Заступник голови КМДА Валентин Мондриївський: Порівняно з 2022 роком у столичних садочках на 45% менше дітей
«Освітня міграція», система «світлофор» та нескінченні тривоги: як столичні школи переживають важку осінь та готуються до зими
Початок цього навчального року у Києві збігся з посиленням російського повітряного терору столиці. Ще до 1 вересня Київська міська держадміністрація закликала заклади освіти бути готовими оперативно змінювати формат навчання залежно від безпекової ситуації.
Відтоді освітній процес у Києві остаточно втратив передбачуваність. Школи чергують очний, дистанційний та змішаний режими залежно від наслідків нічних ударів, а учні пошкоджених закладів змушені тимчасово переходити до сусідніх шкіл. Розклад столичних школярів тепер залежить не лише від навчальної програми, а й від того, куди цієї ночі прилетіло та чи є змога вчасно та безпечно добратися до навчального закладу. Єдиних правил для всього міста немає – і, схоже, не скоро вони з’являться.
Заступник голови Київської міської адміністрації з гуманітарних питань Валентин Мондриївський курує роботу департаменту освіти та науки. Мондриївський є давнім соратником мера столиці Віталія Кличка, а в КМДА він з 2008 року. В інтерв’ю «Главкому» один з ключових керівників столиці розповідає, як київська освіта намагається не скотитися в суцільну «дистанційку», чому мегаполісу не потрібні підземні школи за харківським прикладом, як зменшується кількість дітей в дитсадках й перших класах та чи можуть зимові канікули затягнутися до весни.
Місяць тому, станом на 12 жовтня, ви рапортували, що 144 тис. учнів у Києві навчалися очно, ще понад 66 тис. – у змішаному форматі. Понад 22 тис. школярів здобували освіту винятково дистанційно. Як ці цифри змінюються і за якою логікою?
Погода і безпекова ситуація зараз – категорії, які постійно змінюються. Тільки якщо до погоди можна приготуватися, то безпекові загрози щоразу дають новий виклик. Залежно від наслідків ракетно-дронових обстрілів столиці, вирішуємо, чи є можливість проводити заняття очно, чи переходимо на дистанційне навчання. Київ – величезний мегаполіс. Зробити уніфіковані правила на всій його території, звісно, можна, але тоді треба усвідомлювати, що на дистанційку доведеться перейти усім, що є не найкращим варіантом. Тому намагаємося маневрувати.
Мета номер один – забезпечити безпеку дітей та педагогів. Друга – питання якості освіти. А далі йдемо за градацією: наприклад, в пріоритеті увага до молодшої і старшої школи. Найменші проходять адаптивний етап, їм потрібні і посилена увага, і безпека, тому навчання в укриттях шкіл – насамперед для них. Старшокласникам треба готуватися до НМТ, тому їм теж важливий очний формат навчання. Середня школа, якщо навчальний заклад не в змозі забезпечити укриття для усіх одночасно, йде або на змішаний формат, або навчається у дві зміни.
Повністю дистанційне навчання ми намагаємося використовувати якомога менше. Ви навели статистику на 12 жовтня, але вже за десять днів у нас 55% учнів навчалося в очному форматі і ми цю частку збільшуємо. Тривають ремонти укриттів – це постійний процес. За цей період кількість шкіл, які можуть одночасно прийняти усіх дітей і педагогів під час тривоги, зросла зі 161 до 215. Загалом це 52% комунальних шкіл. І 193 школи (47%) навчаються у змішаному форматі: друга зміна або «світлофор» – тиждень очно, тиждень дистанційно. Це вже педагогічні колективи визначають.
Останнім часом стало трендом порівнювати нас з Харковом. Ми не применшуємо обставини, в яких перебуває Харків, але у Києві – інші воєнні виклики, не менш загрозливі. Нагадаю, що Київ залишається найбільшою освітньою громадою України: якщо враховувати комунальні та приватні заклади, у столиці навчається понад 300 тис. учнів.
