Кожен глава держави приводив у владу своїх людей, які потім ставали для нього політичним вироком, але без правових наслідків
У 2009 році тодішній президент Центру економічного розвитку Олександр Пасхавер зробив цікавий висновок. За часів президентства Леоніда Кучми, зазначив він, «корупційна вертикаль була організована так, що кожен знав своє місце, знав ціни, і корупція була менш ризикована: якщо людина щось обіцяла – вона це робила».
А після Кучми, мовляв, корупціонери стали геть зухвалими та неконтрольованими. Тобто якщо «екстраполювати» нинішню справу «Мідас» на 1994-2004 роки, то за Кучми і захисні укриття для об’єктів енергетики були б побудовані, і відповідальні особи не залишилися б без відкатів.
Але цей матеріал – аж ніяк не панегірик «досконалій» корупції епохи Леоніда Даниловича. Стаття про те, що гучні справи, в які «вляпувалося» президентське оточення, в усі часи минали без серйозних наслідків для фігурантів і без жодних наслідків – для самих президентів. І так повелося ще до Кучми.
Бо якщо він був батьком української корупції, то вона мала також і «дідуся» – першого президента незалежної України. Навіть він, пробувши при владі рекордно короткий трирічний термін, встиг засвітитися у парі-трійці корупційних скандалів, про які пам’ятають лише ветерани української політики та журналістики.
Леонід Кравчук. Концерн «Бласко», хатинка в Швейцарії, валіза зі $30 млн
У 1993 році тодішній президент України Леонід Кравчук підписав указ про створення акціонерного концерну «Бласко», до якого увійшли активи Чорноморського морського пароплавства. Тоді ж керівником «Бласко» був призначений Павло Кудюкін, а Чорноморське пароплавство почало активно втрачати свої кораблі під гаслом «Україні не потрібен такий великий флот».
Джерела стверджують, що про оборудки подібного роду не могли не знати тодішні керівник уряду Юхим Звягільський, віцепрем'єр Валентин Симоненко та директор Департаменту морського та річкового порту Юрій Крук. Кравчук, Звягільський та Крук нині вже покійні, Симоненкові виповнилося 85, а слід Кудюкіна загубився у 2006-му, коли преса писала про те, що він завів ферму і вирощує під Києвом свиней. Перед тим Кудюкіна було засуджено до 10 років ув’язнення, але свій термін він відбув частково, бо його помилував Кучма.
І поки Кудюкін віддувався за всіх у справі про розбазарювання флоту, як стверджували злі язики, Леонід Макарович Кравчук буцімто обростав нерухомістю – легендарною «хатинкою» у Швейцарії, а його син Олександр нібито вивіз до Ізраїлю $30 млн. Обидва ці звинувачення Кравчук відкрито коментував – звісно, спростовував. Пряму мову Кравчука можна почути в інтерв'ю Дмитру Гордону, яке він дав у 2021-му. Втім, його спростування звучало хитро і дуже по-кравчуківськи: «Цього не було, але, може, було щось інше».
Скандал із «Бласко» минув для Кравчука безслідно, а причини, через які у 1994 році були оголошені дострокові президентські та парламентські вибори, лежали геть в іншій площині.
Леонід Кучма. Один суцільний скандал
Вибори 1994 року Кравчук програв, і розпочалася ера його наступника – Леоніда Кучми. Правління другого президента найперше асоціюється з «касетним скандалом», з якого випливало, що президент України дуже сильно не любив журналіста Георгія Гонгадзе. Не любив настільки, що уголос вимагав, аби медійник замовкнув. Але чому Гонгадзе викликав у Кучми таку антипатію?
Річ у тім, що заснована Гонгадзе «Українська правда» опублікувала у 2000-му декілька статей, які сильно зачепили Кучму. Одна була особливо болюча та скандальна. Вона вийшла 5 вересня 2000 року, за 11 днів до викрадення та вбивства Гонгадзе. У матеріалі йшлося про те, що Кучма – через свого діяльного соратника Олександра Волкова, якого ще називали «директором парламенту», опосередковано пов'язаний зі злочинним угрупованням Семена Могилевича. А той в свою чергу обертається не лише у кримінальних, а й у терористичних колах, він знайомий з Бен Ладеном і перебуває під прицілом ФБР, Скотленд-Ярду та Моссаду.
