500 днів полону. Рідні полонених прикордонників із Маріуполя вийшли на мітинг у Києві

Сьогодні на Майдані Незалежності у Києві на мітинг вийшли кілька десятків родин полонених маріупольців та родин Донецької тероборони. Вони працювали прикордонниками й одними з перших зустрічали ворога 24 лютого, коли росія напала на Україну. Про це повідомляє кореспондент «Главкома».

Сьогодні, 27 серпня, виповнюється 500 днів відтоді, як прикордонників Маріуполя взяли в полон. Відомо, що заручниками РФ лишаються тисячі бійців, проте навіть впізнаних військовослужбовців Росія інколи відмовляється визнавати полоненими, порушуючи Міжнародні конвенції та правила війни. 

Нині на Майдані Незалежності зібралися вже кілька сотень людей – рідні полонених і небайдужі кияни. Організатори мітингу – Спільнота родин полонених маріупольців. Нині в її складі понад сотня сімей воїнів, і ця кількість фактично щодня зростає. 

Олена, дружина одного з полонених прикордонників, пригадує в розмові з журналістами «Главкому»: ще напередодні вторгнення, 23 лютого, її чоловік попросив дружину зібрати їхні речі. Та сама «тривожна валізка» була напівзібрана ще з кінця січня, однак у ній не вистачало аптечки й кількох особистих речей подружжя.

24 лютого о п’ятій ранку жінку розбудило повідомлення, яке прийшло від коханого: «За тобою зараз заїдуть. Збирайся, їдь». Тоді за жінкою приїхав близький друг маріупольця, який відвіз її зі своєю родиною до батьків на західну Україну. Після того Олена отримувала ще два повідомлення від чоловіка: «Я живий, все добре. Думаю про тебе» та «Чекай мене». Останнє повідомлення вона отримала 2 березня, тоді ж зв’язок з чоловіком втратили й побратими по службі. Ймовірно, за кілька хвилин чи годин після відправлення чоловіка взяли у полон. 

«Главкому» жінка зізнається: кілька перших днів очікувала, що чоловік раптово з’явиться в мережі чи зателефонує. Коли цього не сталося – почала звертатися до «Товариства Червоного Хреста» та представництва ООН в Україні. Перші візити та відбулися ще у квітні 2022 й систематично повторювалися, однак відповідь завжди була одна: «У списках немає, не знаємо. Шукайте», тож допомоги від організацій родина не чекала. Однак у липні 2022 вона помітила чоловіка на одному з окупантських відео. Він не розмовляв, однак сидів серед інших полонених. Схудлий, з синцями на обличчі й змученим поглядом. 

«Я тоді побачила його – і мені так захотілося плакати. Я була щаслива, що він живий, бо відео нібито було свіже. Але його вигляд мене шокував: він неприродно тримав руку, ніби вона була зламана чи вивихнута, під очима були синці, одне око дуже пухле – ніби вдарене. По ньому відразу можна зрозуміти, що його перед тим дуже сильно били», – розповідає Олена. 

Після того жінка вже зверталася і в ООН, і в «Червоний Хрест», і в МОУ, і до Уповноваженого з прав людини. Всі обіцяють, що чоловік повернеться додому – вони зроблять все можливе – однак жодних змін фактично не відбулося. Єдине – після того відео статус чоловіка змінили з «безвісти зниклого» на «полоненого». Жінка запевняє: просто зараз, за півтора року великої війни, він переживає тортури. Про це їй розповідали хлопці, які повернулися з полону й бачили маріупольця – упізнали його по фото. 

«Мені розповідали страшні речі. Як їх катували тільки за те, що вони були на кордоні, били ногами й пускали струм по тілу, бо вони – «зрадники», що не пустили їх без бою. Один чоловік розповідав, що вони взимку й влітку спали в одній камері, розрахованій на одного, на бетоні. І бувало, що приходили росіяни, запитували, скільки років ті служили, і били стільки ж разів ногами. Це катування. Їх годують сміттям, не дають вмитися – нічого. І це у нас, в Києві, тривоги як за графіком. А у них за розпорядком – тортури й побиття. І вони нічого не хочуть, нічого не питають – просто знущаються, бо їм не можуть нічим відповісти на це», – крізь сльози каже Олена. 

