Як списати дрон-камікадзе? Розмова про ребуси, які розгадують військові
Інтерв’ю
Інтерв’ю з експертом із закупівель про військову бюрократію і долю ПДФО, вилученого у громад для армії
Верховна Рада вилучила військове ПДФО з місцевих бюджетів. Понад 100 млрд грн, які мали б надійти до громад в останньому кварталі поточного і за весь наступний рік, отримає уряд. Ці гроші централізовано спрямують на закупівлю та власне виробництво техніки і зброї, зокрема дронів.
Місцева влада та Асоціація міст України цим нововведенням, авжеж, вкрай не задоволені. Стверджують: якраз за рахунок військового ПДФО місцева влада активно і щедро допомагала своїм військовим частинам, у тому числі давала гроші на закупівлю дронів. Детальніше про це читайте у матеріалі «Главкома» Дрони чи бруківка? Як парламент розкуркулює місцеві бюджети.
Співрозмовник «Главкома», військовослужбовець Євгеній Сільверстов – спеціаліст і, можна сказати, коуч із військових закупівель, у тому числі за коштів, які переказують громади. Справа у тому, що з початку повномасштабної війни окремі військові частини отримували від місцевої влади мільйонні суми на дрони, оптичні приціли тощо, але потримавши їх у себе, нерідко повертали назад, не витративши жодної гривні, бо не знали, як купувати дрони чи не хотіли із цим зв’язуватися. Або ж, маючи мільйони на рахунку, просили дрони у волонтерів – бо знову таки, не знали, як скористатися виділеними коштами.
Причина – абсолютно неналагоджена процедура закупівель для військових частин, пояснює Сільвестров. Віднедавна він обійняв посаду керуючого напрямком політики закупівель Офісу підтримки змін у системі Міністерства оборони.
Зауважує: нововведення щодо ПДФО армію без допомоги, як побивається місцева влада, не залишать, але і у закупівлі тих же дронів мало що змінять.
«Ці кошти будуть перераховані військовим частинам автоматично, незалежно від того, просила їх військова частина чи ні. Також невикористані кошти не «згоратимуть», а будуть переноситися на наступний період. У цьому рішенні є і плюс, і мінус. Плюс у тому, що у військових частин будуть додаткові кошти на їхні потреби. Мінус – далеко не всі зможуть ефективно ними розпорядитися, або навіть взагалі освоїти. Раніше військові частини, (які не просили грошей у місцевої влади, – «Главком») просто не отримували кошти, бо не могли сформувати потребу, обґрунтувати та попросити їх. А зараз вони зваляться на них як факт. У зв'язку з цим виникне напруга – командування буде тиснути на підпорядковані їм військові частини, щоби ці кошти були оперативно використані. З іншого боку, посилиться тиск щодо відповідального витрачання таких коштів. З огляду на те, що у частинах, (а їх біля 700) дуже слабо розвинена закупівельна функція, передбачаю багато проблем в освоєнні цих коштів. Із всього цього роблю висновок, що актуальним є підвищення професіоналізації закупівель на децентралізованому рівні, а саме впровадження посади закупівельника у штаті військових підрозділів ЗСУ; прийняття Міноборони внутрішніх нормативів, які би регулювали процес закупівель на децентралізованому рівні; навчання відповідальних за закупівлі та системна робота у підвищенні їхнього професіоналізму».
От якраз навчанням, як купувати дрони Євгеній Сільверстов і займається. Він долучився до реформи закупівель ще після першої мобілізації у 2015-16 році. Тоді запускалася електронна система Prozorro, а Євгеній запустив «Prozorro Market».
У розмові з «Главкомом» Сільверстов розповідає, як закуповувалися дрони для армії за рахунок місцевих бюджетів, чому українські виробники мають величезні черги на дрони, але не готові збільшувати їх виробництво і через скільки кіл пекла доводиться проходити військовим, щоби списати використаний дрон-камікадзе.
«А коли з’ясувалось, що військовослужбовці майже не знають, що можуть попросити грошової допомоги у місцевої влади, самі себе офіційно забезпечувати, і тим паче зовсім мало хто має досвід у закупівлях – вирішив навчати цього, щоби частини могли купувати собі те, у чому є потреба. Тим паче маючи кошти, які їм виділяють місцеві громади», – розповідає він.