Наскільки була правдивою була інформація, викладена у цій статті, – питання відкрите. Плівки Мельниченка лише зафіксували, який гнів викликали у Кучми публікації подібного роду. Але там є і про інше. Ось, приміром, розмова за участю Кучми та Миколи Азарова – тоді очільника Державної податкової служби (подаємо мовою оригіналу):
Азаров: Леонид Данилович, у меня есть ряд вопросов личных. Мы не успеем в конце. Значит, первый вопрос у меня такой. Я с Литвином разговаривал уже. Вот. Я хочу как-то улучшить жилищный вопрос. У нас двухкомнатная квартира. Пятьдесят квадратных метров площади. На Печерске. Четвертый этаж. Значит, ну, такое, я же посмотрел, с Деркачем поговорил, и тот себе взял квартиру. Там есть две квартиры еще. Трехкомнатная, конечно, громадная, сто восемьдесят квадратных метров.
Кучма: Трехкомнатную квартиру просишь?
Азаров: Да. Сто восемьдесят квадратных метров общей площади.
Кучма: Общей?
Азаров: Общей. Не полезной, а общей. Они сейчас там в таком состоянии, что без перегородок, без ничего. Там, ну, я спрашиваю, Леонид Васильевич (Деркач – «Главокм»), как ты поменялся, значит. Ну, он мне рассказал схему.
Кучма: Ну, заплатил деньги.
Азаров: Схема эта меня не устраивает. Я не хочу такую схему. Вот. Схема выглядит очень простой. Я могу свою квартиру, которая у нас сейчас есть, отдать то ли в Администрацию президента, то ли там в администрацию района, вот. Администрация, взяв эту мою квартиру, купит мне квартиру, предположим, на этой площади. Учитывая, что приобретение этой квартиры будет осуществляться государственной организацией, цена ее примерно, как у моей последней квартиры, то есть ни администрация, значит, никто не потеряет. Я в таком случае становлюсь в позицию такую независимую. Вот если вы такое добро дадите.
Кучма: Я не возражаю.
Що й казати, Азаров початку «нульових», котрий випрошує собі трикімнатну квартиру, відчутно контрастує із тими корупціонерами, які згодом крастимуть мільярдами. Але й в часи Кучми все було далеко не так безневинно. Опозиційна до президента журналістка Тетяна Коробова у 1997-му писала про корупційні зв’язки прем’єра України Павла Лазаренка із прем’єром кримської АР Анатолієм Франчуком. Останній був свекром доньки Кучми Олени у її першому шлюбі.
Згодом у Кучми зіпсувалися стосунки з Лазаренком – той втік з України та був засуджений у США за відмивання коштів. У цій історії Кучма, який звільнив Лазаренка з прем’єрської посади, виглядав майже героєм. Але те, що Лазаренко на той момент відтягнув увесь негатив на себе, не означає, що про його махінації Леонід Данилович не знав.
До речі, на переконання бізнес-партнера вбитого у 1996 році донецького бізнесмена та нардепа Євгена Щербаня Юрія Дєдуха, убивство Щербаня замовили саме Лазаренко із Кучмою. Як стверджував Дєдух в інтерв’ю Forbes.ua вже у 2013 році, пізніше вони просто «навісили» цей злочин на банду Кушніра. Президент і його прем’єр буцімто вбачали у Щербані політичного конкурента – його Ліберальна партія у 1996-му «займала дуже вагомі позиції», каже Дєдух.
Історії про Кучму та його оточення можна розповідати безкінечно, тим паче, що він був єдиним президентом, якого обирали на два терміни поспіль, а отже, Кучма мав найбільше часу для різних справ. Згадаймо хоча б те, що саме за Кучми відбуватиметься процес перерозподілу державних активів на користь вузької групи олігархів. І що влітку 2004 року другий зять Кучми Віктор Пінчук та Рінат Ахметов куплять найбільший український металургійний комбінат – «Криворіжсталь», а ціна угоди спричинить значний суспільний резонанс і наступний, після Помаранчевої революції, перепродаж об’єкта.
Та що б не витворяли близькі до Кучми персони, він досидів свій другий термін і лише у 2011-му стикнеться із порушеною проти нього кримінальною справою. Але справу цю – пов’язану із вбивством Гонгадзе і свідченнями, які в той час даватиме у суді Олексій Пукач – дуже швидко замнуть. У подальшому, а особливо після повномасштабного вторгнення Росії, Кучму почнуть сприймати як справжнього патріота і державника. За ним навіть ностальгуватимуть.
