Ірина Верещук: Голосування за землю під час карантину довіри владі не додасть

Перші карантинні рішення влади – скасування занять у школах і вишах, закриття усіх закладів, крім аптек і продовольчих магазинів, а також зупинка руху через кордон – не викликали такого нерозуміння з боку громадян, як те, що сталося потім. Зупинку міжміського транспорту і особливо руху метро в Києві та інших містах частина суспільства сприйняла як неефективні та непродумані заходи. Ці рішення фактично паралізували життя в мегаполісах і прилеглих містах, жителі яких не мають достатньої фінансової подушки для життя в ізоляції.

Не виключено, що в разі погіршення ситуації незабаром суспільство сколихне ще й рішення запровадити надзвичайний стан. Його, за прогнозами опозиції, влада може використати для того, аби провести непопулярні рішення без спротиву. Передусім йдеться про запровадження ринку землі.

Про ефективність методів боротьби влади з коронавірусом можна сперечатися, але вірус вже відсунув на задній план проблеми, які ще пару тижнів тому мали екзистенційне значення. Серед таких – наміри голови Офісу президента Андрія Єрмака вести переговори з бойовиками з ОРДЛО, обмін утримуваними особами та наступна зустріч у «нормандському форматі».

Про те, які рішення парламент може ухвалити у ці карантинні дні, якою країна вийде з пандемії, про новий уряд та останні «мирні» ініціативи влади щодо Донбасу, котрі сховалися за COVID-19, «Главком» поговорив із депутаткою від фракції «Слуга народу», членом комітету Верховної Ради з питань національної безпеки, оборони та розвідки Іриною Верещук.

До обрання в парламент Верещук, маючи військову освіту, проходила службу на офіцерських посадах у Збройних силах, згодом була наймолодшою жінкою-мером – очолювала Раву-Руську. Ставши народним депутатом, була представником уряду Олексія Гончарука у парламенті, проте за кілька місяців склала свої повноваження, позаяк не знайшла спільної мови з тодішнім прем’єром.

Нинішня ситуація з пандемією і карантином – перше велике випробування такого роду і для населення, і для влади. Як змінилося ваше життя в цих умовах – робоче, особисте?

Звичайно, дещо змінилось. Як у всіх. Дитина не ходить у школу. Чоловік – військовий, на нього карантин не поширюється. Я працюю з дому.

Не всі країни протистоять пандемії за однаковою логікою. Які підстави вважати, що наша влада обрала правильну стратегію боротьби?

Я не є експертом у боротьбі з пандеміями й у мене немає підстав вважати, що влада обрала неправильну стратегію. Поки що те, що я бачу та чую, створює враження, що влада все робить правильно. Я бачу, що влада намагається діяти на випередження. Тут я повністю підтримую обрану стратегію. Тобто краще ми потім пожалкуємо, що діяли занадто суворо, ніж пожалкуємо, що діяли недостатньо суворо.

«Нині ми тільки готуємося до основної фази боротьби з пандемією»

Що ви можете сказати про ефективність, вчасність і адекватність усіх заходів, вжитих у цій ситуації? Адже, наприклад, деякі парламентські сили рішення про закриття метрополітенів до кінця дії карантину вважають недоцільним і надто суворим? Те ж стосується і міжміського сполучення…

Не думаю, що дії влади надто суворі. Вважаю їх повністю адекватними рівню загрози. Оцінювати ефективність дій ми будемо пізніше. Маємо пам’ятати, що нині ми тільки готуємося до основної фази боротьби з пандемією. Заражених буде більше. Хворих буде більше. А наскільки більше – залежить саме від того, як влада діє зараз. На жаль, втрати можливі. Наше головне завдання – мінімізувати їх.

Чи реальним здається вам сценарій запровадження надзвичайного стану в Україні у зв’язку з пандемією? Адже в багатьох країнах він уже запроваджений…

Запровадження надзвичайного стану в Україні можливе. Певні елементи цього режиму в нас уже працюють. Крім того, надзвичайна ситуація тимчасово запроваджена в Чернівецькій, Житомирській та Київській областях. Та цього не треба боятися, це буде зроблено в інтересах суспільного блага та на певний час. Ми маємо бути готовими до збільшення кількості заражених та хворих. Якщо запровадження надзвичайного стану дасть змогу зменшити кількість хворих, це треба зробити.

