'єкти ядерної інфраструктури іншої країни. При тому, що обидві країни є учасниками міжнародного права – вони підписали Женевську конвенцію, Угоду та протокол щодо нерозповсюдження ядерної зброї та ядерного матеріалу та конвенції МАГАТЕ. Росіян від захоплення об'єктів ядерної інфраструктури це не зупинило. Аналізувати та прогнозувати, що у орка в голові, особливо військового, дуже складно. Навіть якщо ми будемо казати про мирне використанні ядерної енергії, то маємо в історії три страшні приклади. Це аварії 1979 року на АЕС Три-Майл-Айленд у Штатах, в 1986 році в Чорнобилі та на Фукусімі в 2011-му. Тобто навіть без військових, без втручання сторонніх людей все людство чудово відчуло наслідки. А зараз ризики непроєктних подій та ситуацій лише зростають.

Реально що може відбутися?

Повторення Фукусіми – розплавлення активної зони, пароцирконієва реакція та далі все за класикою.

Експерти не виключають, що в разі продовження бойових дій на ЗАЕС може бути повторений сценарій катастрофи на японській станції «Фукусіма-1»

фото з відкритих джерел

Є прогнози, що у разі виникнення критичних проблем на ЗАЕС можуть постраждати і країни НАТО.

Можуть. Акваторія Чорного моря та все інше. Коли трапилась катастрофа на Чорнобильській АЕС, ті ж шведи лише на третій день побачили, що щось відбувається. Ми щось побачимо раніше, тому що у нас є автоматичні системи контролю радіаційної обстановки в Укргідрометцентру та інших станціях, які залишаються під контролем.

А чому росіянам так далася ця станція? Ви казали, що вони хочуть підживити Крим, але навряд чи це – головний мотив таких зухвалих дій.

Станція – це інструмент для маніпуляцій та шантажу всього світу. Але навіть якщо у росіян буде ідіотське рішення її підірвати – ти гадатимеш на розі вітрів, куди радіоактивна хмара полетить? Вона полетить на Крим, на Ростовську область, Болгарію, Туреччину, а може навіть і до Японії долетить? Ніхто таких розрахунків не робить, тут просто не вгадаєш.

У проектуванні атомної електростанції не закладаються розрахунки під військові дії на самій станції і поблизу неї. Ніхто ніколи у світі не думав, що таке може бути. Аналіз того, що відбувається, говорить про те, що ризики догратися до катастрофи дуже збільшуються. Це математично можна порахувати.

Але ж росіяни також не самогубці.

Так, крім відсутності розуму, в росіян ще існує інстинкт самозбереження. І я все сподіваюся, що інстинкт самозбереження у них спрацює, бо вони можуть свою територію забруднити не гірше, ніж Чорнобиль.

«Ми боїмося, що звіт місії МАГАТЕ гратиме на руку росіянам»

Багатьох в цій ситуації дивує страусина позиція МАГАТЕ. Її, зокрема, пояснюють тим, що у керівних органах цієї організації засіло багато росіян.

Росіян там до ста людей, але ж представників інших країн не менше. Я вважаю: якщо не працюють такі міжнародні інститути як МАГАТЕ і ООН, то основне завдання України зараз – сформувати міжнародний пул країн, які мають атомні електростанції і розуміють, що може статися, якщо відбудеться нестандартна ситуація на станції. Місія МАГАТЕ потрібна, але що наразі цікавить гендиректора МАГАТЕ пана Гроссі? Три основні речі: перша – гарантії нерозповсюдження ядерного матеріалу, друга – чи вистачить психологічного ресурсу у експлуатуючого ліцензійного персоналу і третя – хто фізично контролює станцію та її захищає.

Тож яка зараз у них конкретна позиція?

Аби їх пустили на станцію. Зі свого боку ми боїмося, що звіт місії МАГАТЕ, який вона підготує за результатами цього візиту, гратиме на руку росіянам. Щоб це не зіграло їм на руку, треба, аби вони були відсторонені від самої участі в інспекції та усунені від ухвалення рішень та впливу на цей остаточний звіт.

Яка ймовірність, що ця місія відбудеться?

Велика. Судячи з заяв керівника ООН, керівників МАГАТЕ  і наших керівників, політична воля, мабуть, є у всіх. Треба сідати та говорити. Тримати весь світ у страху перед ядерною катастрофою, думаю, не дозволять ні росіянам, ні нам.

«Росатом» насправді після початку війни поводився дуже обережно, хоч його спеціалісти і зайшли в результаті на ЗАЕС.

Так він і продовжує поводитися обережно, бо розуміє, що може потрапити під санкції і всі його міжнародні проєкти будуть згорнуті. Вони туди влізли, але технологічно не можуть керувати станцією, тому що вона складається з шести блоків. Аби підійти і керувати блоковим щитом управління, люди готуються від восьми до десяти років. Не можна привезти зміну з Ростовської атомної електростанції, посадити на такий блок і все працюватиме.