Віктор Ющенко. «Син Бога» та сонм «любих друзів»
До президентства Віктора Ющенка корупційне оточення глави держави не мало «термінологічного» визначення. Але з легкої руки Віктора Андрійовича набуло його. Третій президент України звертався майже до всіх словами «любі друзі», але ця невинна фраза приклеїлася передусім до тих, кого він привів до влади. Тож «любими друзями» стали називати соратників Ющенка, які не втомлювалися потрапляти у різного роду халепи з корупційним шлейфом. Але найперший скандал спровокував сам Ющенко.
Вже через пів року після інавгурації «Українська правда» надрукувала статтю амбітного журналіста Сергія Лещенка (текст вийшов під псевдонімом Леонід Амчук) «Андрій Ющенко, син Бога?», яка спричинила у медіапросторі ефект бомби. У статті йшлося про корупцію в оточенні президента і розкішний стиль життя його сина. Матеріал згадував походеньки по ресторанах, якими любив себе побалувати себе Ющенко-молодший. Ображений за сина тато-президент публічно порадив Андрієві виставити рахунок з ресторанів «перед мордою того журналіста», який писав статтю і якого президент назвав «кілером найнятим».
Пізніше Ющенко – треба віддати йому належне – вибачався за свою нестриманість. Але падіння рейтингу, який штовхали вниз «любі друзі», вже було не зупинити. Минуло біля двох місяців з появи мему «морда журналіста», як у Віктора Андрійовича сталася нова халепа. 5 вересня 2005 року покійний нині Олександр Зінченко, котрий перед тим очолював секретаріат президента, зібрав пресконференцію, на якій зробив сенсаційну заяву. Він звинуватив трьох осіб з найближчого оточення Ющенка у корупції та зловживанні службовим становищем. Йшлося про тодішнього секретаря РНБО Петра Порошенка, першого помічника президента Олександра Третьякова та лідера парламентської фракції «Наша Україна» Миколу Мартиненка.
Зінченко не навів конкретні факти та докази того, що ці зловживання мали місце. Але його промова була полум’яною. Він називав трьох згаданих персон «купкою авантюристів» та монополістами, які «створили кланове LTD» та оточили президента «інформаційною блокадою».
Цікаво, що за кілька днів до одкровень Зінченка до преси також виходив Михайло Бродський – радник прем'єрки Юлії Тимошенко. Бродський повідав журналістам, що «навколо Ющенка – одна корупція», і додав до списку Зінченка ще одне ім’я – Петра Ющенка, брата президента.
Усі ці люди входили до клану, котрий, за словами Бродського, ставить за мету перерозподіл ресурсів України, причому – на користь Росії. Окремо Бродський зупинився на зв’язках «клану» з російським олігархом Костянтином Григоришиним, який мав комерційні інтереси в енергетичній галузі нашої країни. Протистояти цьому, за твердженням Бродського, могла сама лише Юлія Тимошенко.
Всі нападки на президентське оточення асоціювалися саме з Тимошенко, адже вона перебувала тоді у відкритому протистоянні з Ющенком. Завершилося воно зрештою її відставкою і призначенням на посаду зручного для Ющенка прем’єра Юрія Єханурова. Ці пертурбації та перманентні сварки понизили рейтинг демократичних сил, і коли у 2006-му Ющенко оголосив дострокові парламентські вибори, більшість голосів на них отримала Партія регіонів.
Мине ще чотири роки, і висуванець цієї партії, встигнувши двічі побути прем’єром – при Кучмі та при Ющенку – буде обраний на президентську посаду.
Віктор Янукович і «Сім’я»
Четвертий президент України, як і перший, не добув свій термін до кінця. Тільки Кравчук оголосив перевибори глави держави з власної ініціативи, а Віктора Януковича «виніс» Євромайдан.
І ось парадокс. Протести часів Кучми були пов’язані з тим, що опозиція підозрювала його у причетності до вбивства Гонгадзе, протести часів Януковича – із небажанням влади ставати на шлях євроінтеграції, а пізніше – із тим, що протестувальників почали вбивати. Тобто досі жоден президент України не «постраждав» саме через корупцію, хоча при Януковичі вона розквітла як ніколи досі.