Економіка та фінанси – теж важливий фактор нацбезпеки. З початку року Нацбанк витратив на підтримку гривні вже $1 млрд. Попит на валюту зростає, гривня падає, економіка завмирає. Допомога від МВФ теж під питанням. Чути розмови про дефолт. Ваше ставлення до таких апокаліптичних прогнозів: якою Україна вийде з цієї пандемії?

Весь світ входить у економічну кризу. Тут ми не виняток. Валютні коливання – нормальна реакція фінансової системи. Не думаю, що є висока ймовірність дефолту. В мене немає апокаліптичних настроїв. Проте всі ми розуміємо, що ситуація на сьогодні важкопрогнозована. Пандемія – глобальна проблема і в багатьох аспектах економічна. Це час кризового менеджменту та кризових менеджерів. І від того, наскільки саме сьогодні українська влада буде швидко та професійно діяти, залежить, які будуть наслідки для країни, бізнесу та громадян. Я зараз кажу про дії уряду та Нацбанку. Саме від них багато в чому залежить, як ми пройдемо пандемію в економічному плані. НБУ запевняє, що причин для паніки немає. Банківська система ліквідна, а золотовалютних резервів достатньо, щоб підтримати гривню. Звичайно, ми сподіваємося на підтримку наших міжнародних партнерів у такий складний час. Президент уже доручив міністру фінансів активізувати переговори з МВФ та іншими партнерами про отримання фінансової допомоги.

Чим можуть і чи захочуть допомогти державі представники великого бізнесу та олігархи, з якими нещодавно зустрічався президент?

Великий бізнес – це не тільки великі гроші, а й велика соціальна відповідальність. Тому, в час серйозних викликів бізнес не може залишатись осторонь. Навіть більше, бізнес має ряд переваг у плані ресурсів, швидкості та гнучкості при ухваленні рішень. Тому всі великі бізнесмени зараз мають знайти шлях допомогти країні. Бо пандемія рано чи пізно закінчиться, і життя налагодиться. А хто як себе поводив, запам’ятається – і в гарному сенсі, і в поганому.

Керівництво парламенту просить депутатів не їхати далеко від Києва на час карантину, оскільки можливі позачергові засідання. Які пріоритети роботи парламенту під час дії карантину?

Тут йдеться насамперед про можливе запровадження надзвичайного стану. Ще можливі зміни до держбюджету.

За словами президента, Рада повинна працювати за раніше встановленим планом над реформами. Карантин і ймовірний надзвичайний стан – вдалий час для реформ?

Погоджуюсь, що карантин та ймовірний надзвичайний стан – не час для звичайної роботи президента, уряду та парламенту. Влада має сфокусуватися на боротьбі з пандемією, збереженні стабільності та забезпеченні ключових систем життєзабезпечення країни. Решту можна та треба відкласти. Тут ми не виключення. Зараз так робить весь світ.

Рада на позачерговому засіданні перенесла голосування за земельну реформу, очікуючи на підтвердження домовленостей з МВФ про отримання фінансової допомоги для подолання наслідків коронавірусу. Чи є ймовірність, що депутати візьмуться завершити земельну реформу під час дії карантину?

Мені здається, ми не будемо розглядати закон про землю під час карантину, тим паче під час можливого надзвичайного стану. Не думаю, що МВФ зараз буде тиснути на нас у цьому питанні.

Розгляд земельних питань завжди збирав під стінами парламенту велику кількість протестувальників. Якщо депутати все ж візьмуться за землю під час карантину чи надзвичайного стану, які забороняють масові зібрання, чи не спричинить це конфлікту?

Як я вже сказала, не думаю, що земельний закон буде розглядатися під час карантину чи надзвичайного стану. Звісно, у президента, уряду або керівництва фракції можуть бути свої погляди на доцільність термінового ухвалення цього закону. Та з точки зору політичної етики, з точки зору відносин між владою та громадянами, намагання проголосувати земельний закон під час карантину або надзвичайного стану, м’яко кажучи, довіри владі не додасть. Сподіваюсь, у нас вистачить мудрості не робити таких речей.

