Назад у 90-ті: рекетири не дають життя першому українському чемпіонові світу зі сноубордингу

Цієї зими український сноубординг досяг вражаючих, воістину історичних успіхів. Спочатку в американському Парк-Сіті першу в історії цього виду спорту нагороду нашій країні на дорослому чемпіонаті світу принесла Аннамарі Данча з Ужгорода. Минув якийсь місяць і вже 20-річний Михайло Харук з села Ільці Верховинського району на Івано-Франківщині став у словенській Роґлі чемпіоном планети серед юніорів. Обоє наших тріумфаторів виступають у паралельному слаломі.

Ці досягнення визначальні подвійно з огляду на те, що сноубордом в Україні займаються кілька десятків ентузіастів, які витрачають на це захоплення здебільшого власні кошти. Державне фінансування отримують лише топові спортсмени, якою тривалий час є учасниця трьох Олімпіад Аннамарі Данча. І яким віднедавна став Михайло Харук, якого сноуборд поглинув з раннього дитинства, з шести років. Не зупиняла навіть потреба щодня долати по два десятки кілометрів по дорозі на і з тренування в Буковелі.

«Це питання треба закрити»

Втім, у нас дивовижна країна. І мова на цей раз не про чиновників чи функціонерів, які чогось не додають чи когось оббирають. Своєю бідою з «Главкомом» поділилася мама Михайла Харука. Поділилася неспроста, адже півтора місяця тому саме наше видання надрукувало перше розгорнене інтерв’ю молодого чемпіона. Однак виходить, що слава хлопцеві почала вилазити боком. Ні, він не підчепив «зіркову хворобу». Михайло – доволі скромний і вважає, що тільки на початку серйозного спортивного шляху. Щоб досягти чогось вагомого, він мусить невтомно працювати. То якщо йому не завадять.

У той час, поки в свідомості пересічного українця зберігається стереотип, що буремні 90-ті у найгірших їх проявах збереглися хіба десь глибоко на сході України (та ще й на територіях, які зараз окуповані), справжній бандитизм процвітає у карпатській глибинці. Історій немало. І та халепа, в яку потрапило сімейство Харуків – одна з них. Річ у тім, що останнім часом у рідній Верховині хлопця тероризують місцеві батяри, які чомусь вирішили, що мають у невеличкому карпатському містечку повноваження податківців.

За словами пані Марії Харук, неприємності в сина розпочалися з 16 травня, коли кілька молодиків, які мають у місті погану репутацію, накинулися на Михайла з погрозами і бризнули йому в очі сльозогінним газом. То за умови, що раніше з цими особами сноубордист не контактував взагалі ніколи. Молодики натякнули, що з ними треба ділитися, що чекають найближчого вечора до себе в гості Михайлового тата. «Це питання треба закрити», – сказали і на тому розійшлися.

Зрозуміло, що чоловік, який усе життя був музикантом, виховує зразковий танцювальний колектив у місцевій школі, до бандитів не пішов. Бо жодних спільних «питань» з ними не має.

Стадіон «Черемош» у Верховині. Фото Івана Вербицького

Продовження історія мала у неділю, 26 травня. Цього дня Михайло разом із другом приїхали на автівці, щоб переглянути на міському стадіоні футбольний матч місцевої аматорської команди. Та не встигли хлопці припаркуватися, як на них накинулися вже знайомі персонажі. Знову бризнули з балончика, але на цьому не зупинилися. Один із молодиків вдарив спортсмена ногою в груди.

Одна з жінок, яка бачила інцидент на власні очі, каже, що копнули Харука кілька разів. На щастя, Михайло встиг заскочити назад у салон автівки і разом з другом втекти. На щастя, бо поряд очікував ще один товариш вимагачів, який тримав у руках «монтировку». Хлопця зловмисники знову повідомили, що він їм щось винен, і знову покликали до них ввечері Михайлового батька.

