«Родичі полонених думають, що «Хочу жить» – проєкт ФСБ»
«Хочу жить» – проєкт, створений для військовослужбовців збройних сил Росії та Білорусі, які хочуть здатися у полон. Він створений Координаційним штабом з питань поводження з військовополоненими. Працює за підтримки Міністерства оборони України і Головного управління розвідки.
З березня цього року щомісячно до координаційного штабу «Хочу жити» надходить стабільно по 3 тис. звернень від російських військових з проханням їх полонити. 22 травня з пропозицією активніше здаватися у полон до російських військових звернувся очільник ГУР Кирило Буданов. Головний розвідник поставив окупантів перед простим вибором: померти внаслідок невдалих «м’ясних штурмів» чи жити, здавшись у полон. Під час свого звернення Буданов послався на проєкт «Хочу жить».
Речник проєкту Віталій Матвієнко в інтерв’ю «Главкому» розповів, скільки російських військових вже скористалися можливостями «Хочу жить», що впливає на кількість охочих здаватися у полон і як оплачується їхня робота в українському таборі.
«Тільки гляньте на наші мармизи. Ми від’їлися»
Скільки росіян звернулося до вас із бажанням здатися і коли зазвичай стаються сплески їхньої активності?
Зі старту проєкту під керівництвом координаційного штабу навесні минулого року і до сьогодні до нас звернулося понад 20 тис. військовослужбовців РФ.
Сплеск був минулого року, під час українського контрнаступу на харківському напрямку і на Херсонщині. Цього року, з березня, ми отримуємо по 3 тис. звернень щомісяця. Це вдвічі більше, порівняно з груднем 2022 року, коли ми мали щомісячно по півтори тисячі дзвінків.
Як ви знаєте, ще з вересня минулого року у нас почалася інформаційна кампанія про наш контрнаступ. Ми всіма способами доносили російським військовослужбовцям, що контрнаступ відбудеться неодмінно. Тож російські військовики мали можливість замислитися про свою подальшу долю. Плюс, у них ще й доволі поганий морально-психологічний стан, це також зіграло свою роль у прийнятті рішення здатися у полон.
Загальну кількість тих, хто здався, ми поки афішувати не можемо. Однак можу сказати, що операції зі здачі у полон (це коли російські військові здаються у полон згідно з процедурою, яку буде описано нижче – «Главком») у нас відбуваються раз на два дні.
У перші місяці повномасштабного вторгнення міністр юстиції Денис Малюська анонсував створення таборів для військовополонених росіян. Нині вони вже діють. Як росіяни відгукуються про тамтешні умови?
Україна є демократичною країною і ми дотримуємося вимог Женевської конвенції щодо військовополонених попри те, що ворог робить із нашими полоненими.
Потрапивши до нас у полон, російський військовий опиняється у комфортних умовах. Наприклад, нещодавно відбувся черговий обмін полоненими. Було звільнено 47 українських громадян, з них двоє – цивільних. Російські полонені перед обміном, розповідаючи, як їм жилося у полоні, кажуть: тільки гляньте на наші мармизи – ми від’їлися.
«Полонений вдома зможе похизуватися голлівудською посмішкою»
Ви, напевно, знаєте випадки, коли після повернення до Росії вчорашні полонені починають співати зовсім іншої. Кажуть, що їх тут били, стріляли, рубали тощо…
А що ж їм ще розповідати на камеру? З одного боку, це абсолютно логічні заяви від них. Інакше й не могло бути після того, як з ними попрацювало ФСБ, дало вказівки, що говорити. Ми ж зі свого боку чудово розуміємо, що це все неправда. Та й світ, врешті-решт, бачить так само неправду.
Зрештою, ми відкрили для Міжнародного Червоного Хреста доступ до табору військовополонених на своїй території. За умовами перебування можна стежити постійно. На вимогу співробітників організації ми готові навіть надавати додаткові зручності для полонених.
До речі, у таборі справді дуже комфортні умови. Полонені можуть спокійнісінько собі відпочивати. Є час для занять спортом на будь-який смак і час на обідні перерви між роботою. Годують їх дуже якісно. Ті, хто потребують медичного обслуговування, можуть безперешкодно його отримати у таборі. До послуг полонених є стоматологічний кабінет, якщо вони забажають лікувати собі зуби. Там все обладнано за останнім словом техніки. Настільки, що прибуваючи назад у Росію, полонений може похизуватися голлівудською посмішкою.
Скільки держава витрачає на утримання полонених у таборі? І чому саме така ціна?
Держава витрачає на утримання одного військовополоненого 10 тис. грн на місяць. Сума така тому що стільки ж витрачається на утримання в'язнів у тюрмах.