Нам дорікають, що в Харкові є 10 підземних шкіл, де діти одночасно навчаються. У нас теж такі заклади є, але у Харкові їх будували за кошти державного бюджету, а у столиці це будується за кошти киян (тобто міського бюджету). Звісно, усім прифронтовим містам треба допомагати, але Київ – теж стратегічна ціль для ворога.
Важливим показником нашої роботи є те, що кількість людей у місті не зменшується. Люди звідси не їдуть, попри те, що мер висловив застереження подумати та подбати про запасні варіанти для власних сімей. І це хороший сигнал для нас: за всієї небезпеки люди відчувають себе більш-менш упевнено.
Тобто ви не вносите в свої розрахунки зменшення кількості учнів у школах?
Напередодні зими ми не бачимо значного відтоку учнів. Але щось коригуємо згідно з реальним станом речей. На відміну від школярів, очевидною є просадка кількості дітей в садочках. І це вже тенденція. Якщо глобально дивитися й порівнювати з 2022 роком, в садках лишилося на 45% менше дітей. Падіння народжуваності, міграція – це все вже має наслідки.
У школах кількість дітей теж зменшується, але не так стрімко. Це теж питання часу. Наприклад, до першого класу цього року пішло дітей менше, ніж попереднього. Просто різниця ще не дуже велика, але наступного року вона стане більшою. За п’ять років війни уже маємо проблеми з наповненням перших класів, коли місць у школах більше, ніж дітей. Держава теж це має бачити – діти є маркером глибших процесів.
Наразі ситуація з постійними обстрілами та рівнем нашого захисту, звісно, нервова та нестабільна, але з точки зору готовності навчальних закладів столиці до освітнього процесу, я вважаю, що ми з педагогічними колективами з честю справляємося з ситуацією. Вона некомфортна, незручна, часто неочікувана, тому що ти не можеш спланувати нормально тиждень, бо не можеш передбачити плани та дії ворога, але ситуація робоча і під контролем.
«Більш ніж у половині шкіл можна продовжувати навчання під час тривог»
Ви згадували про підземні школи у Харкові, які постійно наводять як успішний приклад. Чи планується у Києві будівництво нових підземних шкіл?
Давайте визначимось, що таке підземна школа. Це якийсь простір, в якому може вміститися вся школа і під час тривог проводити там навчальний процес. Так у Києві половина шкіл працює в очному режимі. Якщо ж казати про будівництво нових підземних шкіл, то в цьому поки немає сенсу, бо кількість дітей поступово зменшується. Тому застосовуємо принцип «освітньої міграції» – якщо дітей стає менше, то класи можна об’єднувати в приміщенні однієї школи. Це управлінські рішення, які не потребують будівництва нових закладів.
У Харкові все зрозуміло – туди балістика долітає за півтори хвилини – немає часу на реакцію. Тому будувати школи під землею – це безальтернативне рішення для харків’ян. Ми ж будуємо нові споруди подвійного призначення (з протирадіаційними властивостями) з 2023 року – визначили потребу звести таких 46, і 13 будуть готові на кінець року. Щодо найпростіших укриттів, то велика їх кількість з’явилась через облаштування підвалів, які раніше не були для цього пристосовані, – там зробили вентиляцію, провели світло, замінили труби, поставили парти. І як результат: більш ніж у половині шкіл учні та педагоги можуть продовжувати навчання в укриттях під час тривог.
Тільки на цей рік ми виділили майже пів мільярда гривень на ремонт і облаштування укриттів, на будівництво – майже 900 млн, а від початку повномасштабної війни з міського бюджету на такі проєкти виділили близько 6 млрд грн. У бюджеті на наступний рік, який ми зараз плануємо, це теж є пріоритетом. Ми розуміємо, що навіть після перемоги ми не поміняємо сусіда, а значить маємо бути готовими до захисту громади.
Після п’яти років війни уже маємо проблеми з наповненням перших класів,. Держава теж це має бачити – діти є маркером глибших процесів
На початку навчального року було 11 шкіл, що змушені були працювати повністю дистанційно, а зараз їх – лише чотири. Що змінилося – укриття з’явилися чи просто дітей перерозподілили?