Суспільство було вражене неймовірним розмахом і несмаком, з яким донецька мафія витрачала гроші. Журналістські розслідування про маєток Януковича «Межигір'я» ставали хітами. Сам глава держави одразу після своєї інавгурації почав вибудовувати жорстку адміністративну вертикаль, побудовану на донецькому «земляцтві». Популярними стали анекдоти про «донецьку» прописку, яка відчиняла двері будь-яких кар’єрних ліфтів.
Злочинний спадок Віктора Януковича розділила із ним так звана «Сім’я», і слово це слід розуміти як буквально, так і фігурально. Старший син президента Олександр згодом став фігурантом у справі про легалізацію доходів, отриманих злочинним шляхом. Рахунки Януковичів в Україні і Європі були заморожені. Другий підтекст слова «Сім’я» відсилає нас до традицій італійської мафії, де «хрещений батько» на чолі клану концентрує в руках усю владу та право «карати і милувати».
Владу Януковича, щоправда, зніс Євромайдан, але до того, як це сталося, «Сім’я» виявилася вплутаною у цілий клубок оборудок, з яких ми побіжно згадаємо лише деякі.
…Коли у 2014 році у Відні був заарештований дуже впливовий на той час бізнесмен Дмитро Фірташ, світ дізнався про те, що він є не просто власником багатьох бізнесів. Фірташ виявився стовпом, на який спиралося впливове політичне угруповання, де чільні ролі були відведені колишньому голові адміністрації президента Януковича Сергію Льовочкіну та колишньому віцепрем’єру Юрію Бойку. До цієї трійки свого часу примикав і Валерій Хорошковський, котрий в різні часи обіймав безліч посад: при Ющенку він був головою Державної митної служби, а за Януковича – очільником СБУ.
Усі вище названі особи були тією чи іншою мірою причетні до реалізації газових «схем» ще з часів Ющенка. Зокрема, Фірташ на паритетних засадах з російським «Газпромом» володів скандально відомою фірмою «РосУкрЕнерго». Вона роками вижимала Україну, зберігаючи грабіжницький контракт на постачання газу з Росії за захмарними цінами. Та якщо Льовочкін, Бойко та Хорошковський були контактерами дещо нижчого рівня, то про Фірташа говорили, що він спілкується особисто з Путіним.
При Януковичі «росли» й інші олігархи. Кожен з них дякував владі як міг – зокрема, лояльністю своїх медіаресурсів та наймом для неї лобістів та піарників для покращення репутації Януковича на Заході.
Про багато подібних деталей ми дізналися вже після Революції Гідності, коли у Межигір’ї були знайдені книги «чорної бухгалтерії» Партії регіонів. Щоправда, скандал під назвою «вишки Бойка» прогримів ще під час президентства Януковича. Його суть в тому, що на початку 2011 року була закуплена бурова установка, яку пізніше назвуть «Петро Годованець». За неї з бюджету державного «Чорноморнафтогазу» виклали $400 млн, хоча ринкова ціна «вишки» становила максимум $250 млн. Тодішній міністр енергетики Юрій Бойко, який курував «Нафтогаз» та його дочірні підприємства, включаючи «Чорноморнафтогаз», як подейкували, не поділився наваром у $150 млн з главою «Сім’ї», чим викликав у Януковича сильний гнів.
У 2013 році вся корупційна годівниця Януковича прикрилася, коли він та його «команда професіоналів» з валізами готівки втекли до Росії.
Президентську булаву у буремному 2014-му отримала людина, яку виніс на політичний олімп Євромайдан.
Петро Порошенко. Офшори, Мальдіви, Свинарчук та «віденська кава»
Перший скандал Петра Порошенка розпочався одночасно з його обранням. Згадуваний вище Дмитро Фірташ заявив, що Порошенка було обрано президентом в результаті «консенсусу» головних українських олігархів. Всі вони, мовляв, були запрошені до Відня «на каву». І в процесі кавування Фірташ переконав не йти на президентські вибори Віталія Кличка, який у 2014 році мав найвищі рейтинги серед демократичної опозиції. Внаслідок «віденської змови» Кличка обрали мером Києва, а Порошенка – президентом.