Хочу зауважити, що вартість утримання російського військовополоненого не така висока як вартість життя військового ЗСУ. Тому чим більше солдатів агресора здаватимуться у полон тим краще як для нас, так і для них. Вони врятують свої життя і зможуть повернутися додому. Україна готова прийняти абсолютно всіх російських військових у полон.
Полонені працюють безкоштовно чи їм щось виплачують?
Авжеж вони працюють за гроші. Згідно з нормами поводження з військовополоненими, передбаченими Женевською конвенцією, росіяни, що перебувають у полоні, отримують оплату праці у розмірі 10 гривень на людину на день у франковому еквіваленті (швейцарські франки, – «Главком»).
Окрім того, вони мають право отримувати посилки від родичів. Вага може досягати максимум 20 кг. Можна присилати різну їжу: цукерки, сало, хліб… Дозволяється отримувати два блоки цигарок.
Я вважаю, що це досить пристойні умови життя.
Чи має якесь відношення до «Хочу жити» блогер Володимир Золкін?
Золкін не є співробітником проєкту, тож ми не уповноважені коментувати замість нього. Він використовує лого «ХЖ» задля популяризації проєкту, оскільки його канал дивиться багато росіян.
«Граната вдарилася об сітку і повернулася туди, звідки її викинули»
Як охочі одержати статус полоненого пояснюють своє перебування в Україні? І як взагалі відбувається процес спілкування між вашими операторами і полоненими, які питання їм ставлять? От уявіть собі, я – потенційний російський полонений. Дзвоню вам і кажу: «альо, начальнік, шо мнє дєлать, а?»
Ну, по-перше, наші спеціалісти пропрацьовують цей контакт. Треба ж дізнатися, чи не криється часом там якась підстава від ФСБ. Визначаємо геолокацію дзвінка, з якої саме території він відбувається.
Раніше ми чули від журналістів питання, чи не можуть таким чином до нас потрапити російські агенти. Це неможливо, бо усіх перевіряють на детекторі брехні.
Ми гарантуємо кожному полоненому, що його буде оформлено як такого, що був взятий у полон під час бою. Таким чином ми страхуємо його від втрати всіх належних росіянам соціальних та інших виплат від їхнього уряду.
Той, хто здається, перед цим, у будь-якому випадку, проходить комунікацію з нашими співробітниками. Інша справа, якщо здаються безпосередньо на фронті, не зв’язуючись попередньо з нашими представниками. Такі можуть розповідати, що ми, мовляв, тут тільки окопи рили, нічого не знали тощо.
Нещодавно була історія, коли одного такого росіянина було взято у полон. Всього їх у групі було п’ятеро. Живим залишився лише цей щасливчик. Сиділи собі гуртом у бліндажі і вагалися, чи здаватися у полон нашим військовим. У них же ж є методичка, котра каже ні у якому разі не здаватися у полон, а покінчити з життям власноруч. І ось один із них дістав гранату, аби всіх разом підірвати. Проте наш військовий вмовив потенційного самогубцю не робити цього. Нещасний викинув гранату з бліндажа, але вона вдарилася об сітку і повернулася туди, звідки її кинули. Стався вибух, четверо з п’яти загинули. Вижив тільки той, хто невдало відкинув гранату.
Як проводиться їхній допит на детекторі брехні? Які питання ставите?
Саму процедуру перевірки ми не розголошуємо. Питання підбираються таким чином, щоби з'ясувати, бреше військовополонений чи ні.
Серед охочих здатися більше провінціалів, чи є й з великих міст – Москви, Пітера?
Стосовно географії звернень: Москва, Пітер, Краснодарський край, Челябінськ, прифронтові регіони і трошки далі у глибину Росії. Прикметно, що абсолютна більшість російських мешканців, які потрапляють до нас, не мають вищої освіти.
Торік ми провели перше соціологічне опитування, в яке було залучено всього 400 респондентів. Ми з’ясували, що рівень освіти у них дуже низький. Серед чотирьох сотень респондентів лише 10,9% мали вищу освіту. У них відсутня довіра до командування, вони розуміють, що командування їх кидає у «м’ясні штурми», але вони не можуть нічого протиставити. У всьому винна оця сумнозвісна рабська ментальність.
Це перше опитування відбулося у березні. Результати дозволили покращити якість рекламної кампанії проєкту, яку ми робимо спеціально для регіонів Росії. Кількість звернень після врахування результатів опитування зросла на 5%, порівняно з минулими місяцями.
Ведеться підготовка до ще одного опитування, воно заплановане на кінець літа – початок осені. Дуже цікаво буде дізнатися про ще деякі параметри нашого ворога
Які саме параметри?