Наразі повністю дистанційно працюють чотири заклади загальної середньої освіти. Це школи, де укриття відсутні або ще перебувають у процесі ремонтних робіт.
На початку навчального року 11 закладів розпочали роботу у дистанційному форматі через адаптацію до нових безпекових загроз та результати обстрілів, коли окремі заклади влітку зазнали суттєвих руйнувань. Водночас у деяких закладах вдалося організувати очне навчання завдяки освітній міграції – використання наявних вільних приміщень та місць в укритті в інших закладах освіти. До прикладу, у Голосіївському районі 110-та школа вчиться у 319-й. Тобто зменшення кількості шкіл на дистанційному навчанні – це результат організаційних рішень, які дозволили дітям повернутися до очного навчання. У тому числі, й переоблаштування укриттів. Але враховуйте, що цифра ця змінна: за ніч обстрілів до п’яти закладів можуть випадати в дистанційний режим на три-п’ять днів, поки не усунуть критичні ушкодження й не спланують подальший формат роботи.
Як організований навчальний процес для дітей на період відновлення їхніх шкіл після обстрілів?
Один з варіантів – освітня міграція: діти навчаються на цей період в іншій школі зі своїми педагогами. Наприклад, у Дарницькому районі учнів пошкодженої школи №10 тим часово перевели до дитячого садка №85, а учні школи №160 навчаються у школах №127 та №289. Не завжди потрібно переміщувати весь заклад. Якщо частина будівлі залишається безпечною та придатною для навчання, там можуть продовжувати освітній процес окремі класи. Наприклад, початкова школа може залишитися у своєму приміщенні, тоді як старші учні навчатимуться в іншому закладі. Варіантів насправді чимало.
«Батьки більш спокійні, коли дитина під час тривоги в шкільному укритті, а не вдома у квартирі»
Батьки часто скаржаться, що навчання в змішаному форматі дуже хаотичне. Одна школа вчиться офлайн тиждень через тиждень, в сусідньої – свої графіки. Чи може бути запроваджений якийсь зрозумілий алгоритм для всієї столиці, аби батьки та учні могли розуміти логіку переходу між форматами наперед та планувати час? Чи в нинішніх умовах це неможливо?
Розділимо це питання на теоретичну і практичну частини. Єдиним зрозумілим усім однаковим алгоритмом може бути дистанційка. Це значить, що дитина сидить вдома, і незрозуміло, чи є в неї світло, інтернет, чи може вона спуститися в укриття. Ми це вже проходили, коли починали навчальний рік і провели дуже багато дискусій. Зрозуміли, що це – не робоча модель, бо батькам насамперед потрібна безпека дітей. Батьки більш спокійні, коли дитина під час тривоги в шкільному укритті, а не вдома у квартирі.
І ми пішли на такий крок, навіть якщо це шкодить навчанню. Школа в такому випадку стає територією безпеки. А далі вже директори оцінюють кількість дітей, частоту тривог, місткість укриттів і намагаються вибудувати систему освіти на користь очного навчання. Якщо його забезпечити не вдається, тоді з’являється змішана система, яка не всім подобається. Але це точно краще, ніж дистанційний формат, коли дитина просто сама сидить вдома. Одна дитина відповідальна і дійсно вчиться дистанційно, а інша розповідає батькам, що вчиться, а насправді тільки робить вигляд.
Ми називаємо цей підхід «клієнтоорієнтованістю» – намагаємося вибудовувати систему, яка гарантує безпеку дітям, спокій батькам, належне навантаження на педагогів та максимально якісне навчання в цих умовах.
Ви кажете, що директори шкіл самостійно багато чого вирішують, орієнтуючись на обставини. Наскільки широке в них поле для маневру?
Ми розробили документ – «Регламент роботи закладів освіти міста Києва в умовах надзвичайних ситуацій». Він визначає, як мають діяти не лише директори шкіл і садочків, а й управлінці всієї системи освіти в кризових обставинах. У ньому чітко прописані обов’язки, функції та алгоритми дій, але водночас передбачена можливість ухвалювати рішення з урахуванням конкретної ситуації в закладі.