А якщо ті люди, які працюють там десять років, просто скажуть – ми не хочемо працювати в таких умовах, до побачення?

Експлуатуючий персонал взагалі самостійно має право ухвалити рішення про зупинення енергоблоків, не слухаючи нічиїх команд. Ні росіян, ні українців. Якщо вони відчують небезпеку – самі зупинять все. От начальник зміни ухвалить рішення зупинити енергоблок, і нічого ти з цим не зробиш.

А чому вони зараз цього не роблять?

Це треба запитувати не в мене. Тому що ліцензії працюють досі, а наші регулятори їх не позбавляють.

Реагувати на це все треба було набагато раніше, а коли регулятор не позбавляє ліцензії та лишається в угоді з росіянами у сфері ядерної енергетики, то це вже питання до Офісу президента, прем'єр-міністра. Чому вони нарешті прийняли рішення, що, можливо, потрібно позбавити ліцензій перший і другий блоки, а решту – ні? (Колегія Державної інспекції ядерного регулювання України найближчим часом планує розглянути питання щодо зупинення чи внесення змін до ліцензій на експлуатацію першого та другого блоків Запорізької АЕС – «Главком»).

А що реально зміниться, якщо цих ліцензій позбавлять?

Тоді не буде відповідальності нашої країни. Гасіть блоки, переводьте їх в холодний режим та й все.

Якщо наші працівники на ЗАЕС працюють там, по суті, як і раніше, то яка зараз там роль росіян?

Вони контролюють усі технічні параметри, які надаються керівництвом «Енергоатому». Тобто станція нічого не робить без узгодження з росіянами. Будь-яку команду, яка приходить із України, вони зобов'язані погодити з ними. Що наші енергетики можуть зробити, коли на них автомат наведений?

«Запасів палива на ЗАЕС вистачить на півтора-два роки»

Після перших днів захоплення Чорнобильської АЕС колишній керівник станції Микола Штейнберг звернувся до міжнародної спільноти. Як це подіяло?

Правильно зробив, я його підтримав. Ну, пан Гроссі ж прокинувся, коли побачив, що ризики збільшилися.

Чи є необхідність створення оперативного штабу в атомній енергетиці з якихось корифеїв, які ці станції розробляли?

Звісно, необхідно створювати таку експертну спільноту, попри різну історію взаємин. За участю РНБО, президента, тому що, на жаль, заяви наших офіційних осіб і перших керівників як країни, так і галузі іноді дуже різняться. Необхідно створити єдиний центр прийняття рішень. На жаль, ми відстаємо від росіян на крок, або навіть два у всій цій атомній історії.

От ви про колишнього керівника ЗАЕС Котіна згадали, якого вважають близьким до підсанкційного нардепа Андрія Деркача. Як ви оцінюєте дії нинішнього керівництва «Енергоатому» в нинішній ситуації?

Ніяк не оцінюю. Я суджуся з урядом щодо свого звільнення, і потім ці слова використають проти мене.

А якщо загалом – вас, як сина двох енергетиків (Іван Плачков – ексміністр палива та енергетики, Світлана Плачкова мала освіту в галузі експлуатації атомних станцій та ядерних установок), та колишнього керівника регулятора, влаштовує нинішній стан справ у галузі?

Я маю питання до управління галуззю, але його дуже важко оцінювати під час війни. Проте чому не зроблено деяких речей, які не вимагають якихось глобальних зусиль? Наприклад, чому не денонсувати угоду між Україною та Росією в цій сфері? Не займатися законопроєктом про корпоратизацію «Енергоатому», а просто зупинити та денонсувати угоду. Питань дуже багато, але кажуть, що їх зараз не на часі ставити, бо ми в скрутній ситуації. Нам треба провести деескалацію на ЗАЕС, бо можна догратися до великих проблем. Зробити це можна через міжнародних посередників, як це відбулося з відновленням експорту зерна.

Хто зараз наш головний партнер в атомній галузі – Westinghouse?

Так, американці. Вони мають змогу постачати нам паливо для атомних станцій. Та й запасів палива на ЗАЕС, які ми раніше встигли закупити, вистачить на півтора-два роки.

Як вся ця дивна історія із захопленням та відходом росіян з Чорнобильскої АЕС вплинула на ситуацію там?

Вони прийшли, потім пішли, опромінили себе і свою техніку, до Білорусі бруду понавозили. Пограбували станцію, забрали обладнання – джерела іонізуючого випромінювання, перевірочні прилади. Була небезпека відсутності охолодження на сховищі відпрацьованого ядерного палива ЧАЕС. Звісно, це далося взнаки. Зараз відновлюється регулюючий контроль, на станції присутні наші військові, тому ситуація більш керована. Але ризик удару з боку Білорусі завжди залишається.

Павло Вуєць, «Главком»