Головні це – середній вік військових, освіта, довіра до командування, з яких джерел військові на фронті беруть інформацію та яким джерелам довіряють.
Як родичі росіян, які здаються у полон, на це реагують?
Деякі з родичів взагалі самі нам телефонують, замість військового, адже бояться, що ми – ФСБшний проєкт і хочемо виявити тих, хто схильний до дезертирства. Та щойно дізнавшись, що «Хочу жить» – це український проєкт, родичі російських військових стають більш лояльними. У деяких випадках наші колеги, які із ними спілкуються, стають на певний час для них психологами. Нерідко бувало й таке, що родичі російських комбатантів плакали у слухавку, просячи вибачення (за те, що їхня країна влаштувала війну – «Главком»).
А дехто телефонував і просився до РДК чи ЛСР (Російський добровольчий корпус і Легіон «Свобода Росії» – воєнізовані формування, які від початку вторгнення воюють на українському боці. Воюють у цих формуваннях, в основному, етнічні росіяни і громадяни Росії – «Главком»).
«Той, хто здається у «Хочу жить», повторно на фронт не потрапляє»
Розкажіть детальніше, що відбувається після того, як ваші оператори отримали телефонний дзвінок від окупанта, що хоче здатися?
Спершу особі, яка бажає стати полоненим, потрібно одразу після першої розмови з нашим оператором зареєструватися у чат-боті «Хочу жити». Потім треба мати при собі мобільний телефон для зв’язку. Бажано, кнопковий, щоби його можна було легко розібрати і сховати у разі, якщо командування буде проводити конфіскацію мобільних пристроїв. Другий телефон можна й віддати, смартфон, наприклад. Доволі часто усе так і відбувається. У російських армійців командування забирає телефони.
Залежно від подальшого розвитку подій, росіянин знаходить час і місце, щоби зв’язатися із нашим кол-центром. За можливості ми радимо кандидатам на добровільний полон відокремитися від свого підрозділу. Усамітнившись, росіянин може, разом із нами, пропрацювати план евакуації, дотримуючись вказівок оператора. У нас це прийнято називати безпечним виходом.
Це може бути піший шлях довжиною, приміром, від трьох до п’яти кілометрів, який росіянин має подолати, перш ніж дійде до кінцевої точки наданого нами маршруту. Дійшовши до точки зустрічі, він має провести низку фінальних підготовчих процедур. А саме: зняти бронежилет, шолом, розрядити зброю, якщо вона при ньому є, спрямувати дуло вниз, підняти руки вгору, взяти до рук ганчірку світлого кольору, яка би символізувала про капітуляцію.
Та, власне, всім своїм зовнішнім виглядом він має показати, що агресивно не налаштований.
Якщо він виходить із технікою до наших позицій, всі засоби ураження, якими обладнана ця техніка, мають бути переведені у небойовий режим (розряджені усі кулемети на борту, дуло танка має бути опущене вниз тощо).
Групова здача у полон починається, коли виходить вперед старший за званням. Позаду нього всі інші мають вишикуватися у лінію і вчинити дії, про які я розповів вище.
А було таке, що росіяни здавалися, їх міняли, а вони за якийсь час поверталися знову воювати?
Той, хто здається проєкту «Хочу жити», повторно на фронт не потрапляє. У нас ще таких випадків жодного разу не було.
Чи багато полонених виявляють бажання доєднатися до Російського добровольчого корпусу чи Легіону «Свобода Росії»?
Скажімо так, відсоток досить непоганий. Конкретного нічого не скажу, бо це конфіденційна інформація.
До родичів російських полонених не приходять з’ясовувати стосунки працівники російських силових відомств?
Родичі, як правило, звертаються до нас через застосунок WhatsApp, листування у ньому повністю захищене спеціальним шифруванням. Прослухати цей застосунок неможливо. Тому таким чином вони себе і вберігають від ФСБ.
Були серед полонених такі, що відмовлялися від обміну, бажаючи отримати український паспорт?
Паспорта їм ніхто не дасть. Але у них є право вибору: стати частиною обмінного фонду чи попросити прихистку в інших країнах, таких як Німеччина чи Нідерланди. Але це можливо тільки тоді, коли будуть проведені відповідні слідчі дії, за підсумками яких буде доведено непричетність полоненого до військових злочинів. І то лише по завершенню війни.
Окремі особи можуть наполягати на поверненні додому вже аж після війни. Але, на диво, дуже багато полонених хочуть повернутися додому за першої можливості.
З тих, хто взяв участь у проєкті «Хочу жить» не хочуть повертатися до Росії під час війни близько 10%.
Богдан Боднарук, «Главком»
Коментарі — 0