Наприклад, якщо тривога почалася рано вранці і не закінчилася до початку уроків, а батьки все одно привезли дитину та поїхали далі у справах – її мають прийняти і відвести в укриття. Раніше заклад освіти розпочинав роботу після відбою, але дійшли висновку: якщо батьки взяли на себе відповідальність і привезли дитину до школи, її не можна не пустити.
Тому в школі є відповідальний черговий чи кілька чергових працівників, які приймають дітей і забирають їх до укриття. Коли тривога закінчується, вони або повертаються до навчання в класах, або продовжують навчання в укритті.
Так само якщо батьки хочуть забрати дитину під час тривоги – її віддають під відповідальність батьків. Хоча раніше директори шкіл цього не дозволяли.
Як часто батьки скаржаться на імпровізовані рішення директорів шкіл?
За перший місяць навчального року маємо 184 звернення, з них 49 скарг. Найчастіше питання стосувалися облаштування укриттів. Лише 6% всіх звернень стосувалося організації освітнього процесу.
Я маю досвід роботи в районі, коли у мене було 32 школи в управлінні, і я тоді ще для себе зробив висновок, що все залежить від керівника. І це не тільки про освіту, а про будь-який напрямок. Якщо людина розумна, відповідальна, фахова, то вона врахує помилки і виправить ситуацію.
Звісно, ми намагаємося реагувати на всі проблеми, а в батьків зараз достатньо каналів, щоб достукатися – соцмережі, районні управління освіти, прямі звернення до мене чи до мера.
«Перевести всі школи в один формат навіть за п’ять років неможливо»
Після виснажливих нічних обстрілів діти часто залишаються вдома або запізнюються на перші уроки. Вчителі та ті ж директори шкіл перебувають у схожій ситуації. Чи застосовуються якісь єдині рекомендації щодо гнучкого початку уроків та взагалі навчання у такі дні?
Повторюся, що Київ – дуже велике місто, і не тільки дітям, а й педагогам потрібен час, щоб просто доїхати до роботи через ті ж мости. А дуже часто вони живуть за межами міста. Тому директорам надали можливість робити невеликий люфт – 15–60 хвилин після закінчення тривоги, щоб люди могли дістатися до школи. Якщо тривога оголошена під час дистанційного уроку, учителі спускаються в укриття та відновлюють онлайн-заняття впродовж 15 хвилин.
Ви згадували про школи, де є можливість проводити уроки в укриттях всім класам. А як повноцінно їх проводити, бо давайте відверто: така кількість дітей в одному, хай і великому, приміщенні – це неймовірний ґвалт?
Нові укриття, які будувалися з 2023 року, проєктувалися за дуже складними нормами – у більшості з них передбачали бетонні перегородки. А в кінці 2023-го ми дійшли висновку, що весь цей простір у новозбудованих укриттях можна організовувати простіше – відгороджувати окремі зони спеціальними ролетами і таким чином робити поділ на класи. Це дешевше й швидше, ніж проєктувати та будувати бетонні перестінки в укриттях.
У тих 215 навчальних закладах, де різні класи навчаються очно, найпростіші укриття поділені зонами і там може бути дещо шумно, але це вже залежить від майстерності вчителя і наші педагоги демонструють неабияку віртуозність. Так, їм складно, але вони не зупиняються і знаходять способи продовжувати навчання. Якщо ж укриття так сплановане, що не дозволяє організувати навчальний процес, зрозуміло, що там стоїть галас і вчителям навчати складніше. У таких школах директори ухвалюють рішення або робити дві зміни, або вчитися очно через тиждень. Перевести всі школи в один формат навіть за п’ять років неможливо.
Яка середня вартість ремонту та будівництва одного укриття? Чи були випадки затримок будівництва та ремонтів або суттєвого здорожчання робіт?