Аскольд Квятковський, капелан із Маріуполя, який вивіз напередодні окупації тисячі містян, зауважує: чужого болю для українців сьогодні не існує. Нам сьогодні болить одне – те, що герої-захисники вже пів тисячі днів перебувають у жорстокому полоні окупантів. І визволити їх будь-яким можливим способом – це те, про що зобов'язані думати всі. 

Уже в ніч з 21 лютого 2022 маріупольські прикордонники прийняли перший бій ще на раніше окупованих територіях. Попри мужність і героїзм, ворог переважив технікою – і, на жаль, військові потрапили в полон, який триває уже понад 500 днів. 16 місяців вони не мають жодного зв'язку з рідними і єдине, що тримає їх морально – надія, що міжнародні організації дотримають слів та обіцянок, і нарешті звільнять полонених героїв. Досі над ними Росія проводить суди. Деяких із воїнів вона хоче полонити ще на 25 років – інкримінуючи їм вбивства які наші військові не скоювали. 

«Наші захисники з першого дня виконували завдання з оборони Маріуполя лишаючись у місті під постійними обстрілами. І увечері 24 лютого я чула найстрашніше від нього – мій Ілля прощався зі мною. Він розумів, що кожної секунди його може не стати. Перебуваючи під постійним тиском ворога, вони тривали «Азовсталі», «Азовмаш» та завод Ілліча. Звідти вони потрапили в полон – і більше ми нічого про нього не чули й не знаємо. Ні фото, ні інформації, лише надія. Сьогодні триває 16-й місяць невідомості», – розповідає Тетяна, дружина полоненого прикордонника, кінолога Іллі Музики.

24 лютого сотні дітей маріупольських прикордонників бачили своїх тат востаннє. Після – лише по фото. Сьогодні вже ростуть сотні дітей, які пам'ятають батька лише по фото.

«Мій чоловік – військовий, який добре знає, що таке війна. Я неодноразово просила його піти зі служби, але ця тема була в нас закрита. Він був патріотом, і він до останнього виконував свій обов'язок. Я ніколи не бачила в його очах страху, вперше – перед тим, як він здавався у полон. Він мені обіцяв вижити, але був готовий до того, що це буде пекло. Нашому сину тоді не було й двох років. І він щодня годину чекав тата під дверима. Сподівався, що тато повернеться. Зараз він робить вигляд, що дзвонить тату по стаціонарному непрацюючому телефону й дуже просить його повернутися. Він знає, що «погані дяді» його не відпускають. І моя дитина тепер пам'ятає батька лише по фото», – розповідає Роксана, дружина військовополоненого прикордонника Миколи Лещенка. 

Нагадаємо, героїчні захисники Маріуполя 82 дні відтягували сили росіян на себе, даючи українській армії можливість перегрупуватися. Останні тижні увагу всього світу було зосереджено навколо заводу «Азовсталь», на території якого зайняли оборону бійці «Азова», прикордонники, нацгвардійці тощо. Вони перебували в оточенні, майже без їжі та води, не було чим лікувати поранених.

Влада неодноразово визнавала, що через сукупність причин основне угрупування українських військ не може підійти до Маріуполя, аби провести воєнну деблокаду і врятувати військових. Навіть «зелені коридори» для цивільних регулярно зривалися.

Володимир Путін демонстративно віддавав наказ про припинення штурму «Азовсталі», але безперервне бомбардування заводу тривало. Ситуація ставала з кожним днем все більш важкою, а родичі «азовців» били на сполох і зверталися до Зеленського та закордонних лідерів із проханням допомогти вивести звідти гарнізон та евакуювати поранених.

У травні 2022 року, гарнізон, який утримував «Азовсталь», отримав наказ – припинити оборону.

До слова, минулого місяця у Києві пройшла акція до роковин теракту в Оленівській колонії. Активісти заклики звільнити полонених «азовців».