Чи дійсно Офіс президента дав вказівку розробити програмне забезпечення для голосування депутатів з дому? Якщо так, то чи не є це порушенням регламенту?

Про це говорив Давид Арахамія, але для таких пропозицій потрібні обов’язкові зміни до регламенту, а це передбачає голосування в залі парламенту.

«Нормандська зустріч» у квітні маловірогідна»

Від пандемії коронавірусу страждає багато країн, але вони не мають таких проблем, як ми – мова про зовнішню агресію РФ. Які у вас виникають думки, коли ви поєднуєте ці два чинники?

Усе, що нас не вбиває, робить нас сильнішими. Усі ці виклики, їхній масштаб та одночасність не залишають нам вибору: ми маємо дорослішати як нація, як держава і робити це дуже швидко, прискореними темпами. Нас чекає турбулентний період. Час рішучих дій.

Одна з головних обіцянок президента – завершити війну. Чи мають, на вашу думку, перспективу всі ті мирні ініціативи, які ми періодично чуємо з вуст керівників держави?

Завершити війну – це не тільки передвиборча обіцянка. Це вимога народу. Я вірю в перспективу ініціатив президента щодо Донбасу. Тут важливо розуміти, що президент обирає не між гарним та поганим варіантом, а між поганим та дуже поганим. Нічого не робити, нічого не намагатися робити, прикриваючись лозунгами, – це не варіант. Шлях до миру – це багато маленьких кроків. Отже, маємо їх робити.

Яка ймовірність наступної (квітневої) зустрічі в «нормандському форматі»?

Зі врахуванням пандемії, «нормандська зустріч» у квітні маловірогідна. Сподіваюся, що така зустріч відбудеться та буде продуктивною. Але, напевно, дещо пізніше.

Чи залежить ця зустріч від реалізації ініціатив, які нещодавно озвучив керівник Офісу президента Андрій Єрмак і які спричинили серйозний резонанс у суспільстві?

Певний зв’язок, можливо, тут є. Але я не думаю, що слід говорити про пряму залежність.

Андрій Єрмак заявив, що на останній зустрічі у Мінську сторони домовилися створити спільну платформу з представниками ОРДЛО, які не контролюються урядом України. Як ви ставитеся до рішення Тристоронньої контактної групи в Мінську?

Андрій Єрмак займається дуже непростою справою. Я маю на увазі – Мінський процес. Йому не позаздриш. Він змушений працювати в рамках, які створили інші люди в інших умовах. Але є так, як є.

Наскільки я розумію, остаточного рішення щодо створення згаданої платформи ще немає. Я ще не сформувала свою позицію з цього питання: не володію повною інформацією щодо мотивів української сторони.

Звісно, на перший погляд, сам концепт викликає певну настороженість. Тут я можу зрозуміти першу реакцію певних політичних сил. Але я б не поспішала з висновками та оцінками. Треба розібратися без емоцій.

Кілька десятків депутатів фракції «Слуга народу» виступили проти створення такої консультативної ради. Давид Арахамія каже, що багато з них змінили свою думку після зустрічі з головою Офісу президента Андрієм Єрмаком. Чи були ви на цій зустрічі? Які аргументи Єрмака подіяли на депутатів, а які ні?

Я не була присутньою на тій зустрічі. Я не знаю точно, які аргументи Андрія Єрмака подіяли на тих депутатів, які змінили думку. Зрештою, це питання зовнішньої політики, якими займається президент, а не, наприклад, пан Потураєв (Микита Потураєв, депутат фракції «Слуги народу», один з ініціаторів виступу проти дій Єрмака. – «Главком»). Я погоджуюсь із колегами, що Офіс президента мав би краще комунікувати з депутатами. Але мені здається, колеги мали б знайти інший спосіб покращити комунікацію, ніж створювати групи, звертатись через ЗМІ та робити досить жорсткі заяви.

«Сивохо може мати дуже світлі ідеї, але їх реалізація не надто вдала»

Яка ймовірність підписання 25 березня рішення Тристоронньої контактної групи про заснування цієї Консультативної ради?

Я не дотична до процесу. Напевно, коректно зачекати відповідних заяв від президента Зеленського або Андрія Єрмака.