«Офіс з підтримки змін у системі Міноборони» – це дорадчий орган, у якому Сільверстов займається напрямком децентралізованих закупівель і політикою оборонних закупівель. Проводить вебінари щодо закупівель, консультації, а віднедавна супроводжує кілька бригад у форматі консалтингу, допомагаючи їм впроваджувати закупівельні функції, аби вони самі могли закривати власні потреби.
.jpg)
«Дрони ніяк не вписані в армійську реальність з адміністративної точки зору»
Як раніше місцева влада могла забезпечувати грошима місцеву військову частину?
Така практика була, але вона була не дуже поширена. Наприклад, наша п’ята батальйонна тактична група розміщувалась під Полтавою. Тоді, на початку АТО/ООС, ще у відносно мирний час, деякі субвенції місцевої громади передавалися військовій частині. Звісно, суми на той час були неспівставні з тими, які зараз є, оскільки після 24 лютого 2022 року військові частини почали у рази збільшувати штати. До того ж, виросло грошове забезпечення, зросли зарплати, воїни почали отримувати преміальні і нарахування за бойову роботу. А від цих сум є відрахування ПДФО, яке отримує місцевий бюджет.
У результаті бюджети місцевих громад почали отримувати великі суми – десятки, сотні мільйонів гривень на рік додаткових коштів, а потреба військових у забезпеченні стала загострюватися. Через це місцеві органи почали надавати військовим частинам значно більше коштів.
Ніяких правових зобов'язань передавати щось від цього ПДФО військовій частині місцеві органи самоврядування не мали. Це їхні кошти, які вони отримали за законом і можуть витрачати, як вважають за потрібне. Тобто виділити щось на армію – це добровільне рішення місцевих депутатів. І, наприклад, до повномасштабного вторгнення було нібито за правило, що 10% відсотків від тієї суми, що орган місцевого самоврядування отримує від ПДФО, він перераховує на військову частину. Зараз суми значно зросли – і через кількість військових, і через втрати техніки на полі бою.
У червні 2023 року, коли ми підрахували свої втрати, я переговорив із командиром і ми з ним наважилися просити більше коштів із місцевого бюджету – зійшлися на 5,2 млн грн. Потім ми зрозуміли, що могли попросити і набагато більше, адже місцевий бюджет отримував десятки мільйонів на рік через ПДФО від військових частин. У деяких громадах ці надходження переважають і 100 млн на рік.
Були випадки, коли окремі органи місцевого самоврядування відмовлялися давати гроші військовим?
Я не знаю таких злісних органів місцевої влади. Можливо, хтось скаржився на таке, але я би перевірив цю інформацію, бо часто питання не у небажанні виділити гроші, а у тому, щоби пройти процедуру, причому з двох сторін. Тобто військова частина має сформувати свою потребу, обґрунтувати її, написати листа, приїхати у місцеву раду і проговорити. Не просто сказати: «Дайте нам 5, 10 чи 20 мільйонів», а провести всі бухгалтерські прорахунки. Тобто треба зробити якусь роботу і бути у цьому трохи фаховим. Але часто на рівні військових частин такої фаховості не вистачає, або ж просто люди зайняті іншими питанням і у них до цього процесу не доходили руки.
В армії облік і списання майна, яке стало непридатним або було знищено – ціла історія
Зараз в армії один з найбільших запитів – дрони. Ви сказали, що допомагаєте бригадам закуповуватись, консультуєте їх під час цього процесу. За вашою оцінкою, наскільки дрони переважають з-поміж усіх інших потреб?
З дронами зараз найбільш критична ситуація. У минулі роки деякі військові частини, бригади мали хоч якийсь досвід закупівель за перераховані гроші з місцевих бюджетів. Але вони були витрачені на зовсім інші речі, не на дрони, бо потреби були інші. Дрони ж фактично не використовувалися раніше, а зараз у них надвелика потреба. І це виявилося проблемою, бо армійська бюрократія дуже закостеніла. Тобто в армії плюс-мінус вміють закуповувати харчі, паливно-мастильні матеріали, базові види озброєння, якими ще у Другому світову воювали. Але коли треба щось нове – треба змінити багато різних процедур, включити нові, ухвалити якісь нові норми, системи, принципи погодження тощо. І от дрони виявилися тією річчю, яка ніяк не вписана з адміністративної точки зору в армійську реальність.
Наприклад дрон Mavic не прийнятий на озброєння. Звісно, дрони як клас на озброєнні є, але потрібно приймати ще багато різних моделей і виробників – бо тих дронів, які застосовуються в армії, набагато більше, ніж прийнято на озброєння. Хоча зараз це відбувається пришвидшеними темпами, прогрес є, але цього все одно недостатньо.