«Їх бояться і дорослі, і малі»

Після того матері спортсмена Марії Харук, яка працює бухгалтером у місцевому пенсійному фонді, не залишалося нічого іншого, як звернутися в районне управління Національної поліції. Там жінка мала розмову безпосередньо з його начальником Богданом Соколом. Найбільше пані Марію вразили слова поліцейського, мовляв, синові 20 років, здоровий чоловік, невже йому не соромно жалітися мамі замість того, щоб вирішувати такі питання по-чоловічому. Цікаво, «по-чоловічому» - то як? При цьому пан Сокол сказав, що йому особи, про яких мова, теж стоять у горлі, але вдіяти з ними він не може нічого. Головний аргумент правоохоронця – склад злочину відсутній, бо хлопець ні побитий (від удару залишився невеликий синяк), ні пограбований.

«Главком» зателефонував Богданові Соколу і хотів почути його думку про цей інцидент на власні вуха. «Марія Харук звернулася до нас із заявою і ми розпочали кримінальне провадження за фактом нанесення тілесних ушкоджень, за ознаками злочину, передбаченого статтею 125, частина 1. Зараз ми проводимо досудове розслідування. Особисто спілкувався з цим хлопчиком. Він сказав, що йому бризнули газовим балончиком і вдарили у тулуб з лівого боку. Якщо вимагали гроші, то треба звертатися з окремою заявою», - сказав поліцейський керманич.

Михайло Харук переписав історію українського сноуборду. Земляки віддячили йому по-особливому

Також Марія Харук телефонувала на гарячу лінію СБУ Івано-Франківської області. Там їй сказали, що процедура доведення факту таких злочинів дуже складна, що треба застосовувати прослуховувальні пристрої і вести за вимагачами спостереження.

Між тим, мешканці Верховини вже побоюються відпускати на стадіон у день футбольних матчів дітей. Річ у тім, що згадувана компанія, котра вчепилася до сноубордиста Харука, встановлює там намет, з якого продає алкогольні напої. «Там збирається весь зброд, - каже одна з мешканок Верховини. – Їх бояться і дорослі, і малі. Показово, під час недільного інциденту за Мишка хотів вступитися однокласник одного з бандитів. То отримав кулаком в око і відступив. Хлопчиків, які бігають у футбол, бандюги можуть вишикувати у ряд і копнути у них м’ячем».

«Вони що не можуть з однією людиною впоратися?»

«Не для преси» співрозмовники додають, що компанія почувається так безкарно, бо має "дах" у поліції. Саме через це, мовляв, заява Марії Харук потоне серед десятків інших не доведених до логічного завершення справ. Хоча мешканці Верховини кожного представника «банди», як вони називають цю компанію, знають поіменно. «Головний у них – 34-річний Дмитро З., - каже пані Харук. – Він поводиться надзвичайно нахабно».

Наразі ж Михайло Харук воліє поменше виходити з дому. Бо почув на свою адресу наступне: «Поки ми не закриємо це питання, ти по району ходити не будеш». При цьому спортсмен відзначає, що по дорозі на тренування, його автівку переслідують. Причому представники іншої банди.

«Чоловік має зареєстровану зброю, - каже Марія Харук. – Зараз, після цих погроз, він куди б не їхав, бере гвинтівку з собою. Хоча ми розуміємо, що ці люди можуть навіть спалити хату. Вони сказали, що з нами порядок зроблять. Між тим, розповідала нашу історію тренерові збірної України Валерієві Білинському. «Маріє, вони що не можуть з однією людиною впоратися?» - дивувався той. Це всім дивно, але такі наші реалії».

Найцікавіше, що якихось особливих статків, окрім кількох подяк, Михайло Харук за свою перемогу на чемпіонаті світу не отримав. Йому присвоїли звання майстра спорту міжнародного класу і включили до складу національної збірної. Але зарплату згідно зі штатним розкладом почне отримувати лише з початком сезону-2019/2020.

Іван Вербицький, «Главком»