А ось ще одна заява з перших вуст: у липні 2014-го Порошенко сказав журналістам, що не буде продавати увесь свій «допрезидентський» бізнес через погану міжнародну економічну ситуацію. Хоча відомо, що корпорація Nestle навіть у 2015 році пропонувала Порошенку купити його компанію Roshen за мільярд доларів. Політичні конкуренти відразу вчепилися у Порошенка, закидаючи йому, що той за допомогою політичного впливу збільшує прибутки своїх компаній та свого оточення.
2016 рік приніс Порошенкові скандал Panama Papers. Тоді група міжнародних журналістів опублікувала інформацію про офшорний бізнес і закордонні рахунки Петра Олексійовича. Особливий резонанс викликало те, що юристи президента створювали чергову офшорну компанію в день оточення українських військ росіянами під Іловайськом в серпні 2014 року. Розслідувачі дійшли висновку, що Порошенко за допомогою офшорів зменшував податкове навантаження на свій бізнес, а також легалізовував за кордоном кошти, які були здобуті в Україні непрозорим шляхом.
Також у 2016 році мало місце введення в дію неоднозначної формули «Роттердам+». Вона передбачала включення до тарифу на електроенергію ціни вугілля на європейському ринку (в порту Роттердам) та витрат на його доставку до України (той самий «плюс»), незалежно від того, де фактично купувалося вугілля. Ця формула призвела до штучного зростання цін на електроенергію, що згодом стало предметом розслідування. Серед бенефіціарів цієї формули називали також Петра Порошенка.
Олігархи, що наживали капітал ще за часів Кучми, ніде не поділися і при Порошенкові. Олександр Онищенко був відносно «молодим» олігархом, але саме він забезпечив Порошенкові те, з чим рано чи пізно стикається, мабуть, кожен український президент. Мова про «касетний», чи то пак «плівковий» скандал.
Онищенко, який, за його словами, виконував для Порошенка чутливі бізнес-завдання, у 2016 році почав публікувати серію компрометуючих матеріалів на президента та його оточення. Його плівки містили інформацію про розміри хабарів для політиків, про відносини Порошенка з іншими олігархами, вплив на правоохоронні органи тощо.
Та не встигли всі обговорити «плівки Онищенка», як 2018-й приніс новий скандал. Журналісти агентства «Схеми» опублікували гучне розслідування, за яким Порошенко таємно під чужим ім’ям «Петро Інкогніто» відпочивав на Мальдівах та витратив на цей відпочинок 14 млн грн. Цей епізод приніс найтяжчі рейтингові та іміджеві втрати для Порошенка. Після «Мальдів», за даними групи «Рейтинг», рівень політичної недовіри до Порошенка збільшився на 20%.
Хоча п’ятий президент потрапляв у репутаційні пастки і сам, не обійшлося і без «допомоги» його оточення.
У лютому 2016 року тодішній український міністр економічного розвитку й торгівлі Айварас Абромавичус подав у відставку, звинувативши одну з найбільш довірених осіб президента – першого заступника голови фракції БПП Ігоря Кононенка – в лобізмі і блокуванні роботи міністерства. НАБУ зареєструвало провадження за заявою Абромавичуса про участь Кононенка у корупційних схемах, але не знайшло підтвердження тиску на міністра з боку депутата.
Звинувачував Кононенка у корупції та підкупі депутатів і той же Онищенко, НАЗК закидало Кононенку недостовірне декларування. Прізвище найближчого соратника президента неодноразово спливало в ЗМІ в контексті різноманітних «тіньових» схем (зокрема, щодо впливу на «Центренерго» та Одеський припортовий завод). Але, попри все це, про жодні реальні вироки Кононенку нічого не відомо.
Нарешті, у 2019 році перед виборами президента вийшло ще одне розслідування bihus.info, яке стосувалося корупції в «Укроборонпромі». Воно спричинило великий резонанс і фактично визначило результати голосування. У розслідуванні фігурував найближчий друг і партнер Порошенка, на той момент перший заступника секретаря РНБО Олег Гладковський.
До 2014-го Гладковський носив прізвище Свинарчук, а у розслідуванні був згаданий його син Ігор, який також брав участь у сумнівних оборудках – закупівлі у Росії деталей для українських АН-26. Батька і сина стали називати «Свинарчуками», а нещодавній скандал з «Енергоатомом» навіть спровокував появу жартівливого гасла – «Поверніть Свинарчуків!».