З іншого боку, не всі підрозділи укомплектовані дронами. Тобто є штат особового складу підрозділу – це люди, посади. А є штат засобів цього підрозділу. Це те, яке обладнання, транспорт, зброя, ті ж дрони може мати цей підрозділ. Якщо у штаті не прописана наявність цих засобів, то нібито й немає підстав їх отримувати або закуповувати. Але ці штати часто застарілі й не відображають реальних потреб у застосуванні засобів підрозділами. І хоч дрони мають бути у штатах багатьох підрозділів, за фактом це не так.
Але війна триває з 2014 року, невже не вистачило часу змінити якісь нормативи і адаптувати їх під сучасні потреби армії?
В армії є батальйони, роти, взводи, підрозділи різного напрямку: матеріально-технічного забезпечення, ремонтні, розвідувальні, підрозділи зв'язку і підрозділи, які безпосередньо ведуть бойові, штурмові дії тощо. Так от з’ясувалося, що у нас, наприклад, на всю бригаду, у якій, умовно кажучи, 5 тис. людей, може бути лише один підрозділ, який оперує безпілотними літальними апаратами, і у ньому буде 4-5 осіб. Тобто на велику частину є маленький підрозділ, який за штатом може мати лише десяток дронів – і все. А реальна потреба у дронах набагато вища.
Щобільше, в армії облік і списання майна, яке стало непридатним або було знищено – це ціла історія. Вважається, що ти щось прийняв на облік і воно тобі має служити років зі сто. А якщо не служить сто років, то це страшна зрада, злочин, тебе треба знайти і покарати. А дрон – це фактично розхідний матеріал. Тобто всі розуміють, що українській армії треба багато дронів. Але коли військова частина робить офіційний запит на свій керівний орган і каже: «Нам треба тисячу дронів», то співробітник того керівного органу каже: «Вибачайте, у вас по штату їх всього 20, і ви ще ті навіть не списали, а куди ви просите ще?». Кілька таких комунікацій і військова частина вирішує, що краще звертатися до волонтерів.
Але ж ми всі розуміємо, що дрони постійно знищуються. На полі бою їх або виводить з ладу ворожий РЕБ, або частина дронів використовується як камікадзе. Він летить в один кінець, знищує техніку і живу силу противника, і це його основна функція. Він може коштувати недорого, а може й дорого, але результат від його застосування у сотні й тисячі разів перевищує вартість, не кажучи про те, що він рятує життя наших людей.
Резюмуючи: проблема в тому, що дрони на другому році великої війни сприймаються в армії як прилад тривалого використання, а не боєприпас?
Проблема номер один – що у Збройних силах не передбачена достатня кількість і номенклатура цих дронів по різних частинах. Друга причина – не передбачене правильне розуміння способу застосування дрона. Відсутнє розуміння, що в нього коротке життя. Це треба прийняти на рівні свідомості людей, які цей облік приймають. І третя проблема – організація прийняття дрона на облік, а потім його списання, коли він втрачений чи знищений. На цьому етапі у нас все дуже погано. Наприклад, я здивований, але ми взагалі не бачимо прикладів успішного списання дронів у військових частинах.
Уявіть: вам зайшло на баланс 20 дронів, які під час бою були знищені чи втрачені. Все, їх немає. Ви пояснили, як це сталося, з об'єктивних причин. Комісія подивилася ваш звіт і сказала: «Так, все добре, ми це приймаємо». І ви зі свого балансу ці 20 дронів викреслили. Вони на вас не «висять», ви за них не несете персональну і майнову відповідальність. І що головне: ви можете звертатися по нові дрони. Тому що коли у вас ті не списані, то вам ставлять питання: «А нащо ви просите більше, якщо у вас ще ці не списані?». Тобто на людському рівні усі все розуміють, але кожна посадова особа в армії або чиновник у Міністерстві оборони діють згідно зі своїми посадовими інструкціями і нормативами. І той чиновник каже: «Я розумію, що вони у тебе реально знищені, але вони за тобою числяться. Я зараз прийму рішення, що тобі ще можна дати дронів, але ж мене запитають, чому я дав тобі те, що у тебе і так є».
Як підрозділ має доводити, що дрон було втрачено на полі бою?