Якщо ви вірите, що окуповані території і людей, які там живуть, ще можна реінтегрувати, то з ким саме в ОРДЛО про таку реінтеграцію можна говорити?

Ми тимчасово втратили контроль над частиною Донецької та Луганської областей через агресію Росії. Тому питання відновлення контролю над цими територіями перебуває в площині відносин саме з Росією.

Як ви оцінюєте перспективи й ефективність «Національної платформи примирення та єдності» на Донбасі, яку модерує Сергій Сивохо?

Це приклад гарної ідеї та не дуже вдалої реалізації. Мені здається, що менеджери проєкту поставилися до нього не дуже серйозно. У мене склалося враження, що ця ідея реалізовувалася як рядовий громадсько-соціальний проєкт, без врахування масштабу та чутливості питання. Тобто дещо безвідповідально. Не було належної інформаційної підготовки. Організація заходу була досить посередньою. Думаю, що перспектива є, але проєкт потрібно перезапустити і, можливо, з іншими менеджерами.

Ветерани полку «Азов» виштовхали Сивохо з його ж власної презентації «Національної платформи…». Чому взагалі ідеї Сивохо не викликають захоплення у патріотів?

Ветерани мають право на свою думку. Але вони не можуть при цьому порушувати закон та громадський порядок. Це дискредитує ветеранський рух. Можливо, Сивохо багато у кого не викликає захоплення, але всі ми маємо висловлювати свою позицію в законний та гідний спосіб. Важлива не тільки ідея, а й те, як ми її доносимо. Сивохо може мати дуже світлі ідеї та наміри, але те, як він їх реалізовував, виявилося не надто вдалим. Проте і його опоненти не кращі. Вони можуть керуватися дуже гідними намірами, але те, як саме вони їх подають, може знецінювати їх.

Наскільки небезпечно з його боку, як радника РНБО, називати війну на Сході «внутрішнім конфліктом»?

Це, звісно, некоректно: і юридично, і політично. Ми маємо пам’ятати, що з питань Донбасу наші громадяни мають різні думки. Однак беззаперечним є факт, що це міжнародний збройний конфлікт.

«Не думаю, що на депутатів, які поїхали до Москви, чекають серйозні наслідки»

Чи можуть бути якісь наслідки для тих депутатів від ОПЗЖ, які нещодавно відвідували Путіна у Кремлі?

Звісно, я не схвалюю такі дії з боку цих депутатів і публічно про це заявляла. Однак, не думаю, що будуть якісь серйозні наслідки для них. Але в тривалій перспективі такій політичний епатаж не піде їм на користь.

Ви працюєте в одному комітеті з одіозним Сергієм Льовочкіним. Під час засідань комітету з нацбезпеки і оборони розглядаються досить закриті теми, він також у складі комітету відвідував передову, інспектував наші позиції. У цьому немає небезпеки, враховуючи його політичну позицію і політсилу, яку він представляє?

Багато хто з моїх колег-депутатів може вважатись одіозним. Я можу не погоджуватися з їхніми політичними поглядами, але їх обрав народ, і я цей вибір поважаю.

Ви не бачите в ньому потенційного колаборанта, який може ділитися закритою інформацією з друзями Путіна?

Я не знаю, з ким і чим він може ділитися. Але я знаю, що Сергій Льовочкін – досвідчений політик із багаторічним стажем. Тому вважаю, що використовувати термін «колаборант» на його адресу недоречно.

Які ваші враження від нещодавнього переформатування уряду, зокрема від оборонно-безпекового блоку?

У кадровому сенсі я бачу покращення. Маю на увазі, що ми проголосували за більш професійних та виважених людей. Щодо нового міністра оборони, то Андрій Таран є досвідченим військовим функціонером. Можливо, йому бракує політичного досвіду. Якщо він хоче бути ефективним міністром оборони, то має швидко надбати політичний досвід, бо міністр оборони – це політична посада.

Ви підтримали кандидатуру нового міністра оборони Андрія Тарана. Чим пояснюєте необхідність такої ротації?