Проєкти дуже різняться – укриття будують з розрахунку від 300 до 1200 осіб, тому говорити про середню вартість буде некоректно. А от щодо затримок – усе залежить від вміння організувати роботу. Основними виконавцями цих робіт є районні державні адміністрації, і минулого року вони повернули до бюджету майже 800 млн грн, передбачених на будівництво укриттів. Крім того, вже сьогодні є приклади повної зупинки будівництва окремих споруд подвійного призначення, зокрема, два таких в Деснянському районі (районом керує затятий критик міської влади Максим Бахматов – «Главком»). Потрібно буде ухвалювати кадрові рішення для неефективних керівників.
Якщо більшість предметів можна вивчати онлайн, то як бути з фізкультурою? Чи не розглядається можливість організації хоча б базових спортивних зон для дітей в укриттях? Чи це вже перебір?
Відверто кажучи, перебір. На рівні Міносвіти мали б чітко визначати пріоритети. Нині уроки проводять за розкладом відповідно до державного стандарту, який у міністерстві жодного разу не переглядали і не коригували під час війни. Насамперед мали б забезпечити дітям можливість якісно отримувати базові знання з математики, української мови, історії та інших ключових предметів навіть в умовах війни.
Звісно, фізична активність важлива для дітей, і в нових укриттях за можливості передбачають відповідні зони. Але облаштування повноцінних спортивних просторів сьогодні не є першочерговим завданням. Наш головний пріоритет – безпека дітей і можливість продовжувати навчання.
У кожній громаді – свої правила освітнього процесу, залежно від безпекової ситуації. А які централізовані директиви чи рекомендації надає Міністерство освіти? Як ви з ним координуєтесь?
Школи мають достатньо велику автономію, і це важливо, особливо в нинішніх умовах. У кожного закладу свої «вихідні дані» – безпекова ситуація та можливості організації навчального процесу. Це враховано й у останніх методичних рекомендаціях МОН: заклад самостійно визначає формат своєї роботи, виходячи з наявних можливостей.
Водночас є спільні правила для всіх. Починаючи від структури навчального року, тривалості канікул, періоду вручення документів про освіту. Цього року змінився підхід до дистанційних уроків під час повітряної тривоги. Раніше уроки переривалися, а тепер дистанційне заняття може продовжуватися з короткою перервою, необхідною для того, щоб учні та педагог перейшли в безпечне місце.
Тобто ми маємо спільні правила безпеки, але водночас залишаємо школам можливість організовувати навчання так, як дозволяють їхні безпекові умови.
«В університеті Драгоманова на вчителя фізики прийшли навчатися троє студентів»
Як місто додатково підтримує педагогів, які змушені відповідати не лише за викладання, а й за безпеку та психологічний стан десятків дітей у замкненому просторі?
Ми розуміємо, наскільки велике навантаження сьогодні лягає на педагогів. Тому один із напрямів підтримки – матеріальне забезпечення.
У Києві ми зберегли муніципальну надбавку для всіх працівників закладів освіти – і педагогічних, і непедагогічних. Вона становить 20%, а для керівників закладів та їхніх заступників – 50%. Також передбачені преміальні виплати.
Із вересня уряд запровадив чергове підвищення оплати праці педагогів шкіл. Водночас фінансування підвищення зарплат іншим категоріям працівників, зокрема, дошкільної освіти, покладено на місцеві бюджети. Ми вже враховуємо ці зобов’язання під час формування бюджету Києва на 2027 рік.
Є в місті й окрема програма відзначення професійних досягнень педагогів – премія міського голови Віталія Кличка для переможців і лауреатів міського туру всеукраїнського конкурсу «Учитель року». У 2026 році розмір цих премій суттєво збільшили. Переможці, які посіли перше місце, протягом року отримують щомісячну виплату понад 34 тис. грн, за друге місце – майже 26 тис., за третє – понад 17 тис.
Але підтримка педагогів – це не лише матеріальне забезпечення. Інститут післядипломної освіти університету Грінченка реалізує програму «Будьмо здорові», спрямовану на психологічне та ментальне відновлення педагогів. Учитель, який щодня працює з дітьми в умовах війни, також потребує підтримки та можливості відновлювати власні сили.