Перша проблема, через яку списання дронів перетворюється на кошмар, – зайві бюрократичні процедури. Друга проблема – некомпетентні особи, які не знають, як це робити, як облік вести тощо. Третя проблема – коли військові частини вже підготували протоколи, висновки, розслідування, і направили «вище». І от у кабінетах ці військові бачать матеріали, але вони їм зазвичай здаються непереконливими.
Ну, наприклад, людина пише, що у танк поцілила якась ракета, або колона йшла і її обстріляли, у результаті згоріла машина і все майно, яке було у ній. Дають перелік майна, свідки, які це бачили, все засвідчують, командир частини підписав цей рапорт, тобто сказав: «Так, я підтверджую, що так і було». Але кабінетний військовий читає й каже: «Щось мені мало доказів, що так було. Давайте ще фотографії». І от уявіть: люди займаються бойовою роботою, вони й так відволіклися на оформлення цих документів, а тут їм прилітає: «А чого ж ви фоточки не зробили?». Отут починаються голосні матюки. Людина стає «на диби», питає: «А як під час мінометного обстрілу, коли в мене загинули люди, ви хочете, щоби я ще вів фотографування для вашого архіву і збирав докази під час того, коли тупо рятую життя своє, своїх побратимів і намагаюся вести бій?». З іншого боку, можна зрозуміти чиновника, який теж боїться якогось перевіряльника. Бо той до нього прийде і скаже: «Чого ти прийняв це обґрунтування? Доказів недостатньо».
«Ми починаємо розробляти стандартизацію дронів»
Упродовж цього літа волонтерська спільнота обурювалася поведінкою й ставленням Командування медичних сил щодо забезпечення бойових медиків і бійців. Питання теж було у закупівлях: аптечок, кровоспинних засобів, турнікетів тощо. Командування медсил не розробило власних стандартів для складників аптечок і відмовляється приймати міжнародні стандарти. Наскільки у закупівлі дронів важлива ця стандартизація? І чи варто очікувати, що до дронів застосовуватимуть стандарти якості?
Офіс підтримки змін у системі Міноборони вже починає розробляти стандартизацію дронів. Наприклад, ми вже взяли як предмет закупівлі FPV-дрони, проаналізували найбільш розповсюджені типи, вивчили, які з них вже виробляють наші українські виробники, які найчастіше використовують в армії. У результаті провели кілька зустрічей з виробниками і запросили у них всю інформацію про дрони, які вони виробляють, класифікували й узагальнили. Тобто задокументували базові набори характеристик дронів. Вони не описують виключно один конкретний, але під опис підходить ряд моделей, які наші українські виробники уже виготовляють. Тобто у нас є стандарти і аналоги, які відповідають потрібним характеристикам.
Зокрема, ми проаналізували практику застосування конкретних дронів, наприклад, яку вагу несе дрон, яка його система керування, на яких частотах він працює, скільки часу може бути у повітрі, на яку мінімальну дальність летіти. Ці характеристики вже є, і ми пропонуємо військовим частинам їх використовувати, щоби їм було простіше і зрозуміліше, з чого обирати. Для виробника також простіше, бо він знає, що армія закуповує, відповідно – на що розраховувати при організації виробництва. А це ж довгострокова історія, вона може розраховуватися на місяці чи й роки.
Але на початку повномасштабної війни українські виробники не порозумілися з Міністерством оборони. Тоді скандал виник через те, що міністерство нібито не хоче закуповувати літальні апарати в українських виробництв, бо нібито не довіряє новим пристроям, а закордонні – «перевірені й надійні». Яка на сьогодні ситуація з українським ринком дронів?
На початку війни вітчизняні виробники не могли запропонувати велику різновидність дронів, були якісь складні апарати в управлінні чи за технічними вимогами, тому більшість шукали за кордоном. Хоча якісь розробники вже були – «Фурія», «Лелека» – вони активізувалися ще у першій фазі війни, у 2014-2016 році. Але оскільки не було єдиної політики закупівель зі зрозумілими, уніфікованими технічними вимогами до дронів, були непередбачувані правила закупівлі – це привело до того, що виробники не розгорнули масове виробництво. У межах України виробники «Лелеки» і «Фурії» є одними з найбільших, вони є одними з найбільших виробників, але все ж не закривають усі потреби. Грубо кажучи, вони переїхали з гаражів у цех, але це все одно був не завод, який виготовляє сотні й тисячі дронів на місяць. Тому був великий попит у дронах, які завозили з-за кордону партіями.