Мовляв, колись крали не в таких циклопічних масштабах…
Володимир Зеленський. Історія триває
«Я ваш вирок», – заявив у 2019-му Володимир Зеленський своєму попереднику Петру Порошенку. «Ой не кажи «гоп», – міг би відповісти, але не відповів (принаймні, не вголос) Петро Олексійович. Бо чинний президент отримав свою порцію традиційних для України скандалів – і суто політичний (мова про «Вагнергейт»), і офшорний (Pandora Papers), і плівковий («Міндічгейт»).
Щоправда, хоча Зеленський призначив багатьох своїх старих друзів ще з «кварталівських» часів на державні посади, до останнього часу саме вони не потрапляли у найгучніші корупційні скандали.
Вже в часи повномасштабного вторгнення у владі відбулася низка резонансних звільнень, проте не кожен «фол» можновладців можна було напряму пов'язати з президентом. Так, на початку 2023-го був звільнений заступник міністра оборони В'ячеслав Шаповалов. Він постраждав через вже легендарну історію із «золотими» яйцями Міноборони – закупівлю продуктів для армії за значно завищеними цінами. Власне, через неефективний контроль над закупівлями та масштабну корупцію у ключовому під час війни міністерстві багато в чому не склалася й кар’єра у владі ексміністра оборони Олексія Резнікова.
У січні 2023-го був заарештований перший заступник міністра громад та територій Василь Лозинський. НАБУ викрило його на хабарі в $400 тисяч – посадовець намагався отримати відкат за державні закупівлі дизель-генераторів у приватної компанії. Особливість цього випадку в тому, що Лозинський близький до прем'єр-міністра Дениса Шмигаля, з яким він працював багато років.
А от кого з «зашкварених» звільнених можна умовно вважати «людиною Зеленського», – так це колишнього заступника голови офісу президента Кирила Тимошенка, який входив до наближеного кола президента. Тимошенко, котрий був куратором флагманського президентського проєкту «Велике будівництво», став відомим завдяки швидкому збагаченню після потрапляння у владу. Після низки скандалів йому таки довелось написати заяву про відставку, але, коли пристрасті вщухли, Тимошенко тишком-нишком на деякий час повернувся у владу – радником з питань медіа у Міноборони.
Якщо всі вищеперелічені скандали кидали тінь на владу, але не гаранта, то кримінальна справа, а потім і обрання міри запобіжного заходу вже колишньому віцепрем’єру Олексію Чернишову, стало тривожним дзвіночком для очільника держави. Адже під час судового засідання прокурор прямо натякнув, що серед покровителів ексвіцепрем’єра є перші особи країни.
У середині липня 2025-го після зміни уряду Олексій Чернишов «загубився». Йому не знайшлося посади в оновленому Кабміні міністрів. Відповідно, інтерес суспільства до персони топфігуранта зменшився.
Що ж стосується останнього «плівкового» скандалу, то він триває просто зараз. Про справу «Мідас» та висунуті НАБУ обвинувачення представникам «Енергоатому», «Главком» вже детально інформував. Під прицілом антикорупційних органів один із колишніх бізнес-партнерів Зеленського Тимур Міндіч. Це викриття змусило президента йти на радикальні дії – накласти санкції на Міндіча і ще одного фігуранта плівок НАБУ Олександра Цукермана та повністю дистанціюватися від колишніх «любих друзів». «Президент країни, яка перебуває у стані війни, не може мати друзів», – сказав Зеленський в інтерв’ю Bloomberg.
Також у ЗМІ з'явилася інформація про можливе позбавлення українського громадянства Міндіча. Це питання вже розглядається.
Наталія Лебідь, для «Главкома»
Читайте також:
- Корупція в «Енергоатомі». Є порада, як її здихатися
- Президенту потрібна довіра суспільства, і він може її повернути
- Денис Маслов: В Україні лобізм часто асоціюють із корупцією. Однак це різні речі
- Корупція під час війни. Чи треба нам хитати човен?
- Корупція на закупівлі дронів і РЕБ. Нардеп Кузнєцов вийшов під заставу
- Корупція на фортифікаціях. Полтавська ОВА ініціює додаткові перевірки
- Операція «Мідас». Міненерго зробило заяву про фігуранта плівок НАБУ
Коментарі — 0