Наразі, і не тільки в Києві, бракує вчителів певних предметів (фізики, хімії, деяких іноземних мов). Чи є розуміння, як цю проблему вирішувати?
Щодо вчителів-предметників маємо сумну статистику: у профільному педагогічному університеті ім. Драгоманова вже не перший рік на вчителя фізики прийшли навчатися троє студентів. Держава має бачити цю проблему і знаходити стимули для майбутніх вчителів. Бо якщо просто не втручатися, то за п’ять років в школах по всій країні буде бракувати висококваліфікованих педагогів.
Який в Києві наразі дефіцит вчителів?
Не сказав би, що наразі він значний. От у 2022 році був відтік педагогів, а потім люди повернулися. До того ж, у нас є муніципальний університет ім. Грінченка (колишній Київський міський педагогічний університет ім. Грінченка – «Главком»), який готує кадри. Там є різні факультети, і педагогічна складова, як колишня базова для нього, лишається досить сильною. До того ж, університет забезпечує системне підвищення кваліфікації для діючих учителів. Тому столичні потреби він покриває, але не може покрити всю Україну.
У школах відчувається брак не тільки учителів, а й психологів. А вони особливо потрібні саме зараз – для дітей, які втратили близьких, або просто нервують через обстріли. А ті психологи, що є у штатах шкіл, дуже навантажені. Чи планується збільшувати їхню кількість, чи це така ж непідйомна історія, як із дефіцитом вчителів?
Психологів справді не вистачає, особливо у великих закладах. Є школи, де навчається понад тисяча дітей – і працює лише один психолог. Тому у Києві ми розвиваємо проєкт «Ментальна варта» – але це більше швидка психологічна допомога. Якщо у школі трапляється дуже складний конфлікт, кризова ситуація, трагічна подія – як, наприклад, убивство на фунікулері чи напад з ножем на вчительку – тоді кращі дитячі психологи їдуть групою і працюють з тим середовищем, де цей конфлікт відбувся.
Але це не вирішує питання глобально. Тому Департамент освіти і науки неодноразово звертався до міністерства, щоб збільшити кількість штатних одиниць для психологів у школах. Це потребує рішення на державному рівні, адже йдеться про нормативи кадрового забезпечення. І тут Міносвіти мало б отримувати сигнали з регіонів, в тому числі, від нас, що ставки психологів мають бути переглянуті. Необхідно реагувати на сучасні виклики, які з’являються не лише в школах, а й у суспільстві в цілому. Чинний наказ міністерства, яка визначає штатні нормативи, відверто застарів і не враховує нинішні психологічні навантаження, роботу на прифронтових територіях.
Але поки ми виходимо з нинішньої ситуації, зміна якої залежить від рішень на рівні центральної влади. Це як із харчуванням: було ухвалене рішення, що з 1 вересня всі діти з першого по десятий клас харчуються за бюджетний кошт. Це було популістичне, передчасне рішення, яке є дуже дорогим для реалізації. Але держава так вирішила і ми не маємо права їй суперечити. У Києві це рішення можна виконати, бо наш міський бюджет дозволяє, але є регіони, для яких це просто непосильно.
До речі, про харчування. Зараз багато учнів вчаться дистанційно або у змішаному форматі. Що з коштами, які були виділені на їхнє харчування? Або уявімо ситуацію, коли їжу для учнів приготували і лунає затяжна тривога. Що далі з цими харчами?
У 2018 році, коли я прийшов на посаду заступника, у Києві започаткували реформу харчування. І на сьогодні у нас майже не залишилось районів, де в школах харчуванням займається комунальне підприємство. Цю послугу ми купуємо на ринку. У чому тут перевага? Місто оплачує фактично надані послуги, тобто за ту кількість порцій, які діти реально отримали. Відповідно, якщо частина учнів через дистанційне навчання не відвідує школу, ці кошти не витрачаються на харчування, яке фактично не надавалося.