Перший раз із Андрієм Тараном ми зустрілися на засіданні комітету з питань нацбезпеки, оборони та розвідки, вже після його призначення міністром. Так, я підтримала його кандидатуру на посаду міністра. Він має якісну військову освіту, зокрема й американську, вільну англійську. Він має багаторічний військово-управлінський та військово-дипломатичний досвід. Особливо слід відзначити його досвід у міжнародній військовій співпраці. Напевно, кадрова логіка президента в цьому призначенні була в тому, щоб міністром був досвідчений колишній військовий-міжнародник.

Нещодавно Таран зробив заяву щодо недосяжності стандартів НАТО для України. У «Європейській солідарності» цю заяву назвали антиконституційною (адже курс у НАТО в нас закріплений у Конституції). Чи варто тут вбачати натяки на зміну курсу?

Ні, жодних натяків не слід вбачати. Тут є намагання «Європейської солідарності» використати будь-який привід, щоб нагадати про свою роль наглядача у дотриманні євроатлантичного курсу. Насправді, ті, хто розуміють проблематику стандартів НАТО, знають, що навіть не всі країни-члени НАТО стовідсотково виконують стандарти альянсу. Також слід додати, що спеціальна комісія кожні три роки переглядає стандарти, яких, до речі, понад 1200. Але повна відповідність стандартам НАТО і не є умовою членства в Альянсі. Отже, ми маємо працювати над поступовим втіленням стандартів та крок за кроком рухатися до НАТО.

Яке ваше бачення нашої подальшої співпраці з НАТО і реформ у Збройних силах? Що можете сказати про швидкість і якість цих реформ?

Реформа Збройних сил та співпраця з НАТО – це різні речі. Співпраця з НАТО спрямована на набуття членства в НАТО. Реформа ЗСУ – на підвищення та підтримання належного рівня боєздатності. Ключовими елементами є модернізація озброєнь та техніки, професіоналізація особового складу, соціальний захист військових. Утілення стандартів НАТО є одним із, але не єдиним елементом реформи ЗСУ.

Вважаю, що русло реформи правильне. У співпраці з НАТО все побудовано, в принципі, теж правильно. Нам просто треба рухатися у цих двох напрямках прискореним маршем. Менше лозунгів, більше методичної роботи.

«Венедіктова сміливіша»

Ви голосували за відставку генпрокурора Рябошапки. Один із закидів президента – мовляв, уже весна, а ніхто не сидить. У вас є надія, що нова генпрокурорка працюватиме краще у напрямі «посадок»? Виключаєте політичну заангажованість у її роботі?

Так, я сподіваюся на те, що Ірина Венедіктова буде кращим генпрокурором, ніж Руслан Рябошапка. Мені здається, вона більш досвідчена та більш самостійна. А ще мені здається, що пані Ірина сміливіша, а це важливо на цій посаді. Щодо політичної заангажованості – звісно, генпрокурор не може бути абсолютно поза політикою, ця посада має політичну складову. Але якщо злочинців каратимуть, нашим громадянам, напевно, будуть байдужі питання політичних поглядів нашого генпрокурора.

На посаді міського голови Рави-Руської, ще до того, як стати депутатом, ви неодноразово наголошували на необхідності децентралізації та адміністративно-територіальної реформи. Які перспективи завершення цих процесів до місцевих виборів?

Дійсно, я була та залишаюся переконаним прибічником децентралізації. Не впевнена, що ми встигнемо провести ці реформи до місцевих виборів. Але я не вбачаю великої проблеми в цьому. Децентралізація та реформа адміністративно-територіального устрою – це певною мірою природні процеси, які не варто штучно прискорювати. Однак і зволікати теж не можна. Переконана, що сильна місцева влада лише посилить державу. 

У законопроєкті Зеленського норми про особливий статус ОРДЛО не було. Водночас у проєкті було закладено потенційну можливість надання особливого статусу будь-якому регіону України. За що будете голосувати особисто ви?

Як ви знаєте, президентський законопроєкт про внесення змін до Конституції щодо децентралізації влади було відкликано для доопрацювання. На сьогодні тривають громадські обговорення запропонованих ініціатив.

Моя особиста позиція полягає в тому, що в Конституції не можна закріплювати жодних особливих статусів. Це буде шкідливо для нашої державності.

Руслан Поліщук, «Главком»