На сьогодні українських виробників малих дронів – десятки (ті, які вже можуть робити за місяць 100-200 чи й тисячу дронів). Але вони виробляють свої дрони із запчастин, привезених з-за кордону, зокрема з Китаю. Тобто залежні від імпорту.
Але ж мати свої українські виробництва під час війни набагато краще.
Нашому українському продукту все ж зараз надають перевагу, Він переважає зараз по закупівлях, але його недостатньо.
Запит на ринку дронів сьогодні у рази перевищує пропозицію. Навіть польські дрони, типу Fly-I, які у середньому летять 40-50-100 км з поверненням – на них вже черга. Українські «Лелеку» і «Фурія» купити неможливо «зараз на зараз». У вас кошти є, але вам кажуть, що зараз відвантажують все за контрактами, укладеними ще у 2022 році. Тобто термін отримання цих дронів розтягується на багато місяців. Але при всьому цьому парадокс: виробники не збільшують виробництво, бо думають: зараз є великий попит на дрони, бо активна фаза бойових дій, але що робити, коли попит спаде?
- Малі дрони (FPV), відомі як «жужики» чи «одноразові пташки» – близько $500;
- «Мавіки», «Аутели» – $ 3-5 тис. Водночас ті, які мають потужнішу апаратуру (розвиненіші тепловізори, фотоапаратури, механізми всередині тощо) – до $10 тис.;
- «Лелека», «Фурія» (крилаті дрони) – 1-3 млн грн.
А новина про те, що Верховна Рада вирішила вилучати військове ПДФО з місцевих бюджетів і централізовано спрямовувати його на закупівлю та власне виробництво дронів на них не впливає? Адже це може означати, що держава почне закуповувати більше дронів.
Виробники бачать у новинах, що ПДФО хочуть забрати з місцевих органів і передати на центральний рівень. Отже, вони можуть вирішити, що у військових частин не буде грошей, щоби закуповувати дрони, а буде закуповувати одна центральна контора. А як вона це робитиме? А якщо вона обере якогось одного виробника і всі менші тоді пролітають? У них такі думки. І відразу прогноз ризиків такий, що вони не наважуються збільшити виробництво.
Парадокс: нам потрібне виробництво дронів, але його у достатній кількості немає, бо немає системи його розвитку. Це, знову ж, питання до державної політики, бо у нас досі «планова економіка».
Якщо для українських виробників зброї навіть війна – не гарантія того, що вони матимуть гарантоване замовлення й прибуток, то який тоді вихід? Будівництво державних заводів із виготовлення дронів?
Держава не має будувати заводи з виробництва дронів. Цим нам не треба займатися, бо, вибачте, це провалять. Треба просто забезпечити умови місцевим виробникам і дати їм гарантію того, що вони не залишаться сам на сам з кредитами і боргами, бо ризикнули, збільшили виробництво – і залишилися ні з чим. Треба, щоби закупівлі були сталими і регулярними, так можна вирощувати свого місцевого виробника. А для цього потрібні універсальні стандарти, щоби виробник мав альтернативу збуту продукції в інші держави, на внутрішній ринок чи для комерції тощо. Це товар подвійного призначення і він буде затребуваний навіть у сільському господарстві.
Тому держава й Міноборони, щоби розвивати цю промисловість, мають давати виробникам стабільні контракти. І не одному виробнику, а кільком – щоби вони зростали. Або ж можна допомогти із забезпеченням цих виробників запчастинами. Тобто не потрібно будувати державний завод із виробництва дронів – кошти можна вкласти у завод з виробництва специфічної електроніки, яка підходитиме всім українським виробникам дронів. Бо зараз її закуповують в інших державах, а для виробників це стратегічна частина. І держава може відіграти дуже важливу роль: зробить щось, від чого залежать усі чи переважна більшість виробників.
З вашого бачення, скільки треба часу, щоби нормалізувати ситуацію із закупівлею дронів? І чи реально це взагалі?
За оптимістичним прогнозом навести лад у тилових закупівлях можна за рік. Доведеться поставити з голови на ноги всю систему. Перші результати можна отримати за пів року. А щоби трансформувати усе – десь три роки.
Закупівельна функція на сьогодні буде виступати драйвером інших процесів. Бо це означає, що вона починає впливати на планування закупівель, облік, формування потреб і технічних вимог, бере «під крило» взаємодію між фінансами, постачальниками та замовниками. Тому оптимістичний прогноз – відносно скоро ми зможемо побачити результат.
Аліна Євич, «Главком»
Коментарі — 0