Що стосується ситуацій із тривалими повітряними тривогами, постачальники мають оперативно реагувати на зміну обставин і коригувати процес приготування та видачі їжі.
Але ж тривоги можуть бути несподіваними, а їжа вже готова.
У таких випадках, якщо є можливість, готову їжу доставляють в укриття або організовують харчування дітей після відбою тривоги. Заклади адаптуються до гнучкого режиму роботи. Також у разі тривалих кризових ситуацій передбачене так зване «аварійне меню» – продукти, які не потребують приготування: фрукти, печиво, бутерброди. Це дає змогу забезпечити дітей харчуванням навіть за нестандартних обставин.
«Є коледж у Святошинському районі, по якому прилітало вже шість разів»
Як триває підготовка шкіл та дитсадків до чергової важкої зими? Чи достатньо тих заходів, що вже були застосовані минулого року, чи ситуація суттєво змінилася?
Це вже четверта зима в умовах повномасштабної війни, тому ми розуміємо, до яких викликів маємо готуватися. Водночас кожен опалювальний сезон приносить нові ризики. За рік у столичних закладах освіти суттєво посилили резервне енергозабезпечення. Лише кількість генераторів зросла майже на 25% – із 681 до 849 одиниць. При цьому їх сумарна потужність збільшилася більш ніж утричі – з 10,1 до 31,6 тис. кВт. Це дає закладам більше можливостей для роботи під час тривалих відключень електроенергії.
Минулого року проблеми з теплопостачанням виникали в закладах освіти чотирьох районів столиці. Тоді ми вперше застосували механізм «освітньої міграції» в Печерському та Голосіївському районах – тимчасово переводили дітей до інших закладів, де були належні умови для навчання.
Більшість шкіл і дитячих садків залежать від централізованого теплопостачання – це особливість столиці. Якщо опалення буде відсутнє в якомусь мікрорайоні/районі чи частині міста – за таких умов працюватимуть лише школи, які є опорними. Йдеться про заклади, які забезпечені потужними генераторами та пересувними котельнями. Вони мають в разі складної ситуації стати територією безпеки не лише для учнів, а й за потреби мешканців сусідніх будинків.
Станом на сьогодні у Києві внаслідок російських обстрілів пошкоджено 341 заклад освіти
Скільки таких опорних шкіл вже визначено? Чи вони рівномірно розподілені по районах?
Ще минулого року в Києві визначили 50 опорних шкіл – по п’ять у кожному районі. Цього року можливості для резервного забезпечення теплом та електроенергією розширюються. Наприклад, у Голосіївському районі до мобільних котелень уже підключили чотири школи та дев'ять дитячих садків, оскільки там триває перекладання тепломереж і тимчасово відсутнє централізоване опалення.
Важливо розуміти, що в умовах війни ситуація змінюється мало не щодня. Тому ми постійно координуємо дії з районами та відповідальними службами, оцінюємо ризики й за потреби оперативно ухвалюємо рішення.
Правила безпеки для дошкільнят суттєво відрізняються від протоколів для школярів?
Глобально принципи безпеки однакові для всіх. Тому садки теж потребують укриттів, але свого часу їх будували без підвалів, тому там складніше планувати простір і найпростіші укриття ми переоблаштовували з колишніх овочесховищ. Але в садках і дітей менше – можна діяти гнучкіше: коли конкретний садок не може забезпечити належні умови, ми шукаємо можливості тимчасово направити дітей до іншого закладу, де є укриття та необхідні умови. Тут важливо знайти баланс між безпекою дітей і реальними потребами родин.
Суттєва відмінність садків від шкіл полягає в тому, що законом «Про дошкільну освіту» заборонено перебування в укриттях сторонніх осіб – вони лише для дітей та працівників установ.
Чи приділяється додаткова увага тим садкам та школам, які розташовані поблизу, скажімо так, чутливих об'єктів? Бо в деякі навчальні заклади прилітало вже неодноразово.
Станом на сьогодні 341 заклад освіти пошкоджений внаслідок російських обстрілів. Є, зокрема, коледж у Святошинському районі, по якому прилітало вже шість разів. Цього року прийняли рішення перевести дітей до безпечнішого приміщення. Решту закладів – ремонтуємо. На відновлення пошкоджених внаслідок російських атак закладів освіти вже спрямували понад 476 млн грн.
У вашому підпорядкуванні перебувають не тільки школи, а й коледжі. Там плюс-мінус така сама ситуація з укриттями, як у школах?
Не зовсім. Проблема з коледжами в тому, що держава не закінчила передачу цих закладів у комунальну власність. Колишні ПТУ, які тепер стали професійними коледжами, – зона відповідальності міста. Ми фінансуємо заробітну плату усіх педагогічних колективів та робимо їм регіональне замовлення. 18 наших професійних коледжів мають укриття, а в одному здійснюється будівництво захисної споруди цивільного захисту (у цьому році на це передбачено 80 млн грн). Водночас майно 10 коледжів фахової передвищої освіти від держави місту не передане, і ми не можемо витрачати з місцевого бюджету кошти на заміну дахів чи ремонт укриттів цих приміщень. Тому стан укриттів в коледжах фахової передвищої освіти у нас гірший, ніж у школах. Якщо лунає тривога, вони просто не можуть вмістити усіх дітей.
Через це студенти фахових коледжів змушені вчитися дистанційно, а це, безумовно, впливає на якість освіти. Я вже і нового міністра освіти просив, і попередніх, і міністрів економіки: ну, передайте нам, нарешті, це майно. Ви ж всі кричите, що у Києва бюджет величезний і ми не знаємо, куди гроші витратити. Так давайте нам майно і ми будемо витрачати їх на нього. Сподіваємося це питання, нарешті, вирішиться.
«Впевнений, що цю зиму ми пройдемо»
Осінні канікули минули, а щодо зимових залишається багато невизначеності. Які ваші прогнози та сценарії: коли саме вони розпочнуться та наскільки можуть затягнутися?
У нас вже є досвід попередніх зим і з його урахуванням ми маємо бути максимально гнучкими. Ми не відходимо від стратегії, яку обрали на початку нового навчального року: головне – безпека дитини та якість навчання. І якщо буде потреба в продовженні зимових канікул через погодні умови, ситуацію з наслідками ворожих обстрілів столиці, енерго-, тепло- та водопостачанням, ми готові до прийняття рішення. Але впевнений, що і цю зиму ми пройдемо, треба просто набратися терпіння і розуміти, що ми живемо в особливих і некомфортних умовах. Комфорт буде після перемоги.
У таких складних умовах результат залежить від скоординованої роботи вчителя, учня і батьків
Можливо, взимку доведеться збільшувати кількість дистанційних періодів навчання. Чи ви збираєтеся якось вдосконалювати цей формат? Бо зараз багато нарікань, що діти під час занять просто «відсиджуються» перед екраном.
Ми вже проходили цей досвід під час пандемії Covid-19 і тоді почали шукати різні способи зробити дистанційне навчання ефективнішим. Київ був одним із перших міст, яке залучило телебачення до освітнього процесу. Зокрема, разом із телеканалом «Київ» ми створювали телеуроки, щоб діти могли продовжувати навчання навіть за відсутності можливості відвідувати школу.
Але важливо розуміти: дистанційне навчання – це не просто урок перед екраном. Особливо в таких складних умовах результат залежить від спільної та скоординованої роботи вчителя, учня і батьків. Учитель має організувати навчальний процес і зацікавити дитину, учень – бути залученим до роботи, а батьки – допомогти з організацією навчання вдома.
Ми маємо цей досвід і розуміємо, що його потрібно розвивати: використовувати сучасні цифрові інструменти, шукати нові формати взаємодії, робити уроки більш інтерактивними. Головне – щоб дистанційне навчання давало дітям реальні знання, а не зводилося до формальної присутності перед монітором.
Павло Вуєць, «Главком»
Коментарі — 0